Розділ 25

Я спершу зніяковіла від настільки незвичної манери спілкування, але потім подивилася на всіх і помітила, що інші вже прийшли та зайняли місця на диванчиках. Вони сиділи тихо і з цікавістю прислухалися до нашої розмови. Але, не вивчаючи, як ми дивимося на дивовижну тваринку в клітці. Вони дійсно мене вже сприймали сім'єю й очікували так, ніби я повернулася з подорожі та повинна поділиться враженням. Я посміхнулася всім і потягнула Нейта до вільного диванчика, який по чистій випадковості залишився по центру.

— Там, де я росла існує чітка ієрархія статусів в сім'ї — я умостилася під бік Нейта, і підтягнувши під себе ноги почала розповідати — Ось, якщо взяти стосовно мене, то моїх батьків я повинна називати батько або тато, і мати або мама. Їх братів і сестер — дядько чи дядя і тітка або тьотя, відповідно, а їх батьків дід чи дідусь і бабка або бабуся. Дітей братів і сестер — кузенами та кузинами або двоюрідними або троюрідними, а далі просто родич. Діти братів і сестер — це племінники.

— Ого, і як не заплутатися? У нас все простіше: батько або дід, а решта на ім'я. А як ти називала? — запитав Дімас.

Я сиділа і мовчала, згадуючи цю сторінку свого життя. І Нейтан, як завжди, одразу ж відчув зміни в моєму настрої, запитав:

— Аріш, все нормально? Якщо складно згадувати не потрібно.

— Вибач, якщо ми своєю цікавістю порушили неприємну для тебе тему — вибачаючись сказав Лука.

— Ні, все нормально, дідусь — посміхнулася, адже від такої турботи стало тепло всередині, тож я просто не могла цього асура назвати по іншому — я розповім. Ось тільки, можна що-небудь попити.

— Так, звичайно, леді Аріна. Що ви будете? — запитав Саймон

— Саймон, прошу Вас просто Аріна. І, я буду кави якщо є.

— Добре, ле ... Аріна, я намагатимусь — відповів він, подаючи мені чашку з кавою — цукор? молоко?

— Ні, дякую. Чорний, без цукру і молока.

— Ого, та ти не перестаєш дивувати! — хмикнув Дімас.

— А то! І ще й не таке буде! — засміялася я і зробивши кілька ковтків продовжила — у мене не було ні діда, ні батька. Звичайно, теоретично хтось виконав цю роль, якщо з'явилися мама і я. Але, ось у реальному житті ... У моєму житті не було людей кого я могла б так назвати. Тільки бабуся і мама. А потім тільки бабуся. А потім я залишилася одна — зовсім тихо закінчила я.

Нейтан міцніше стиснув мене, а решта сиділи та обмірковували мною сказане.

— Аріна, дозвольте поставити питання? — запитала раптом Дана, і після моєї згоди продовжила — чому така різниця в назвах, наприклад батько і тато?

— Тут все просто, Дана. Є люди кого ти зобов'язаний, так називати  «батько» за фактом народження. Тому що так вимагає його місце в ієрархії, а когось ти називаєш так, через те, що саме так велить тобі твоє серце. Як можна назвати таким твердим і офіційним  «батько», того хто з самого дитинство оберігає від всіх негараздів, є захисником, опорою і наставником, який навіть карає за витівки з любов'ю в очах. Як ще можна назвати щось тепле, рідне, важливе і життєво необхідне — тільки  «тато»,  «татко» або ж  «татусь».

До кінця мого монологу Ніта і Дана вже ридали уткнувшись в сорочку Саліма, а Дейв, як справжній чоловік тримався, але все одно поклав свою руку на плече батька. Дивлячись, на це розумієш, що тут і без слів зрозуміло, що він для них найкращий, а подивившись на Саліма видно, що він цього не очікував. Адже те, що він робив тому, що так треба і тому, що це його обов'язок, як батька, виявиться так високо оцінено його дітьми.

— А мене, чому ти назвала дідусем? Я ж тебе не виховував, не оберігав, не вчив і не захищав? — тихо запитав Лука.

— Так, все вірно! Але, все це Ви ж зробили для мого коханого. Саме, як дідусь і татусь Ви виростили чудову людину. Сильного тілом, з незламним духом і зі сталевим характером. І це характерні риси, коли тебе виховують чоловіки. Але, зуміли при цьому прищепити вміння поступатися, вислухати, зрозуміти та любити. Це просто верх майстерності та гідно лише захоплення.

— Нічого собі, ось так Дімас! Не дарма ми його муштрували та ганяли до сьомого поту... Оцінили! І вельми високо, дякую! — сказав Лука.

— Це, я повинна говорити Вам «дякую» — промовила я і повернувшись до Нейтана запитала — ти міг би показати?

На що він здивовано скинув брови й уточнив:  «Все?»

— Так, все що вважаєш за потрібне — на що він тільки кивнув, всі інші зацікавлено дивилися, чекаючи продовження.

Посеред кімнати утворилася стіна темного туману, на якій стали пробігати, як в кінотеатрі епізоди мого життя на Землі, моменти видінь, прийняття темряви Нейтана, моє потрапляння в цей світ, життя в будинку Леона, наші розмови, прорив і лікування Нейтана після, бал, витівки імператора і його сина, зустріч з Орланою, вибір імені для магії, і наостанок моє зізнання йому в коханні.

Ми всі сиділи в цілковитій тиші. Кожен переварював побачене і почуте.

— Ось же малий засранець! — несподівано видав Дімас — ось, нехай тільки з'явиться, я йому наскубу його спадкову дупу, племінничок!

Я злегка злякалася від такого прояву емоцій, а Нейтан весело хмикнув і сказав:

— Уже.

— Ви про кого, і про що? — запитала я, не розуміючи що відбувається.