Розділ 18

Зайшовши на кухню, я побачила Андре, який щось готував.

— А чим це у тебе так пахне смачно? Допомога потрібна?

— Так, я від допомоги не відмовлюся. Я не знаю, як це називається, просто це смачно! — сміючись, говорив він — Ти щось сьогодні бліда, погано спала?

— А, ну це дрібниці. Завтра висплюся. Так, що мені робити? — відповіла, даючи зрозуміти, що не хочу продовжувати цю тему.

— Гаразд, добре. Поки я залишу цю тему. Але, ми до неї ще повернемося — ще раз уважно на мене глянувши промовив він і дочекавшись мого кивка, додав — а приготуй-но свої млинці, пам'ятаєш як тоді. На сніданок вони підійдуть ідеально.

— А інші на тренуванні або ще сплять?

— А, інші вже тут — відповів імператор, входячи в кімнату.

— О, Ваша Величність Ви ще тут?

— І Вам доброго ранку, Аріна. Не підкажете, де я повинен бути?

— Ну, як же? У палаці, хіба Вас там не чекають, на сніданок?

— А я, як Його Величність снідаю, там де забажаю. І сьогодні, я бажаю снідати тут, у вашому суспільстві, якщо дозволите — З усмішкою вимовив імператор.

— Як побажає Ваша Величність, в цій імперії кожна кухня у Вашому повному розпорядженні — і я присіла жартівливо в реверансі.

На це зауваження імператор лише розсміявся. І сівши за стіл, спостерігав за тим, як ми з Андре готуємо. А через кілька хвилин в кухню увійшли всі інші. Вони були задоволені та розтріпані після тренування, І тільки Нейт, як завжди похмуро стояв біля дверей.

— Що ж милий, хмурся скільки твоїй душі завгодно! Це абсолютно твої проблеми, але я не маю наміру порушувати свої обіцянки — подумала я, і сказала — Нейт, ти не допоможеш мені? — І бачачи його здивований погляд, я повторила — мені допомога потрібна.

Він кивнув і підійшов до столу. І зупинившись по той бік від мене запитливо дивився на мене.

— Давай, обходь стіл і вставай поруч зі мною. Будеш допомагати з млинцями, а то тіста багато, а я одна не встигну. Он дивись, скільки ротів голодних багато — хмикнула я — якщо раптом вони нападуть, будеш допомагати мені відбиватися.

Ми так стояли плечем до плеча, і через деякий час я помітила, що його темрява охопила мою ногу. Я знаю, що це необхідно і мені, і їй. Я не знаю, як пояснити цей зв'язок. Але, як ніби кожен з нас дає іншій те, чого не вистачає. Доповнює чи що.

— До речі, Аріна, Ви ж не забули, що через чотири дні у нас бал?

— Ну припустимо бал не у нас, а у вас! — сміючись відмітила я — І ні, звичайно ж, я не забула Ваша Величносте.

— Це добре! Я пришлю вам кравця. Ну, щоб там підготував сукню або... ну все необхідне. Я не знаю.

— Я звичайно, вдячна Вам за надану честь і виявлену турботу. Але, в цьому нема потреби. Я не утриманка, що потребує турботи покровителя! — ледве стримуючись від емоцій, відповіла — Я і моя сім'я, цілком здатні забезпечити мені належний вигляд. А тепер прошу мене вибачити, я дійсно погано сьогодні спала. Тому, з вашого дозволу я піднімуся до себе. Стів заміни мене, будь ласка — І вже біля самих дверей я промовила — А зовсім забула: Нейтан, якщо зможеш після сніданку зайдеш, мені потрібно дещо з тобою обговорити — і дочекавшись від нього ствердного кивка, я покинула кухню.

— Ось же ж цапина! Ну, що за манера зіпсувати настрій своїми підозрами та словами. Ну, ось що не можна було по-людськи?! Так усе добре було — мало не гарчала я — Ідіота шматок!

Зайшовши до своєї кімнати, я прилягла на ліжко і не помітила як через деякий час заснула. А прокинулася я від відчуття туги. І ще навіть не відкривши очі, я знала, що в кімнаті Нейтан. Він сидів у кріслі біля вікна, знову дивлячись в стелю. Напевно, це його улюблене заняття. Навколо нього клубочилася пітьма, вона металася, але далі ніж пів метра рушити не могла. Він хмурився, і дивлячись на нього з'явилося відчуття, що йому до всього ще й боляче.

— Ось же упертюх! — подумала я і заговорила — привіт, як себе почуваєш?

— Нормально, живий.

— Мене це радує. Відпусти її.

— Кого?

— Свою силу. Навіщо ти намагаєшся її утримати? Навіщо робиш собі ще гірше? — почала заводиться я — Нейт, це щонайменше нерозумно!

А він просто сидів і мовчав. Просто дивився на мене, а в очах плескалася сама темрява, яка просилася на волю.

— Ти дурний і безрозсудний маг! — схопилася я і підійшла до нього, схопила за руку та потягнула його на себе. Так, що йому не залишалося нічого, як встати — і поводишся зараз, як ідіот.

Ми стояли та дивилися один на одного. Тепер я стояла в радіусі досяжності для його темряви. Я бачила, що всередині у нього просто буря емоцій, але зовні він нічого не дозволяв побачити. Так, і не випускаючи його руки, я пройшла до ліжка і сівши, потягнула його за собою, змушуючи сісти поруч.

— Нейт, вибач мені за мої, можливо грубі слова. Я не вмію, як ти тримати в собі емоції. Я навчена гірким досвідом. Пам'ятаєш я говорила про складні стосунки у своєму житті? Так ось, тоді весь час я тримала емоції в собі. Не дозволяла оточенню бачити те, що творилося всередині. І надалі це мало згубні наслідки для мене, і нервовий зрив це менше з того, що було. Але, мій нервовий зрив, і твій — це не тільки різні речі, але це буде мати й різні наслідки. Мої — це всього лише поганий настрій, а твій — призведе до руйнування всього навколо.