Розділ 17

Я вийшла з кімнати, і здавалося, ніби всі сили в один момент мене покинули.

— Боже, як же давно я не відчувала подібні почуття? — подумала я й притулилася до стіни, обмірковуючи, як вчинити далі. Сон, як рукою зняло! — Що ж, розбите серце лікується у всіх світах однаково.

Тому, я без вагань попрямувала на кухню в пошуках необхідних ліків. Так, пляшка фруктового вина, м'ясна нарізка і сир. Знайшла ще виноград та яблука. Всю свою здобич склала в плетений кошик. 

— Начебто нічого не забула.… — зазначила уважно оглянувши кошик — А, ні! Забула келих, а це ж головний інструмент для боротьби. Тепер залишилося лише знайти місце, де мене ніхто не потурбує. Смуток, як і щастя — любить тишу.

Подумавши деякий час, прийшла до висновку, що в оранжереї мене шукати точно ніхто не буде. Тож намагаючись не шуміти, я вийшла на задній двір і минувши альтанку, увійшла в оранжерею. Тепер варто обрати: гойдалки або фонтан? Гойдалки. Але, дійшовши до місця призначення, зрозуміла, що в оранжереї не одна. Якийсь сумний і втомлений там сидів Леон.

— Привіт! Не думала, що в цьому будинку є ще опівнічники — сказала я тихо, щоб не злякати й коли була почута, продовжила — дозволиш скласти тебе компанію?

— Так звісно. А ти чому не спиш?

— Так теж не спиться, напевно — відповіла я після невеликої паузи. Поставила біля нього кошик зі своєю здобиччю, сіла поруч і продовжила — зробимо обмін: я складаю компанію тобі скрашуючи твою самотність, а ти натомість складаєш мені компанію в знищенні усього цього. Добре?

— Добре — посміхнувся він — А що за привід?

— Невже, щоб напитися, потрібен привід? — віджартувалася я — ну, а якщо бути серйозною, то привід є такий великий і серйозний. Він  навіть ім'я має — Нейт.

— Йому, що гірше стало? — стривожено запитав Леон.

— Ага, на голову! Просто, ось скільки років живу, а вас мужиків зрозуміти не можу. І це ще кажуть, що ми жінки зі своїми тарганами в голові ніяк домовитися не можемо. Тому і псуємо всім життя — поки я говорила, Леон начаклував другий келих і розлив вино. Я зробивши ковток, продовжила — але погодься у вас, у чоловіків, теж вони є, таргани ці. А у деяких особливо відгодовані!

Леон, мовчки, слухав мій монолог і сміявся, а потім запитав:

— Розповіси?

— Розповім. Мені давно потрібно було усе розповісти, ще тоді. Пам'ятаєш нашу ту розмову?

— Звичайно, пам'ятаю, Але ми ж тоді домовилися, що ти розкажеш тоді коли будеш готова. І я так розумію, цей момент настав?

— Так, настав. Річ у тім, що у нас з Нейтаном виникла сварка, і я зараз для себе вирішую: чи варто мені взагалі боротися за нас чи ні? Те, що я хочу тобі розповісти, а точніше твоя реакція на те, що я тобі розповім, допоможе мені визначитися. Адже його реакція буде в рази яскравіше. До речі, а що тут робиш ти серед ночі?

— Е ні! Так не піде! Спочатку ти мені все розповідаєш, а потім я відповідаю на усі твої питання. І ти помітила? Ти завжди так робиш: зацікавиш і одразу переводиш тему. Тож, цього разу у тебе так не вийде — засміявся Леон.

— Добре, якщо без жартів, то постав, антизвуковий купол, щоб нас ніхто не слухав — Леон зробив кілька пасів і над нами закрився купол.

Кілька секунд я збиралася з думками. З чого б почати? Адже не хотілося б відразу налякати кількістю інформації. І водночас я хотіла озвучити всю правду тому, що він дуже багато зробив для мене, не питаючи ні про що. Нічим не дорікаючи та фактично віддавши місце своєї дочки поруч з собою.

— Леон, попереджаю відразу — інформації буде багато і вона буде різною. Весь цей час я боялася щось про себе розповідати тому, що потрапила в чужий будинок і опинилася серед чужих людей, незнайомих традицій. Я не знала законів і правил, тож було дуже страшно. Спочатку я хочу сказати тобі  «Дякую». За те, що прийняв і не питаючи нічого, дав можливість вивчити традиції, закони, правила, дав право вибору. Я розумію, що зараз фактично розповідаючи все про себе, я ставлю під загрозу, скажімо так, свій добробут і мирне життя. Але, відчуваю, що саме зараз, це буде правильно. Так буде чесно.

І як кажуть, зібралася з духом і вперед!

— Моє повне ім'я Аріна Іскрані. Я зі світу де немає магії. Все почалося за кілька місяців до того, як я потрапила в кімнату, там нагорі. Я час від часу, стала бачити дивні видіння. Неначе стіни в моїй кімнаті, скажімо так, ставали прозорі, а в один з вечорів я побачила Нейтана, Андре і Рігса в кабінеті академії, а ще через три місяці — кімнату Нейтана. І там я вперше побачила, як його темрява виходить з-під контролю. Я не знаю, як це буде звучати: але тоді, коли його магія відокремилася від нього, вона розкрила переді мною сувій, в якому я змогла прочитати якесь дивне пророцтво. Але, злякало мене не пророцтво, тьма або сам Нейтан. Ні. Я, просто запам'ятала його реакцію на цей сувій, і його зміст. Я можу сказати їх не дослівно, але зміст фрази звучав якось типу:  «Мені не потрібна дружина із-за грані! Звідти приходять тільки тварюки». І краще вже він вчинить з цією жінкою так, як чинить з усіма тварюками, а саме — знищить. А ще в той вечір, його магія доторкнулася до мене, від чого по руці пробігли чорні татуювання. Руку обпекло болем, і саме від цього болю я втратила свідомість. А коли прийшла до тями, то була вже в кімнаті нагорі. І розумієш, що коли я від тебе вперше почула  «грань»,  «тварі» та  «Прикордоння», для мене було занадто багато збігів, щоб не зрозуміти, що я потрапила туди, де одного разу можу зустріти ту людину, яка обіцяла вбити ту, що прийшла з-за грані. Знаєш, адже буде складно довести щось, особливо Нейтану. Оскільки, як не крути, а  «Прийде із-за грані» та  «прийде Іскрані» звучать майже однаково, тож ніхто і не стане шукати відмінностей. Так, що сам розумієш занадто багато збігів.