Розділ 14

Але слава всім Творцям те, що почало відбуватися за вікном, дало мені можливість проігнорувати його питання. Від спалаху яскравого світла я була засліплена, очам стало боляче, як ніби в них сипонули піском. Я скрикнула і закрила обличчя руками. Всі навколо враз заметушилися. Першим до мене підскочив, що не дивно Нейтан, хоча він сидів найдалі від мене.

— Аріна, що трапилося? Тобі погано? Злетів артефакт? — сипав він питаннями, намагаючись відліпити мої долоні від обличчя — Кріс, приглуши свій дар!!! Ти їй шкодиш, ти, що не бачиш?

Я уткнулась йому в плече і тихо сказала:

— Нейт, це не він. Заспокойся. Мені вже легше.

— Так? А, що це було? — недовірливо подивившись на мене, запитав він.

— Яскраве світло за вікном, його спалах наче обпік очі.

— Ану, дай я подивлюся — сказав Стеф, підходячи ближче та відсуваючи в бік Нейтана.

— Яке світло за вікном, Аріна? — майже одночасно з ним запитав Андре.

Я піднялася з крісла, пару секунд Стеф оглядав мої очі та сказав що все нормально, просто невелике запалення.

— Дякую, Стефе — сказала я, підходячи до вікна — Йдіть сюди. Дивіться, он у тому місці, де дві гори стикаються якась біла пляма, бачите?

— Аріш, ми нічого не бачимо — розгублено промовив Леон — там, куди ти вказуєш, зазвичай відбувається розрив грані.

Всі дивилися на мене широко відкритими очима.

— А, може ... Хоч це і неймовірно! Аріна чи можливо, що ти бачиш саму грань? — запитав Андре.

— Якби я знала? Я ніколи не бачила розриву грані — тихо промовила я.

— В сенсі? — запитав імператор, пильно вдивляючись в мене.

У цей момент я усвідомила, що якщо зараз дійсно відбувається той самий прорив і я бачу його зародження, то цілком ймовірно, що ці знання можуть допомогти надалі при закритті проривів назавжди. І якось ненароком я згадала пророцтво, яке було надіслано Нейтану.

— Так, все що зараз я буду озвучувати й просити зробити, може здатися Вам маренням. Але, прошу зробімо, як я скажу, а потім усе будемо обговорювати, добре? Якщо, моє припущення, вірно, то це саме початок розриву грані. Тому ви дієте, як зазвичай, а поруч зі мною залишається хтось один з Вас, і він буде записувати все, що я буду говорити. Дослівно! — і дивлячись на те, як біла пляма починає зменшуватися, прикрикнула — Хлопці! Швидко! Не спимо! Потім будете допитувати мене, як захочете, а зараз час діє проти нас. Пляма змінює свої розміри. Хто залишається? Ну?

— Я залишуся. Що потрібно робити? — сказав імператор, роблячи крок до мене.

— Сідайте в крісло так, щоб вам було видно годинник. Бажано записувати час якомога точніше, кожна секунда може бути вирішальною — кивнувши у бік крісел, я почала описувати те, що бачила — Зараз біла пляма зменшилася десь вдвічі — я перевела погляд на Нейтана, який стояв перед порталом і стискав кулаки. Зараз уся його стійка нагадала мені ту ситуацію, коли він говорив, що мені не місце на прориві — Нейт, я пам'ятаю. Я буду тут! Іди — він швидко кивнув і ступив в портал.

— Так, Ваша Величність, продовжимо?

— Аріна, зараз не до реверансів. Давай на «ти» і просто Кріс — і зловивши мій погляд, додав — тільки в цій ситуації. Добре?

Я тільки кивнула.

— Так, зараз я бачу пелену кольору морських водоростей, із золотистими спалахами — сказала я, заворожено дивлячись на те, як ця пелена ніби тане на очах. А через пару хвилин знову спалах і все стало чорним — Кріс, зараз чорний.

На цей раз я похитнулася, і вперлася лобом в скло вікна. Очі не палило, тільки по відчуттях, стало якось порожньо всередині. Повна темрява і тиша.

— Затишшя перед бурею — тихо сказала я, а буквально через пару секунд, пролунав різкий звук і стався вибух мільйонами відтінків і кольорів.

— Прорив! — вражено промовив за моєю спиною імператор.

А я опустилася на коліна. Начебто з мене викачали всі сили.

— Аріна? — імператор тихо присів біля мене і, притримуючи за плечі, запитав — Чим я можу тобі допомогти?

— Допоможи, будь ласка, мені піднятися і дійти до крісла, бо ноги щось зовсім не тримають — втомлено посміхнувшись сказала я. На це імператор миттєво підхопив мене на руки, що я навіть й пискнути не встигла.

— Тихо, не смикайся! В яке крісло — тільки й запитав.

— Хочу бачити. Дякую, Крісе!

— Це ми тобі безмежно вдячні. Можна я піду хлопцям допоможу?

— Так звісно. Далі ви більше мене знаєте, що необхідно робити.

— Ти тільки не виходь, добре?

— Я ж обіцяла Нейту. Іди! — кивнула я у відповідь.

А тим часом за вікном розгорталося просто неймовірної краси видовище. Це виглядало, як ніби північне сяйво на Землі. Можна уявити, що саме так і створювався цей світ, з його безліччю та різноманітністю відтінків, звуків і фарб. Здається, з цього і починається саме життя. Якби не одне «Але» — з цього могло б починатися життя. Але, зараз дивлячись на цю красу, розумієш, ступінь її смертоносності та згубності. Особливо для тих, хто зараз знаходиться там внизу. Дивлячись на ці переливи, я помітила, що в самій середині з'являється чорнота. Наче ось-ось розірветься це полотно. Я взяла записи імператора і записала туди час, того моменту коли полотно грані просто розірвалося, як тканина зношеної сорочки.