Розділ 12

Підтримуючи мене під руку, ми вийшли з їдальні, а ледь переступивши поріг, я зупинилася і просто обійняла його за талію, втупившись в його сорочку. І так стало добре і спокійно. Нейт спочатку завмер та здавалося, перестав дихати. А потім обережно підхопив мене на руки та з легкістю, як ніби то я нічого не важу, піднявся на другий поверх. Заніс мене в спальню і так, не спускаючи мене з рук сів на ліжко.

— Аріна? Що це було? Я можу тобі допомогти? — схвильовано запитав він.

— Дякую, ти вже допомагаєш. Поруч з тобою стає легше дихати. Ось зараз трохи відпочину, і все буде як раніше — я слабо посміхнулася йому.

— Добре, тоді лягай та відпочивай — він поклав мене на ліжко і вставши в повний зріст занепокоєно дивився на мене. А ще у його погляді було німе прохання і надія.

— Нейт, не йди. Залишся! — сказала я, сподіваючись, що правильно інтерпретувала його погляд — Ти мені потрібен. Будь ласка... — додала я ледь чутно.

Судячи з того, як блиснули його очі, то все я зрозуміла правильно. Він швидко роззувся і ліг поруч. А вже через хвилину, переклав мене собі на груди й міцно обійняв. А потім знову завмер, як і в минулий раз, ніби боячись, що я зараз його відштовхну.

— Дихай, мені так зручно і добре. Не хвилюйся — лише промовила я, обіймаючи його у відповідь.

Я тихо лежала, втупившись в його сорочку, та насолоджувалася запахом лісу і сонця. І ось зараз почала міркувати, що вся ця ситуація сталася тільки завдяки моїй дурості. Все через складність мого характеру. Треба було, не поспішати  й тоді б я....

— Про що думаєш? — пошепки запитав Нейтан.

— Про те, що мені комфортно поруч з тобою. Мені подобається твій запах. Ти пахнеш лісом й сонцем, і це мене заспокоює. Ще думаю, що моя реакція, там за столом, не характерна для мене. Точніше я нервую, звичайно, якщо облажалася, але в принципі можу чітко міркувати та аналізувати в спробах виправити ситуацію. А сьогодні на мене як ніби тиснула якась сила, і я не змогла зосередитися. А це злякало ще більше. Тож, як результат панічна атака.

— Я й не знав, що маю такий запах — з посмішкою сказав Нейт — Арін, а чому ти думаєш, що не впоралася? З чим?

— Річ у тому, що своїми словами там, на сходах з імператором, боюся я спровокувала небажані дії з його боку. Але якби це стосувалося тільки мене, то це була б моя проблема. Та мені здалося, що тепер неприємності можуть загрожувати й вам всім. А мені б дуже не хотілося, щоб через мою дурість страждали мої рідні. Ні, якби я заздалегідь знала що переді мною імператор, то я б все одно не змовчала з приводу його безглуздих натяків. Але, зробила б це по-іншому. Як говорила моя подруга: «Я б послала цього цапа туди ж, але в рамках етикету і згідно Протоколу!»

— Маленька моя, нас не потрібно захищати. Ми в змозі про себе подбати. І ти, не повинна сама розв'язувати проблеми. Я правильно зрозумів, що ти вважаєш нас рідними? — і, дочекавшись мого кивка, продовжив — Так, ось для нас ти теж дуже важлива, і ніхто з нас не дозволить нікому тобі нашкодити. І ти, моя радість, правильно його послала, навіть не згідно Протоколу. Ти відстоювала свою честь. Такими методами, якими могла, але моя маленька, ти більше не одна. Чуєш?

— Так. Але мені стало прикро і за тебе. Адже він тебе виставив, як якогось бабія… — ображено промовила я.

— Моя смілива дівчинка! Дякую, але як ти сама кажеш: я хлопчик дорослий і вже з імператором якось впораюся — сміючись, відповів він — а що ти говорила про силу?

— Просто в певний момент вже, коли намагалася оцінити ситуацію, відчула нібито тиск. Але не в голові, як було, коли ти намагався мене прочитати. Цього разу було відчуття, що мене посадили в тісну коробку і відкачують повітря. Стало здаватися, що я не зможу з неї вибратися і почала задихатися. Тож я спробувала знайти джерело цього впливу і зрозуміла, що це його Високість. До речі, а якої він раси?

— Він асур. Але те, що ти описала просто неймовірно! Ні, я знав, що його аура пригнічує, але щоб так. Річ у тім, що з ним так ніхто і ніколи не розмовляв. І це, мабуть,  

розбудило у ньому інстинкт мисливця. Він зробить все, щоб отримати те, чого хоче. Аріна, буде важко, але ми разом впораємося — Нейтан задумався, а через час додав — ми з усім розберемося. Відпочивай, моя дівчинка.

Я піднялася і поцілувала його в щоку. І посміхнулася коли побачила його здивований погляд.

— Дякую, Нейт. І мені теж подобається, як ти мене називаєш. Ясних світил?

— Так, Аріна. Ясних світил — якось розгублено сказав він. Але я вже провалювалася в сон.

Нейтан

«Ясних світил» — так завжди говорила моя няня. Я іноді вживав такий вислів, але тільки коли був роздратований. А більше ніхто такий вислів не використовував. Дивно.

Так, ситуація не з легких: можна було б звичайно поговорити з Крісом, але знаючи його не одну сотню років — це марно. Потрібно зробити щось незаперечне, щоб не залишить йому не єдиного шансу.

— Ну, як вона? — тихо запитав, стривожений Леон, заглядаючи в кімнату.

Я подивився на те, як Аріна, міцно мене обіймає, і вирішив, що ні за що її не відпущу. Зробив пас рукою і поставив над нею антизвуковий купол.

— Спить. Заходьте — сказав, знаючи, що зараз за дверима стоять всі.