Розділ 11

Аріна

Не скажу, що мене сильно приваблює ритися в землі, але це вдома я могла знайти собі цікаве заняття, щоб заспокоїтися. Тут же я б пішла в бібліотеку, але туди зараз не можна. Оскільки там зараз Нейтан разом з цим піжоном.

— Пф! Ось, же ж гад! Це ж треба було так мене роздраконить. Цап безрогий, зі своїми гидкими натяками — я бурчала собі під ніс і зовсім не помітила, що вже не одна.

— І хто ж тебе, так... Ем, як ти сказала? Роздарк... — спробував повторити Стівенсон.

— Раз-дра-ко-нить — по складах повторила я — Та є тут один...

— Що знову з Нейтаном посварилися?

— Та якби! З ним ми швидко знаходимо розв'язання проблеми, тут інший... Гаразд, то дурниця. Ти один або всі разом?

— Усі. А ти, що тут робиш?

Я присіла на лавку, стягнула рукавички й сказала:

— Так з бур'янами воюю...

— Руками. Тобто, вручну?

— Ну звісно. Я тут садових інструментів не знайшла, тому ось так якось...

— Аріна, ми магією все це робимо...

— Стів, я за вас дуже рада, але є одне маленьке  «але «: у мене немає магії.

— У сенсі, зовсім? Ніякої?

— Угу. Ніякої.

— Як же ти?

— Просто — посміхнулася я йому і показавши долоні з посмішкою додала — ось цими ручками.

— Ні, так не піде! Ти нам говори, ми будемо допомагати, по-братерськи — він підсів до мене та обійняв — домовилися?

— Домовилися. Тільки якщо по-братерськи — сміючись, уточнила я. Згадала, що у нас кажуть, що жартома легше донести правду. Ось і я думаю, що в жарті, ми уточнимо що друзі — Стів, так котра година?

— Дванадцять тридцять, а що?

— Так пора готувати обід. Ну, що пішли? Нас чекають великі справи!

Стівенсон якось знітився, але кивнув. Розвернувся, щоб йти, але я відчуваю що він про щось хотів запитати.

— Стривай, Стів! — утримуючи його за руку зазначила — Мені здається чи ти хотів щось сказати?

Він пильно на мене подивився. І ніби то щось для себе вирішивши, важко зітхнувши сів на лаву. Я не стала його квапити, знаючи, як складно почати незручну розмову. А те що, вона буде саме такою, у мене сумнівів не виникало. Через пару хвилин Стів врешті сказав:

— Я не знаю, як почати цю розмову…

— Коли не знаєш з чого почати, то почни з головного — тихо відповіла я.

— Аріна, я не хочу бути братом — якось згорбившись, промовив він — тільки не для тебе.

Так, щось подібне я і передбачала. Адже бачила, як вони з цікавістю дивилися і слухали. Але подумала, що я для них просто незвична, тому і цікава. Я вже знала його відповідь на наступне моє питання. Але вирішила, щоб потім не було недомовок і помилкових тлумачень, що він повинен це озвучити.

— Стів, а ким ти хочеш бути для мене?

— Парою — подивившись прямо мені в очі, тихо сказав.

Як же я не люблю такі ситуації. Вони тим і погані, що як би ти не підбирав потрібні чи правильні слова, вони завжди будуть недоречні. Тому, що закоханий, крім позитивної відповіді, не готовий почути нічого іншого.

— Знаєш, Стів. Те, що я зараз тобі скажу, знаю, що не сподобається — він стиснув край лави, але залишився сидіти на місці — Кажуть, що завжди вибирають чоловіки, і можливо так і є. Але я вважаю, що останнє слово все ж говорить жінка. Я дуже добре знаю, що ти зараз відчуваєш. І знаю, що ти бажаєш від мене почути. Але я не можу тобі відповісти згодою. І це не, тому що ти мені не симпатичний — навпроти, дуже навіть! — я помітила, що він посміхнувся — Але ж, тобі буде мало моєї симпатії? Та й стосунків із жалості ти теж не бажаєш? Адже так?

— Так! — вже дивлячись на мене відповів він.

— У цьому світі, кожна раса може обрати собі пару самостійно, спираючись на симпатії, почуття, емоції. Кожна, але не всі, правильно? — після його кивка, я продовжила — Те, що я скажу тобі далі, попрошу залишити тільки між нами. Добре? — знову кивок і я продовжила — Стів, тут річ у тому, що ще за кілька місяців до того, як потрапити в будинок Леона, я отримала зв'язок з іншою людиною. А точніше з його силою. І, якщо відверто, то я абсолютно не очікувала виявитися в безпосередній близькості від нього. Тому зараз, я не знаю, як йому все розповісти, не відштовхнувши його тим, що довгий час не могла прийняти. Хоча розумію, що його сила вже мене ніколи не відпустить.

— Ти ж зараз говориш про Нейтана?

— Так, саме про нього.

— Так, а чому не можеш сказати? Він буде щасливий.

— Я знаю. Але є дещо, з мого минулого.… Те, що поки не дає мені йому відкритися... Може просто я банально боягузка? Але, зараз не про мене. Так ось, якщо Нейтан прийме моє минуле…

— Він прийме. І не якщо, а коли. Коли ти йому розкажеш…

— Так, Стів ти маєш рацію. Так ось, коли він прийме — тобі буде дуже складно і боляче.

— Ти, так говориш... — почав було він, але я продовжила.