Розділ 10

А вранці, як і очікувалося, вставати жах як не хотілося. Ще й муха спати не дає. І звідки, тільки взялася? Стоп, яка муха? Я їх тут не бачила. Але ж, по щоці щось лоскоче. Відкрила одне око. І побачила, що стоячи на колінах біля ліжка Нейтан кінчиками пальців ледь торкається мого обличчя.

— Відчепись, а? Тобі, що немає чим зайнятися? — буркнула намагаючись не робити зайвих рухів, щоб не прогнати сон.

— Авжеж є. У мене важлива місія! — хрипко сказав він виблискуючи очима — яку я вчора обіцяв виконати.

Я дивилася на нього хмуро, очікуючи продовження. На що він засміявся та відповів:

— Я обіцяв тобі, що розбуджу о дев'ятій.

— Ти сказав, що розбудите або ти або Леон. Я пам'ятаю це — укутуючись в ковдру промовила я — але ж можна було постукати? — це раз; де Леон? — це два; і я не хочу вставати — це три. Ви вже поїли? І взагалі я сплю! Ось...

— Ого, як для сплячої, то ти занадто багато говориш — розсміявся він і почав перераховувати у тій же манері — я стукав — це раз; Леон на Прикордонні — це два; я теж не хотів вставати — це три. І, так ми поїли. І взагалі—то я б теж ще поспав.

— Добре — відповіла я, відвертаючись в іншу сторону — і хто тобі заважає? Іди й досипай!

— Із задоволенням! — відповів цей гад і мало того, що ліг ззаду, так ще й по—хазяйськи притягнув мене до себе і завмер.

— Ти що сам від свого нахабства впав там в ступор? І перестав дихати? — ледве стримуючи сміх, запитала його.

— Ага є трохи. Мені піти, так? — і стільки було надії в цьому питанні. Надія на те, що я дозволю залишитися.

Я прислухалася до своїх відчуттів, і зрозуміла що мені подобається те, що я зараз відчуваю. У його руках було зручно, надійно і спокійно. І його темрява ніби не й активується. Проте моя рука там, де з'явилася тату, почала свербіти.

— Блін, ось тільки зараз мені й не вистачає її прояву! — майнула думка у голові — Так, мила або ти проявляєшся, і він йде або він залишається, а ти поводишся тихо.

Дожилася, вже розмовляю з татушками. Одначе, свербіж пройшов. Дивно однак, прямо жива чи що. Поки я розібралася з... Чим? Шматочком його темряви? Ось, же ж! Нейтан тихо лежав і не ворушився.

— Ти там ще живий? — тихо запитала — Хоч дихай, Нейт.

— Я дихаю, але тихо. Чекаю на твій вердикт. Я можу тут залишитися? — ще раз тихо запитав він.

— Гаразд, тільки не розкривай мене. Хочеш, візьми собі іншу ковдру.

— Я не… мені не потрібна ковдра. Так тобі зручно? Або ж мені прибрати руки?

— Нейт, так добре.

Деякий час ми лежали, і здавалося що так правильно, так і повинно бути. А може дійсно не потрібно чинити опір? І дозволити самій собі жити тут і зараз. А що буде потім, якщо раптом він піде?

— Нейт, ти спиш? — пошепки запитала.

— Ні.

— Я хотіла запитати, можна?

— Ти ж спати хотіла?

— Так, коли ти поруч, ось прямо спати й хочеться — буркнула у відповідь.

Він засміявся і, здається, ще сильніше стиснув мене.

— Ось, якщо плануєш мене зараз задушити, то це тобі майже вдалося.

— Вибач, то від емоцій. Я просто досі не можу повірити, що ти ось так поруч в моїх руках.

— Нейт, а ти повністю контролюєш свою силу?

— Так. Ну практично завжди — якось обережно почав він — тільки поруч з тобою вона поводиться дивно...

— Як саме дивно? — з побоюванням запитала.

— Аріна, ти тільки не лякайся, добре? — і знову сильніше стиснув.

— Нейт, я не боюся. Просто цікаво.

— Я її контролюю. Якщо вона починає прокидатися, то я можу з нею домовитися.

— Тобто вона, як би жива?

— Так, вона це частина мене. Це як дихання або емоції.

— А якщо я попрошу, щоб вона не проявлялась при мені, ти можеш з нею домовитися?

— Так, якщо це для тебе важливо, то я зможу... Хоча і буде дуже важко, коли мені доведеться бути далеко від тебе.

Я лежала та обмірковувала всю отриману інформацію.

— Нейт, відпусти, будь ласка — я спробувала виплутатися з ковдри.

— Налякав все-таки? — сумно запитав він.

— Ні, просто хочу повернутися до тебе.

Він звільнив мене від ковдри, і я, перш ніж лягти назад промовила:

— Може, я здамся тобі параноїком, але я уточню ще раз. Ти можеш тримати свою силу під контролем, щоб вона не виявлялася, коли я буду в безпосередній близькості від тебе або коли ми будемо стикатися? Мені важливо це зрозуміти.

Він деякий час пильно дивився на мене, ніби зважуючи.

— Це якось залежить від тієї таємниці, що у тебе є і яку ти поки не можеш мені сказати? — він дочекався мого ствердного кивка, впевнено продовжив — Добре, Аріна. Я зможу!

— Нейт, я... Ти мені подобаєшся, ну тобто наше з тобою спілкування. І будь—яке спілкування іноді сприяє зіткненню. У мене, скажімо, є деяка реакція на твою силу — цей момент я поки не можу пояснити, але я не хочу відмовлятися від спілкування з тобою. Там, в оранжереї я багато чого наговорила, і не все було заслужено. Я перенесла досвід минулого на нинішній. Хоча тебе і твоїх друзів це не стосується, ну я маю на увазі, що ви можете виявитися зовсім іншими, і не вчинити так само як і він... Але ж, якщо я не наважуся спробувати, то я не з'ясую це напевно? Я хочу спробувати, і прошу тільки щоб твоя сила не проявлялася коли я зовсім поруч. Добре? — видала я весь потік своїх думок і з завмиранням серця чекала його вердикту.