Розділ 9

Нейтан

Напевно, різку зміну настрою і дивний стан Аріни помітили всі за столом, тому намагалися не загострювати на цьому увагу. Мало, що могло трапитися. Такі моменти, гадаю, потрібно з'ясовувати наодинці, а не публічно. Я спостерігав тихенько за нею, і бачив, що вона все більше стала напружуватися, а потім взагалі мені здалося, що вона ледь стримується, щоб не розплакатися. І дивлячись на друзів бачив, що вони теж помітили її спроби втриматися. Але коли вона раптом встала і пішла, ми розгубилися.

— Леон, що ми зробили не так? — запитав, зазвичай не сприйнятливий до таких речей, Рігс.

— Поняття не маю — Леон виглядав не менше здивованим — я, мабуть, сходжу до неї...

— Ні, сиди! — сказав я, трохи різкіше ніж хотілося, а потім додав — я сам.

Напевно, я здивував їх ще більше, ніж втеча моєї дівчинки. Але, я відчуваю, що причина цих змін пов'язана саме зі мною.

Швидко піднявшись в бібліотеку, якось розгубився, коли там її не виявив. Підійшов до дверей її кімнати, постукав, але не почув відгуку. Тихенько відкрив двері та заглянув в кімнату, адже якщо вона засмутилася, можливо, не хоче нікого бачити та ні з ким говорити. Але й у кімнаті Аріни теж не було. І ось де її тепер шукати? Поки я роздумував, моя темрява завозилася і потягла мене на вулицю. Я відчував, як моя сила вимагає якомога швидше знайти нашу дівчинку й заспокоїти...

Я довірився, в принципі як і завжди, своїй силі. Вона ж наполегливо тягнула мене у сторону полігону для тренувань. Так виконуючи не хитрі вказівки, через кілька хвилин я вже стояв перед оранжереєю. Зайшов та так і завмер, оскільки Аріна сиділа на гойдалках й плакала.

— Творці, це вже занадто! Як же так? Що я міг такого зробити? — подумки простогнав до небес.

Я не знав, що потрібно робити. Я хотів запитати, що трапилося, але ж й ідіоту зрозуміло, що вона засмутилася. Підійти та обійняти? Я банально боявся, що вона мене відштовхне. Мені б не хотілося втрачати настрій наших відносин та той зв'язок, який утворився вчора. Мені було життєво необхідно зберегти наше спілкування, зберегти... Нас? Так, саме так — нас! Тому я тихо присів біля дверей і став чекати. Вона все одно повинна пройти через ці двері.

Через деякий час, дівчина ніби щось для себе вирішивши, встала і, побачивши мене завмерла. Вона мовчала. І я зважився заговорити першим. Творці, краще б я мовчав і не провокував цю розмову! Я слухав її та не міг зрозуміти: які вищі кола? Які статуси? Я намагався знайти правильні слова, щоб вона зрозуміла, що для мене все це не важливо: хто вона, хто я... Мені плювати на весь світ!!! Я хочу її! Вона мені потрібна, як повітря. Я задихаюся без неї... Але її слова, про те, що їй все це не потрібно, просто вбили... Хто ж так розтоптав її, що вона не хоче повірити в те, що не всі діють однаково? Я лютував. Ну, ось чому через якогось кретина, я зараз повинен відступати, щоб не зламати її остаточно?! Боляче. Як же боляче! 

— Та я зроблю те, що вона бажає. Дам час, почекаю… — зрештою прийняв рішення — Не буду тиснути, але й не піду. Я залишуся поруч, і може з часом зможу переконати, що для мене вона поза статусів і традицій. Вона моє життя!

Тому я вийшов за двері, намагаючись закрити їх якомога тихіше. Хоча хотілося кричати, переконувати, все трощити... Я вперше так себе відчував. Я ніби стояв над прірвою, і вперед лиш смерть і назад не варіант...

На кухні, виявилося, всі сиділи й чекали. Коли я увійшов, хлопці підняли на мене очі, в яких було єдине питання —  «Що там? «

Я коротко розповів про нашу розмову, і усі деякий час сиділи мовчки. Всі розуміли, що тут нема чого сказати.

— Ну, і як тепер бути? Мені вперше так добре в компанії дівчини, навіть не знав, що вони можуть бути такими... ем… адекватними — промовив Рігс — З нею тепло та комфортно, і не потрібно прикидатися кимось. І тепер виходить, що через якогось мудака в її минулому, ми повинні втратити такого друга? Ні, я не відступлюся! Не знаю як ви, а особисто я буду удавати, що нічого не змінилося. І з часом вона зрозуміє, що не для всіх і не завжди важливий цей довбаний статус!

— Так, думаю, ми всі вважаємо однаково — підтримав його Андре — Нейтан, я правильно ж зрозумів що Аріна, для тебе вже не просто підопічна Леона?

— Так, все вірно! Я і моя темрява сприймаємо її нашою, так що...

— Все зрозуміло, не переживай. Ми розуміємо. Але, як же тоді бути з пророцтвом? — запитав Рігс.

— А що пророцтво? Адже воно має рекомендаційний характер? А я не зобов'язаний робити так, як в ньому йдеться. До того ж краще Аріна, ніж хто із—за грані...

— У сенсі, із—за грані? — здивовано запитав Леон — це як?

— Так ось так:  «Коли стихії воєдино, зіллються, закриваючи прориви між світів. Тоді лиш та, що прийде із—за грані, створить баланс й звільнить від кайданів! « — процитував я пророцтво — а, як ви розумієте, із—за грані ми бачили лише тварюк…

— Але, як таке може бути? Може оракул щось наплутав? — скинувся Стефаніель — це ж якась маячня.

— Я ходив до оракула повторно, з такою ж пропозицією. І нічого, відповідь все та ж: помилки немає!

— Гаразд, ми всі повертаємося в академію, завтра заняття починаються — сказав Андре — Нейтан, ти в палац або ж до себе?

— Я… Можна я залишуся тут? — з надією подивився на Леона.