Розділ 7

І все ж таки класно, коли у твоєму розпорядженні окрема ванна, ніхто не стоїть під дверима з вимогами звільнити приміщення. Тож спокійно та неспішно закінчила всі вечірні процедури. А вже сидячи на ліжку та заплітаючи на ніч косу, я планувала справи на завтра: 

— Так, потрібно вранці встати та напекти млинців, адже пообіцяла. Зібрати в городі овочі, полити кущі з ягодами, випрати постільну білизну... Блін, випрати! Я ж обіцяла очистити та просушити хлопцям плащі. Ось тобі й склероз... І Леон вже, напевно, спить, а я ж навіть самостійно не активую артефакт для очищення одягу. І що тепер робити? Ех, Аріна, солом'яна твоя голова... А може? Так, ні, незручно... Але ж я пообіцяла... Як там кажуть:  «За поспит не платять». Сподіваюся, він ще не спить. От же ж блін...

Швиденько натягнула на себе халат і вислизнула за двері. Три кроки вперед, і ось стою перед дверима кімнати Нейтана, і не наважуюся постукати.

— Якби я не пообіцяла. Ех, була, не була — пробубніла собі під ніс і швидко постукала, щоб не передумати. З кімнати не доносилося ні звуку — Ну ось він уже спить... 

Ще одна спроба і тиша. 

— Гаразд, Леон встає о п'ятій. Потрібно теж так встати в цей час. Можливо, тоді щось придумаємо.

Я вже взялася за ручку своїх дверей, як за спиною відкрилися протилежні двері. Розворот і все я знову залипла, Нейтан стояв на порозі обмотаний одним рушником, а другим витирав волосся.

— Ем, Аріна? Щось трапилося? — запитав він, виводячи мене зі ступору.

— Так, вибач Нейт — опустила я очі в підлогу і тихо продовжила — річ в тому, що я вам пообіцяла, що почищу і висушу плащі й зовсім забула, а вам же завтра вони потрібні. Та Леон вже спить, а я не можу активувати артефакт...

— Тихо, тихо, не поспішай. Зараз все зробимо, все буде добре, не переймайся, будь ласка. Я тільки одягнуся, почекаєш хвилинку?

— А, так звичайно! — відповіла йому, а подумки зазначила — Ну ось знову поводжусь наче дурепа. Що перший раз мужика в рушнику бачиш? На пляжі взагалі майже голі, а тут слину пускаєш.

Я стояла і лаяла себе на всі лади. Ще не вистачало, щоб хлопець подумав, що я до нього клеюсь. Мої бичування перервав Нейтан, який вийшов, одягнений в легкі атласні штани та короткий халат з поясом.

— Ну, що пішли рятувати твою честь від звання брехунки — тихо сміючись, сказав він, пропускаючи мене вперед — Веди в царство чистоти.

Ми спустилися в хол, я зняла з вішалки мокрі плащі, правда у мене їх відразу ж відібрали, зі словами про те, що вони сухі то мають вагу, а мокрі й поготів. Так ми спустилися в підвал, де в одному з приміщень розміщувався артефакт для прання. Нейтан так швидко все сам робив, що я тільки й встигала тикати пальцем і відповідати на питання  «що» і «де» взяти.

— Так спритно ти. А я як…, та взагалі ніяк. Не ладнаю я з цими пристосуваннями, тож тільки все закладаю, Леон запускає, а я потім дістаю і складаю. Так тепер, потрібно якусь позначку залишити тут, щоб Леон завтра звернув увагу, що потрібно витягнути випране, а не запустити ще раз. Нейт, а у тебе, випадково немає листочка і ручки, щоб черкнути Леону послання? — і я намагалася зробити гримасу якомога жалісливо. У мене напевно вийшло, тому що він, спочатку намагався зберегти серйозне обличчя, але у нього це не вдалося. Він затрясся від сміху, і пройшло кілька хвилин, поки він зміг заспокоїтися.

— Аріна, ти просто диво! Я стільки не сміявся вже років сто, напевно, дякую тобі. І так, у мене випадково є лист і ручка.

— Так, і де ж? — недовірливо я оглянула його. Він знову зігнувся навпіл від сміху.

— Ох-хо-хо, Я зараз лусну, маленька — він уже почав кашляти.

— Дихай, маленький, дихай — повернула я йому його слівце, поплескуючи по спині — ага, ну і де ж необхідне?

— А-а, так це новий метод допиту? — вже віддихавшись, запитав він. Потім Нейт клацнув пальцями. Через секунду у нього в руках з'явилося необхідне.

— Так, таке мені може тільки снитися — заздрісно промовила я — живуть же люди, а тут доводиться все самій ручками, та ніжками. І так все життя, ех життя моя бляшанка.

Я швиденько надряпала послання Леону, і поклала його зверху на артефакт, з якого вранці будуть витягати одяг.

— Ну, ось і все. Мій доблесний лицар, вперед в ліжко до яскравих снів! — весело зазначила я звертаючись до чоловіка, який спостерігав за мною.

— У твоє або ж моє? — примруживши очі запитав він.

— В сенсі? — перепитала не одразу зрозумівши про  «що « йдеться, а потім до мене дійшло, що сама ж і сказала — Так, кожен у своє, сни у нас роздільні, значить і ліжко у кожного своє, мій лицар!

— Мені, подобається — сказав раптом Нейтан, коли ми вже практично дійшли до своїх кімнат.

— Що?

— Як ти називаєш мене  «Нейт « і  «мій лицар «. Мені подобається.

— Гаразд. Ще раз, на добраніч, Нейт. Тепер уже точно! — швидко підійшла до нього потягнула трохи за воріт халата, і поцілувала його в щоку — І дякую за допомогу.

Сказавши та зробивши це я швидко прошмигнула за двері, поки він стояв і ошелешено дивився. Я просто зробила те, що мені захотілося в той момент. Пам'ятаю, як одна моя однокурсниця помітила, як я зависаю на спину попереду сидячого хлопця, він був спортсменом і дуже красивим. Тоді вона сказала, що ми живемо один раз і потрібно дозволяти собі різні дрібниці. Наприклад, якщо тобі подобається його спина, то удай, що він її забруднив і проведи долонею. Він скаже  «Дякую «, а тебе попустить. Я зараз діяла за її порадою, але, по—моєму, як завжди все зіпсувала. Я швидко стягнула з себе халат і, погасивши світло, залізла під ковдру. Заснути вдалося тільки ближче до світанку.