Розділ 5

Минуло вже три тижні, відтоді як я потрапила в цей світ. Я потихеньку обживалася і вивчала закони. З господарем будинку ми спілкувалися без проблем. Я не лізла з розпитуваннями, та й він нічого не намагався розпитати. Лише одного разу у нас все ж відбулася розмова. Після вечері, в один з вечорів, прибираючи зі столу, я тихо наспівувала пісеньку зі свого світу. Ні, співала я досить посередньо, напевно, як кожен з нас. Ось буває, щось наспівуєш собі під ніс, мало замислюючись, як це виглядає зі сторони. Так ось, коли в черговий раз я повернулася до столу, щоб забрати брудний посуд, потрапила під пильний погляд Леона. І від несподіванки аж застигла на одному місці злякано дивлячись на чоловіка.

— Та не лякайся ти так — посміхнувся він — пам'ятаєш, я говорив, що не ображу. Просто не можу розібрати, про що ти співаєш? Це не схоже ні на один зі знайомих мені мотивів, та й слова не зрозумілі. Хоча я й не стверджую, що знаю усі мови світу. Ти, я так розумію не з цієї імперії?

Я ствердно кивнула.

— І не з сусідніх? — знов запитав він.

Я знову кивнула.

— Розповіси? — а помітивши мій розгублений вигляд, додав — Тільки те, що побажаєш.

Присівши навпроти нього, я не знала, як почати та що розповісти. Адже абсолютно все було потрібним і водночас небезпечним. Я не могла передбачити його реакцію. Адже не знала досконало своїх прав в цьому світі.

— Я не можу все розповісти. Ви маєте рацію я не місцева. І якщо чесно, то боюся що-небудь розповідати. Через те, що не знаю вашого законодавства, своїх прав і обов'язків. Але можу чітко сказати, що злого наміру стосовно людей у мене немає. Загрозу для імперії я не несу. Я не злочинниця і не від кого не ховаюся. Проблем через моє минуле у вас не буде.

— А у тебе? — запитав він.

— Що у мене? — з нерозумінням глянула на нього.

— У тебе будуть проблеми через твоє минуле?

— Можливо, але я поки не знаю точно. Мені б не хотілося зараз викручуватися і щось придумувати. Можна я спочатку вивчу законодавство? А потім все розповім.

— Добре — через кілька хвилин відповів Леон — в бібліотеці має бути все потрібне для вивчення законодавства. Якщо щось не знайдеш, то можеш без побоювань питати. Навіть якщо ти подумаєш, що питання дурні або, що це могло бути відомо навіть дитині. Я вже зрозумів, що ти зараз наче чистий аркуш. Але, я також бачу, що ти самодостатня та вже сформована особистість. Будинок і вся територія у твоєму повному розпорядженні. А у зовнішній світ вийдеш, коли будеш готова, домовилися?

— Домовилися.

— І ще, як я вже говорив — це Прикордоння. Тут часто можна зустріти імператорських службовців, магів і адептів Імператорської бойової академії. З періодичністю десь раз на місяць, на грані трапляються прориви, про них можеш почитати. Так ось серед магів, які борються з тварюками та усувають наслідки їх навал, є мої друзі. Їх шестеро. І на час, до та після проривів, вони живуть тут. Приблизно через тижні два-три очікується черговий прорив, відповідно будуть гості. Їх можна не побоюватися, вони свої. Зайвих питань ставити не будуть. Про інших позапланових відвідувачів, буду попереджати. Для всіх ти моя гостя. Добре?

— Я безмежно вдячна за Ваше розуміння! — мало не розплакалася я — Я не підведу! Обіцяю.

— Я знаю — тільки й відповів він.

Майже увесь вільний час я проводила в бібліотеці. Дізналася, що чоловіків і жінок приблизно однакова кількість. Суспільство складають роди, титули передаються по праву народження. На чолі роду стоять чоловіки. Ні, у світі не тотальний патріархат, що не могло мене не радувати. Але все ж основні аспекти життя жінок залежали від батьків, чоловіків або ж опікунів. Жінки вчилися і працювали, якщо вони звісно хотіли, і якщо це звісно було погоджено піклувальником. Але, в той самий час на першу вимогу чоловіка, вона повинна підкорятися. Так, наприклад, якщо вона вчилася, і в певний момент батькові надійшла пропозиція про заміжжя дочки, то все далі розвивалося на його розсуд. Або ж вона вчиться, а потім виходить заміж, або виходить заміж, а потім як вирішить її чоловік. Звичайно, були й виключення. Не всі дівчата були згодні з такими розкладами, але все це вирішувалося в колі сім'ї.

У моєму випадку, коли я вийду до зовнішнього світу, я повинна бути у когось під опікою. А до цього часу, я сама собі господиня.

Я намагалася в усьому допомагати Леону. Взяла на себе будинок і приготування їжі. Хоча це було і не важко, адже практично все у будинку працювало на артефактах. Перший час готував Леон, а я була лише у ролі помічниці, вивчаючи продукти. Вечори ми зазвичай проводили в малому залі біля каміна. Іноді розмовляючи. Кілька днів в тиждень Леон йшов на Прикордоння, щось типу на чергування або вахти. Тому такі вечори я проводила в бібліотеці.

На задньому дворі виявила невеликий городик і оранжерею або зимовий сад. А ще був розарій. Виявилося, що троянди були улюбленими квітами дружини й дочки Леона. Але він не займався садом через те, що просто не міг. Ще було надто боляче, після втрати близьких. Але, на моє запитання про те, чи можу я доглядати за садом, зрадів. Адже це пам'ять про них.

В один з вечорів, я вже накрила на стіл, оскільки скоро повинен був підійти Леон. На вечерю приготувала страви зі свого світу. Звичайно продукти дещо відрізнялися, але за весь час, що я тут, вже звикла і сміливо підбирала інгредієнти. Отже, у нас в меню сьогодні: зелений борщ зі щавлем, молода картопля, запечене м'ясо птиці, салат з овочів. А ще я спекла пироги з яблуками та горіхами, а також хліб, який вийшов пишний із золотистою скоринкою. У будинку стояв запаморочливий запах, прямо як в далекому дитинстві, коли мама сама пекла хліб, пироги або булочки... Сьогодні я хотіла, щоб було, як вдома... Сподіваюся, Леону сподобається, але якщо  «Ні», то на швидку руку щось поміркуємо. Леон затримувався, тож я за допомогою артефакту накрила все стазисом.