7.

Розбудив мене не будильник, бо його я не наводила. Останнім часом і так увесь час кудись бігла, тож вирішила хоч разок виспатись. Розбудив мене мобільний, який волав на всю кімнату і, цілком можливо, на усю квартиру. 

Невідомий номер. Хто це може бути? Може хтось по резюме телефонує, я його багато куди скидала. 

- Алло, слухаю вас, – і прокашлялась, бо голос глухий зовсім після сну. 

- Пані Софія? 

- Так, вона. 

- Ви вчора були в нас на співбесіді. – Невже це повідомляють про те, щоб не чекала… - Хотіли запросити вас на стажування. Ви ще в пошуку? 

- Так, так. 

- Чудово. За дві години зможете під’їхати?  

- Так, звісно. 

- Тоді до зустрічі. На рецепції запитаєте рекрутера Марію. 

- Добре. Дякую. До зустрічі, – але трубку вже поклали. 

Ще хвилин з п’ять я гіпнотизувала телефон і не могла повірити, що мені зателефонували. Потім поглянула на годинник, восьма. Треба було вставати і рухатись в сторону нової роботи. 

Заплутавшись в ковдрі, я рухнула з ліжка. Не варто взагалі було накриватись – було доволі спекотно. Я так розкривалась, що заплуталась і з просоння цього не зрозуміла. 

Двері відкрились.  

- Що сталось, ти жива? – Абсолютно жвавий Сашко завалився в кімнату. Він швидко виплутав мене з ковдри. – Ну й ти спиш, – він оглянув розгардіяш. 

- А мене на стажування покликали, прикидаєш? 

- Круто. Я вчора трохи пошукав інфи про них. Непогана контора, під ними кілька виробництв, так що все серйозно. Не прогав шанс. 

- Та вже постараюсь, – усміхнулась я, а Сашко одним рухом застелив ковдру. – Дякую. Лишиш мене одну, переодягнутись хотіла? 

- А? Звісно. Поставити каву, поки не поїхав? 

- А ти вже їдеш? 

- Так. Знайшов одне містечко, поїду погляну. Чекаю на кухні. 

Я швидко переодяглась. Взяла білу футболку, рожевий кардиган і білі штани (все ж літо). Аля біла і пухнаста. 

Перекусивши разом із Сашком і випивши каву, я почувалась готовою навіть гори перевертати. Побажавши одне одному удачі ми розійшлись в абсолютно різні сторони. 

Я йшла в нове життя і відчувала себе саме так, як потрібно. Було трохи страшно, адже якщо бути відвертою, то я ніфіга не знаю про цю професію. А ще хвилююче. Дуже було цікаво, що вийде і чи вийде воно в мене. Сьогодні охоронець в офісному центрі навіть впізнав мене і помахав рукою. Зробила те ж саме – в новому місті потрібні нові знайомства. Навіть не дуже важливі на вигляд люди можуть мати багато цікавих і потрібних знайомств і зв’язків. 

На рецепції мене зустріла та ж сама дівчина, що була вчора – Оксана. Здається, що вона зраділа мені також.  

- Рада, що вас взяли, – усміхнулась вона мені. 

- Та мене ще не взяли, то ж лише стажування. – Відмахнулась я. 

- Я теж так колись думала. Сім років уже працюю. 

Я аж рот роззявила. Виглядала вона на рік-два старше. Це ж скільки їй тоді насправді? Але, мабуть, запитувати в перший день не коректно. 

- Маріє, ваша стажерка вже є. – І поклала слухавку. – Зараз вона забере тебе. Бо мені, в принципі, не бажано надовго і без особливих причин відлучатись звідси. Не хвилюйся, все буде добре. Вважай, що ти вже прийнята на випробний термін. 

- А який він? 

- Зазвичай два місяці. Єдина різниця там зарплата на десять відсотків нижча. Але директорка все одно на роботу спочатку дивиться, тож реально і повну отримати. Та що ми про майбутнє. Ось і Марія. Маріє, це Софі. – Представила мене Оксана. 

- Я знаю. – Буркнула рекрутер. – Часу обмаль. За мною. Швидко. 

Розвернувшись вона подалась в ту сторону звідки пішла. І я мало не побігла за нею. 

- Почну з найважчого. – Вона оглянулась, ніби, перевіряючи чи я таки йду позаду і слухаю. – Я тут останній тиждень. Ти вже п’ята, кого я намагаюсь навчити і сидіти довше я тут не буду. А це означає, що ти автоматично йдеш на випробний термін. Щоб вивчити все в тебе є чотири робочих дні. Ну і вихідні звісно, а ще ночі… Інформації дуже багато. Заходь. – Вона прочинила двері в кабінет. 

Кабінет був з великим вікном, полицями по стінах, зручними кріслами і столом ближче до вікна. На столі і на пристосуванні поряд лежали величезні купи паперів. 

- Це буде твоє робоче місце. Захочеш — переобладнаєш. Але то потім. Інформації дуже багато і ти все одразу не осягнеш. Документи на початках тільки переглянеш. Я зробила папку – будеш шукати потрібний, коли знадобиться. Сідай. – вона сама присіла на своє місце. – В інших папках навчальна програма для тебе. І навчальні програми для працівників. Ось усе це треба осягнути по максимуму. Надіятись, що ти все вивчиш за такий короткий час не буду. Але ти студентка ще, є шанси, що справишся вцілому. 

- Зараз починати? 

- Ні в якому разі. Зараз вчитиму тебе самої роботи в процесі. Пошук працівників, сортування резюме. Обдзвони кандидатів. Сьогодні призначила декілька співбесід. Подивишся як їх вести, а під вечір останню проведеш сама. 

- Так швидко? 

- А чого чекати? Я подивлюсь на помилки і виправлю їх. Якщо щось піде не так, то зможу втрутитись. Гірше буде, якщо ти сама перший раз це робитимеш. І не забувай, дуже часто саме ти вирішуватимеш кого наймати, а кого – ні. Тому треба максимально правильно оцінювати кожного, щоб не проґавити хороші кадри. І не думай, що тут нас мало. Компанія дуже велика. На нас працює більше трьох тисяч людей. 

- Ого. 

- Більшість з них не потрапляє до нас. Ми їх відправляємо до майстрів на виробництво і ті вже оцінюють працівника. Але резюме все одно переглядаємо ми і більшість нюансів теж вирішуємо ми. Тож погнали… 

І ми реально погнали. Вона постійно працювала, то шукала резюме потрібних працівників, і зразу розповідала мені на що звертати увагу. Робила дзвінки, а вже після обіду їх почала робити і я, оформляла документи, які замовляли в неї здебільшого по електронній пошті, тож її доводилось постійно перевіряти. Інколи до неї телефонували. На столі був стаціонарний телефон для офісу. Мобільний для офісу. Мобільний з номерами для вакансій – на нього телефонували ті, хто цікавився вакансіями. Окремо був телефон для телефонування по вакансіях. Останні два найдешевші смарти, в яких ще стояв вайбер. До обіду в мене голова трохи пішла обертом.