~ Старший син Еви ~

Історія Ніама

Над островом вже котрий день поспіль здіймався дим. І він зробив усе, щоб той дим помітили. Погляд знесилено опустився додолу, на руки і ноги, прикуті тяжелезними й зледенілими ланцюгами до гарячої гори. Кипляча лава оточила його по колу і тільки шипіла і парувала, коли досягала льоду навколо нього.

- Bron ni, fiuara ni, baegi… 

З останніх сил він промурмотів закляття і пустив свій холод по ланцюгах. Він знав, його очі зараз сяяли наче крижані сфери. Тіло ж окуталося палаючою аурою, що вимальовувала візерунки пульсуючої лави на його шкірі. Руки миттю вкрилися нитками символів, а на обличчі з'явилися давні руни, які вони з братами і сестрою нанесли собі ще тоді, коли вперше спустилися на землю.

Ніам зібрав усю свою силу й спрямував ту по ланцюгах, віддав її ненажерливому вогню. І коли вони зустрілися - вогонь і холод, утворився густий дим.

Він ніколи б не зізнався навіть самому собі, але льодяний вогонь його серця був навіть гарячішим за вулканічні лави. В пекельному оточенні він почувався зле, але той самий біль змушував його триматися. 

За час свого ув’язнення він перепробував усе. Але вулкан, здатний відчувати його пульсації та могутню енергію, стримував його. Чи це не його власні брати й сестра доклали до цього свої білі, незабруднені ручки?

Знесилений останньою спробою, він опустив голову і білосніжне волосся впало на змучене, палаюче обличчя. Це все не має бути марним! Він має повернутися! І тоді…і тоді…Він помститься.

Здалеку долунали ледь чутні звуки чиїхось кроків. І вони щомиті ставали гучнішими. 

- Se deirede, - промурмотів він тріснувшими від жару губами і випростався. Коли його знайдуть, він має виглядати велично. За будь-яку ціну.

Його тіло вже давно покрилося тонким шаром крижаної смоли, а кожен крок перетворював лаву під ногами в гострий кришталевий лід. Пасми волосся розтріпалися по плечах брудними бурульками, а скуйовджена чорна борода стирчала на всі боки. Проте він стояв там випростаний, гордий. Адже колись, він був величним духом. Одним з чотирьох, що піклувалися землею. Він скривився. Піклувалися. Нічого, він вже чує кроки, кроки що приведуть його до волі. 

Перед загоном осіб у темно-блакитних плащах він постав велично. Наскільки дозволяли кайдани. Вкритий смолою і лавою, закований, він не був схожим на себе. Але й вони не знали хто він. Чи знали? Вони не пали на коліна, чим дуже його розчарували, але виявилися достатньо сміливими, щоб не втратити свідомість. Ніам це оцінив. 

Навіть коли лава за ним ожила і полум’я вибурхнуло у повітря, вони не розбіглися. Двоє зняли каптури і відкрили очам його відвідувачів: у одного були загострені вуха і зелені очі, у іншого - довге попелясте волосся і блакитні очі, що бачили глибше ніж дозволено людям.

- Hallean yeen anvem Ewa feuriatёna til mel?

Ніам знав, навіть зараз, закутий, у людській подобі, він все одно сильніший за них усіх. Але ці кляті кайдани стримували його, не давали двинутися з місця. І він мав розіграти цю карту бездоганно.

Він змусив слова литися льодовим співом, що колись викликав грозові хуртовини і розвіював впевненість найсміливіших. На подив, блакитноокий відповідав йому без остраху: 

- Я знаю, хто ви такий. Ми шукали вас. І ми тут, щоб вас врятувати. 

- Як зворушливо. Але лише кров Матері може зняти ці кайдани. 

- А ми - її діти. 

- Слушно. Але вас двоє, не троє. Я бачу Ораоля і Заїнна. Чи є серед вашого почту хтось з кров’ю Едасу?

Блакитноокий ледь стримав усмішку, але Ніам це помітив:

- Так, звичайно. Ти ж не чистокровний Ораоль, чи не так? В тобі є і кров Едасу. Тепер я це бачу.  

Ніам вивчав обличчя своїх рятівників. Гостровухий Заїнна,(Алдіс) як помітив Ніам із зневагою - ледь стримував свої емоції, і Ніаму вдалося прочитати у ньому сумніви. Але другий, біловолосий, блакитноокий напівкровка Ораолів і Едасу. Він аж сяяв. Хоча й не намагався наблизитися. Ніам витлумачив цю заминку по своєму:

- І що ти в мене попросиш? За мою свободу.

- За те що ми врятуємо вас, ми не просимо нічого. 

- Але, - беземоційно продовжив Ніам.

- Жодних але. Ми тут щоб врятувати вас і тільки.

- Ви мали б знати, що такі як я бачать у серцях. І ваші серця - брешуть.

- Ми, ми дійсно жадаємо лише вашого звільнення. І сподіваємося, що маючи вас на нашому боці, ми досягнемо успіху…

- Якщо ви знаєте хто я, то й знаєте, що моя підтримка зараз цілком уявна. Я більше не син Еви, і її милості ви не побачите. Не через мене, - обірвав блакитноокого Ніам.

- Ми також не в милості у Матері. І не шукаємо її. Але ми хочемо взяти те, що належить нам. Ось і усе. Відібрати те, що дісталося іншим, коли Мати зневірилася у нас.