Пролог

Все розпочалося з трагедії. Жахлива аварія забрала всього одне життя, найбільш невинну і чисту душу.

— Лікарю, як Нора? Прошу, скажіть, що з нею все добре! Молю вас! — зі сльозами на очах благав чоловік, не відчуваючи нічого, окрім биття свого серця. Він теж був у авто, однак відбувся лише подряпинами і переляком. Його друг-водій також вижив, отримав лише невеликий перелом ноги і забиття. А от Нора... За її життя вже кілька годин боролися лікарі.

— Ваша дружина житиме, не хвилюйтеся! — поспішив заспокоїти лікар, однак він не міг позбавити трауру зовсім, а тому в повітрі повисла напруга. — Але...

— Але? — прошепотів містер Малтон, бажаючи почути продовження і водночас боячись його.

— Вона була вагітною. Дитину врятувати не вдалося.

Це був шок. Звісно, життя матері завжди стоїть вище, ніж життя ненародженого маляти і до останнього свого дня він, Пітер, дякуватиме небесам, що ті врятували Леонору, його кохану дружину. Він ніколи не покаже і не дозволить зрозуміти наскільки боляче було почути про смерть такого довгожданого і бажаного первістка. Лікар прочитав у ошелешених очах чоловіка безмовне запитання і стиха відповів:

— Хлопчик... Мої співчуття.

Співчуття... Та чим можуть допомогти співчуття? Їм багато співчуватимуть, всі родичі, друзі, знайомі, ділові партнери... Про вагітність знали всі: Нора була на сьомому місяці. Та ще швидше вони взнали про трагедію.

О, преса завжди любила висвітлювати життя цієї пари. У Канаді їх не знали хіба ті, хто ніколи не вмикав телевізор, не чув про інтернет і ігнорував газети, журнали та біг-борди. Пітер Малтон, відомий бізнесмен, зразковий сім'янин і політик, чиї шанси потрапити у партію лібералів були аж надто великими, та Елеонора Малтон, у юності фотомодель, нині відомий дизайнер, учасниця всіх модних показів, одна з трьох суддів шоу «Модна лихоманка». Його обличчя було на всіх таблоїдах, де йшлося про гроші, бізнес і політику. Її — про моду, стиль і благодійність. З беззаперечною репутацією, вони давали інтерв'ю і не приховували свого щастя та кохання.

Але того дня все змінилося. Їх життя поділилося на «до» і «після».

Про ту аварію говорили ще дуже довго. Водія, що вів авто у нетверезому стані і спричинив зіткнення, заарештували. Але їм ніхто не міг повернути дитя. Як і надію на те, що в майбутньому вони зможуть стати батьками.

Нора одужала і вже за пів року ніщо не нагадувало про пережите, окрім страшного для молодої жінки діагнозу — безплідна. Вони могли собі дозволити найкращих лікарів, але результату від візитів у найдорожчі клініки всього США і Канади не було. Лікарі — не боги, вони теж не всесильні.

Кар'єра відійшла на другий план. Ніщо не могло відволікти Леонору від горя. Ні чоловік, ні батьки, ні родичі, ні подруги. Вона не прилетіла на тиждень моди, не випустила нову колекцію, не з'являлася на світських раутах. Вона зникла з життя людей, знайомих і незнайомих. Кілька разів газети писали про стан відомої світської левиці, а потім, пройнявшись погрозами політика, забули про неї. Це був важкий час для подружжя. Пітер боявся за життя дружини, запустив справи бізнесу, передавши все своєму брату, і все частіше схилявся до простого вирішення ситуації — скористатися послугами сурогатної матері. Але доля мала свої на них плани.

— Норо, тут таке сталося, що й не знаю, як сказати! Вільяму в сад підкинули немовля! Уявляєш? Він його одразу хотів віднести у дитячий будинок, але Ірена не дозволила. Ти ж знаєш її сентиментальність! Може поїдемо туди? Вона просить тебе допомогти їй...

Певно, лиш це і могло вивести жінку з її депресії. Вільям був тим самим братом Пітера, що тимчасово дбав про його бізнес, а Ірена — його дружиною і матір’ю чотирьох їх дітей. Було варто очікувати, що вона нізащо не віддала б дитя зі своїх рук. Радше усиновила б, ніж віддала б. Надто добродушною була невістка Малтонів.

Вони квапилися навідати родичів, а ті, побачивши гостей, одразу зрозуміли причину. Коли Нора взяла на руки маленький згорток, відчула те саме тепло, якого їй так давно бракувало.

В ту мить вона стала мамою.

В ту мить я став її сином.

Вони заприсяглися дбати про дар, вручений їм небесами, і я, поклавши руку на серце, щиро можу сказати, що обіцянку вони стримали і стали найкращими у світі батьками.

Мене звати Стас. Стас Малтон. Я — спадкоємець великої компанії «Malton Corporation», первісток Пітера і Леонори Малтон, їх опора, їх життя, їх скарб.

Я народився п'ятого липня у віллі на березі Дніпра в Києві. Того року батьки переїхали сюди з Канади, щоб сховатися від надокучливих журналістів, які, полюючи за сенсаціями, висвітлювали кожен їх крок. Переїхали, щоб розпочати нове життя з чистого аркуша, залишивши в минулому дні, що досі болючим відлунням відкликалися в пам’яті моєї мами. Хай минали роки, але рана в душі все ще боліла. Продовжити жити там, де кожна тінь нагадувала про пережите горе, вона не могла. Втеча здавалася єдиним виходом.

Чому саме в Україну?

По-перше, тут була Батьківщина мами, Олени Павлової, а нині Елеонори Малтон.

По-друге, того ж року тут відкрилася компанія з машинобудування мого батька.

А через три роки відкрилося дизайнерське ательє моєї матусі.

З Україною пов'язані всі спогади мого життя. Особливо найприємніші.

Мені було чотири, коли наш будинок сповнився небаченим досі щастям — новиною, що мама знову вагітна. Я добре пам'ятаю, як радісно вона сміялася і водночас плакала. А я тішився з новини, що матиму братика або сестричку і обнімав неньку, не розуміючи причини її сліз. Адже це прекрасно! Батько, до слова, теж плакав, а це було з розряду фантастики, тож згодом я подумав, що це мені просто примарилося.

А через дев'ять місяців світ вибухнув безмежним щастям.

— У тебе народилася сестричка, синку! — вбігши у дитячу, ще з порогу радісно вигукнув тато і підхопив мене на руки. Сестричка... Взагалі я сподівався на братика, але радість батька перейняв, то ж також засміявся. Мені було так цікаво поглянути на неї. Яка моя сестричка? На кого схожа? Досі мені ніколи не доводилося бачити немовлят.