Розділ 26

Здавалося, що у мене вже нема сліз, бо плакати не те, що не хотілося, я вже просто не могла. Мені вкололи якесь заспокійливе та сказали залишитися в лікарні на ніч. Я не могла повірити, що моєї квіточки нема. Руслан весь цей час був поряд, хоча я й впевнена, що йому було не так складно, як мені. Це у мене під серцем була ця дитина, а він... Він з самого початку не хотів її, не повірив, що це його кровинка. І тепер я не можу навіть дивитися на нього, тому що це я винна. Лише я... Через мої тупі вчинки поплатилися і Руслан, і квіточка. Я ж лише хотіла здійснити мрію матері, а в кінцевому результаті зруйнувала своє щастя. Я втратила все, і навіть наш єдиний шанс на примирення. Шкода, що все закінчилось так сумно, але, напевно, з самого початку було зрозуміло, що наші стосунки з Русланом приречені на страждання.
Я поклала свою руку на живіт та подивилася у вікно, в яке з гучним шумом билися краплі дощу. Вдень була така хороша сонячна погода, а тепер лютує дощ. Я так задумалась, що не помітила, коли заснула. Напевно, заспокійливі нарешті подіяли. Наступного ранку у мене було обстеження і тоді мені сказали, що я можу бути вільна. Руслан весь час був поряд, а я навіть не раділа цьому, краще була б квіточка.
— Зараз ми поїдемо додому, а потім щось вирішимо, гаразд? — сказав хлопець, коли ми вийшли з лікарні.
— Додому? — перепитала я важким голосом.
— Ну так, до мене. — він міцно взяв мене за руку. — До нас.
— Руслане, це все було заради дитини, а зараз її вже нема. — я подивилася на нього, ледь стримуючи сльози. — Не треба мене жаліти, бо я сама винна в цьому.
— Я не хочу, щоб ти проживала це сама. — сказав він, а я просто похитала головою. Тоді я помітила неподалік батька та Олексія. Вони ж не знали, що я була вагітна. Я хотіла зробити сюрприз батькові, впевнена, він би зрадів, але, на жаль...
— Послухай мене, гаразд. — я підійшла впритул до нього та подивилася йому в очі. — Ти надзвичайний хлопець, і весь цей час я не могла зрозуміти, чим саме заслужила тебе. Та тепер я знаю, що з самого початку це було грою. Моєю грою.
— Іро, поїдьмо додому і там поговоримо.
— Не перебивай мене, будь ласка. — я міцно взяла його за руки та ледь усміхнулася. — Я справді була щасливою, коли ти був поруч. Але зараз це не те, і ніколи вже не буде. Ти завжди будеш бачити в мені зрадницю, а я в тобі — біль ненародженої дитини. Я не виню тебе в жодному разі, тому що я сама винна. — я охопила своїми долонями його обличчя та подивилася в його темні очі. — Через свій дурний вчинок я втратила тебе, втратила нашу квіточку. І я собі ніколи цього не пробачу, бо любила вас понад усе. Напевно, нам не варто бути разом, бо от така я є. Зрадниця, яка заради слави підставила тебе. Я не думала, що так вийде, чесно. Не знаю, як я буду жити далі, але я вірю, що ти будеш щасливим. Та напевно не зі мною. Ти колись знайдеш ту, яка зробить тебе щасливим, і не зрадить, а я... Я ще буду довго згадувати наші прекрасні моменти разом. Пробач мені за все, — я легенько доторкнулася своїми губами до його, затамувавши подих. В мене по щоці потекла сльоза, бо це був наш останній поцілунок, — не залишай сцену ніколи, і прощавай. Може ми колись ще зустрінемось, не знаю, але я кохаю тебе дуже сильно.
— Іро, не роби цього. Мені теж складно і не хочу тебе втрачати. — сказав Руслан, коли я відсторонилася від нього.
— Ти ніколи не подивишся на мене так, як раніше, а я просто не витримаю цього. Прощавай.
Я кинула на нього останній погляд та побігла до батька з братом. Попрощатися з ним — це було єдиним правильним рішенням, хоча і дуже складним. Йому буде краще без мене, я знаю. А мені? Байдуже на мене, бо я та жахлива людина, що зруйнувала свій власний шанс на щастя.
Батько одразу ж обійняв мене, а я швидко відсторонилася від нього та сіла в машину. Я боялася дивитися на Руслана, бо думала, що не витримаю його важкого погляду. Тому просто опустила голову та поклала руки на обличчя. Сльози текли по моїх щоках, а серце стискалося від болю. Не можу повірити, що це все так жахливо закінчилося...
Вже майже місяць пройшов з того часу, і я так і не бачила Руслана. Напевно, це і на краще. Бачила декілька його інтерв'ю, в яких він коментував цю всю ситуацію, та і статтю про мене теж. Він уникнув уточнення, що нашої квіточки вже нема. Лише сказав декілька слів про наші стосунки. В принципі, як і всі відомі люди, розповів все поверхнево, а правду знаємо лише ми двоє. Час від часу я читала погані коментарі у свою сторону, але не заважала на них. Принаймні, намагалася.
Весь час поряд зі мною хтось був. Міла часто приходила, або Регіна веселила своїми історіями. А от Настя якщо і з'являлася, то сама. Напевно розуміла, що мені було б важко дивитися на Матвійка. Я жила з батьком, і мені навіть подобалось це, бо ми стали близькими, як ніколи. Я розповіла йому всю нашу з Русланом історію, та й про ту статтю зізналася. Він, на диво, не засуджував мене, лише сказав, що всі в праві помилятися.
Вже дуже давно я думаю написати одну статтю, але правдиву. Таку, щоб мені повірили, щоб мене нарешті почули.
— Іро, я тобі купив твій улюблений шоколадний торт. — сказав мені тато, коли я сиділа на дивані з ноутбуком на колінах.
— А що сьогодні таке? — спитала я та підійшла до нього.
— Ти забула? Перше жовтня ж, — він обійняв мене, — день всіх Іринок.
— Ой, я й забула. Дякую. — я поцілувала його в щоку та усміхнулась.
— Знаєш, я дуже радий, що у мене така донька. Не хвилюйся, що ти не змогла здійснити мрію своєї мами, адже життя довге. В тебе ще буде час, але от, щоб бути щасливою, тобі треба вже діяти. — він погладив мене по щоці. — У кожного бувають переломні моменти, і я теж дуже страждав, коли втратив твою матір. Але, у мене була ти, був твій брат, і заради вас я жив. Так, ти пережила жахливе, а тепер ти повинна бути щасливою. І лише одна людина зможе подарувати тобі щастя.
— Ти справді так думаєш? — я подивилася на нього, а він кивнув та усміхнувся мені.
— Не витрачай час даремно, бо інколи його так бракує. Я б все віддав, щоб ще хоч хвилинку побачити очі твоєї матері. Але я щасливий, бо бачу їх кожен раз в тобі. В тебе її очі, а я наче бачу її знову. Втратити близьку людину — це нестерпно, але якщо ця людина десь поряд і так само страждає, то може варто діяти?
— Дякую, ти у мене найкращий тато. — я міцно обійняла його та поцілувала в щоку. — Олексій буде?
— Ох, він зайнятий своїми фільмами. Якийсь у нього важливий конкурс, то вже цілими днями пропадає.
Ми сиділи з татом на кухні та пили чай з тортом. Він вирішив розсмішити мене різними дитячими історіями, але мені дійсно було смішно. Потім він вже пішов до себе в кімнату, а я глянула на годинник. Всього лише сьома вечора...
Я помітила, що мені прийшло повідомлення. І як же я здивувалася, що воно було від Руслана. Таке просте "вітаю з твоїм днем" вселило мені таку надію та сподівання, що я взяла в руки ноутбук та почала друкувати нашу історію кохання. Я писала правду з самісінького початку. Як ми познайомились, як я погодилась на статтю, як він спочатку ненавидів мене, як Руслан допоміг Улянці, як ми потім закохалися, як я порвала ту угоду та як втратила його. Єдине, про що я не написала — це про квіточку. Надто особисте, надто болісне та надто складне... Я три рази перечитала статтю, перш ніж опублікувати її в Інтернет, але я все ж зробила це. Я розповіла світові нашу історію, і надіюсь, що це щось змінить.
Я почула дзвінок у двері та трохи здивувалася, адже була вже майже десята година вечора. Коли я відчинила, то помітила на порозі якогось чоловіка з коробкою. Дивно...
— Доброго вечора, вам просили передати. — сказав він та простягнув мені якусь блакитну коробку.
— Хто? — здивувалася я та невпевнено взяла її в руку.
— Мені це не відомо, — сказав він та дав мені ручку. — Розпишіться, будь ласка.
Я розписалась у потрібному місці, а тоді чоловік побажав мені хорошого вечора та пішов. Я ж занесла цю коробку до вітальні та відкрила її. Дивно, але це була неймовірна сукня. Такого ніжно-рожевого кольору, про яку я завжди мріяла. Я доторкнулася своїми пальцями до мережива та нашитих блискіток і широко усміхнулася. Якесь прекрасне передчуття з'явилося всередині. Я помітила невеличкий блакитний конверт, в якому була записка:
“ Так, ти дала мені ясно зрозуміти, що нам не варто бути разом, але хіба так може бути, якщо я кохаю тебе до нестями? Я намагався тебе зрозуміти та навіть спробував забути, але нічого не виходить. Ти засіла глибоко в моєму серці, думках, залізла під саму шкіру. І я прошу тебе лише про одне: спробуймо все спочатку, квіточко, з чистого листа, без таємниць... Я знаю, що ти теж мене кохаєш, а значить, це не може так закінчитися. "
Спочатку я відчула здивування, а тепер якусь таку радість. Невже це все відбувається насправді? Може ми дійсно заслужили своє щастя?
Тільки от, що я маю тепер робити? Дивно, що це він таке задумав, і до чого тут ця сукня? Та я все ж вдягнула її та подивилася на себе в дзеркало. Вона була настільки красивою, що я не змогла стримати усмішки. Та тільки моє волосся не першої свіжості та обличчя без макіяжу не дуже підходили до загального образу. Тож я швиденько підкрутила волосся та зробила легкий макіяж. Я витягнула з коробки красиві туфлі, які мені колись подарувала Міла, і які я берегла для особливого дня. Я вийшла на вулицю та одразу ж затремтіла від холодного повітря. Чомусь я зовсім забула, що на вулиці жовтень, а сукня то літня. Я підтримувала її низ, бо вона була досить довгою, як для мого зросту, але вже на вулиці мене зустрів якийсь чоловік. Якщо чесно, то я боялася сідати в цей автомобіль, але коли мені прийшло повідомлення від Руслана, що це все-таки він прислав по мене авто, то я без вагань сіла. Чомусь я дуже сильно хвилювалася, бо просто не знала, куди мене везуть. Ну а ще це тремтіння від усвідомлення того, що я побачу його вселяло мені якусь надію.
Ми зупинилися біля того готелю, де колись було знімання кліпу. Дивно... Коли я зайшла з тим водієм у ліфт,то він дав мені якусь маленьку троянду, на якій була записка:
"Я завжди поряд".
От же ж Руслан, знає, що я не боюся їхати в ліфті лише з ним. Я понюхала ту троянду та не змогла стримати усмішку. Ми зупинилися на останньому поверсі, а тоді чоловік відчинив мені металеві двері, які вели на дах будівлі. Я трохи невпевнено піднялася, але одразу ж помітила Руслана, що прямував до мене. Ну а я ж швидко підбігла до нього.
— Привіт. — привіталась я, вдивляючись в його темні очі.
— Ти прийшла. — сказав він та видихнув. — Я дуже хвилювався, що ти відмовиш.
Я оглянулась по сторонах, затамувавши подих. Все було в маленьких гірляндах та ліхтарях. А ще багато-багато квітів. Ну а сам хлопець був у чорному костюмі.
— Що... Вау! — вражено сказала я, коли подивилася на це.
— Пам'ятаєш, ти казала мені, що мріяла піти на випускний, але, на жаль, тобі не вдалося, от я і вирішив тобі організувати його. Правда, ти тоді хотіла піти з якимось хлопчаком з паралельного класу, але того разу твоїм кавалером буду я. — заговорив Руслан, а я усміхнулась йому.
— Ти пам'ятаєш такі дрібниці? Навіть про колір сукні? — спитала я та подивилася на нього.
— Все, що пов'язано з тобою — це не дрібниці. — він простягнув мені свою руку. — Потанцюєш зі мною?
Я кивнула та прийняла його руку. Заграла якась повільна мелодія, а я подивилася на нього зі всією любов'ю. Він зняв свій піджак та накинув його мені на плечі, а тоді ми просто почали хитатися з однієї сторони в іншу.
— Ти прекрасна, справді. — прошепотів він мені, а я ближче притулилася до нього. — Я так сильно скучив за тобою.
— Я теж. — я поклала свою руку йому на груди. — Просто я тоді була така розбита, і я думала, що ти будеш звинувачувати мене.
— Дурненька, — він охопив моє обличчя своїми руками та змусив подивитися йому в очі, — ми втратили нашу квіточку, але я впевнений, що вона до нас повернеться. Головне, щоб ми були разом. Я не зможу без тебе, і я щиро вірю, що ми будемо щасливими. У нас ще обов'язково будуть діти, багато-багато. Нам ще ж принца треба.
— Я кохаю тебе дуже сильно. — я поцілувала його в губи, але хлопець чомусь відсторонився.
Раптом він став на одне коліно, а я здивовано прикрила рот рукою.
— Що ти... — почала я, але просто розплакалася, коли він витягнув з кишені коробочку.
— Іро, я хочу, щоб ти була поряд завжди. Я кохаю тебе дуже сильно, як ніколи раніше, і я просто не зможу без тебе. Ти хотіла, щоб я був щасливим, але щасливий я тільки з тобою. — він з якоюсь надією подивився на мене. — Я обіцяю, що буду завжди поруч і ніколи не зраджу тобі. Буду завжди вірити та слухати, а ти просто будь зі мною, гаразд? Ти вийдеш за мене?
— Я.... — я не могла і слова вимовити, бо була так сильно здивована. — Т-т-так, вийду.
Вже і наступний момент він підхопив мене на руки та сильно покрутив. Ну а потім надів мені на палець обручку, а я ж поцілувала його зі всією любов'ю.