Розділ 22

Я була здивована такій його пропозиції, але і рада, що він нарешті почав довіряти мені. Руслан дивився на мене такими темними очима, а я легенько усміхнулась йому. Мені хотілося, щоб він знав, що я завжди буду поруч, і завжди підтримаю його. Я міцно взяла його за руку та швидко поцілувала в губи.
— Звісно, я піду з тобою.
— Я дуже радий. — в нього на обличчі з'явилася широка усмішка. — І що б я без тебе робив? Як добре, що ти поряд.
Я поклала свою голову йому на груди та закрила очі, насолоджуючись цими відчуттями. Мені так подобалось просто лежати біля нього. Я ледь не заснула, але Руслан вирішив поділитися зі мною всіма своїми знаннями з астрономії. Мені подобалося його слухати, бо його розмови були якимись нереальними, але вони змушували мене щиро сміятися. Я точно розуміла, що зірки — це не його тема, але мені було приємно, що він намагається мене розсмішити. Ми так довго пролежати на цьому бетоні, що навіть стало трохи холодно.
— Змерзла? — спитав Руслан, коли помітив, що я почала тремтіти.
— Чомусь дуже холодно. — відповіла я, а він піднявся на ноги та простягнув мені свою руку.
— Ходімо.
— Ти відвезеш мене додому?
— Ні. — в нього на обличчі з'явилася дивна посмішка, а я помітно напружилась.
— А куди тоді? Тільки не кажи, що це ще один сюрприз, бо я справді не люблю їх. — я піднялася на ноги, а хлопець почав складати плед.
— Але ж тобі сподобалось тут? — спитав він та підморгнув мені.
— Дуже, але ще більше я хочу знати, куди ми зараз йдемо.
— Ми просто спустимось на декілька поверхів нижче. — усміхнувся Руслан та взяв мене за руку.
— В тебе тут живуть якісь знайомі?
— Можна і так сказати. Познайомлю тебе з деким, але скоріш за все, вона вже спить.
— Нічого не розумію. — я хмуро подивилася на нього, а він лише засміявся.
— Скоро все зрозумієш.
Він відчинив металеві двері, а я розгублено попленталась за ним. Чомусь мене одразу здивувало, що він знає це місце, але що це за така таємнича особа тут проживає? Звісно, мені приємно, що він вважає мене настільки близькою, що знайомить мене зі своїми родичами. Треба буде ще зі своїм батьком його познайомити. Руслан точно йому сподобається, я знаю.
Ми зійшли на восьмий поверх та зупинилися біля якихось дверей. Хлопець витягнув з кишені куртки, яка була на мені, ключ та почав відмикати двері.
— Я попрошу тебе бути максимально тихою. — прошепотів він мені, а я чомусь почала хвилюватися.
— Руслане, що відбувається? — я подивилася на нього та склала руки на грудях. — Що це за квартира? Хто тут живе, і звідки в тебе взагалі цей ключ?
— Іро, будь ласка, трішки тихіше. — прошепотів хлопець, ледь стримуючи усмішку. — Ходімо.
Ми зайшли в темний коридор якоїсь квартири, але я нічого не бачила.
— Ай! — пискнула я, коли вдарилась об кут якоїсь тумби.
— Тссссс. — хлопець закрив мене рот своєю рукою. — Якщо не хочеш розбудити мою маму, то будь тихо.
— Твою кого? — спробувала сказати я, але його рука не давала мені цього зробити.
— Так, в цьому будинку живе моя мама, і деякий час я теж тут жив. Ну а зараз ми тут переночуємо, а завтра зранку я вас познайомлю.
Всередині з'явилося якесь хвилювання, і мені хотілося втекти. Це якось так неочікувано і дивно, що я не можу адекватно це прийняти. Але часу на роздуми в мене не було, адже хлопець просто потягнув мене кудись в темноті. Пручатися не було сенсу, адже не хотілося знайомитися з його мамою в такий час доби. Ми зайшли в якусь маленьку кімнату і Руслан увімкнув світло. Я одразу ж зажмурила очі від яскравого світла, але потім вбулась. Я оглянула кімнату, яка була більше подібна на житло якогось підлітка-рокера, адже всі стіни були розвішані плакатами, а недалеко стояла якась гітара.
— Це твоя кімната? — спитала я та сіла на ліжко.
— Я деякий час жив з мамою, та і взагалі часто приходив сюди. Переважно був на тому даху. Мені подобалось те відчуття свободи. — він щиро усміхнувся та почав роздягатися.
Я здогадалася, що мені теж варто це зробити, але я навіть не мала в що переодягнутися.
— Можеш дати мені якісь речі? — спитала я та зняла його куртку.
— Думаю, що тобі підійде. — він витягнув з шафи невелику чорну футболку з якоюсь незрозумілою мені емблемою. Напевно, це якийсь рок-гурт. — Я носив її ще в років сімнадцять. Колись, це була моя улюблена футболка.
— Дуже цікава інформація. — сказала я та закотила очі.
— Ти злишся на мене?
— Звісно, злюсь. А що тепер подумає про мене твоя мама? Це взагалі так неочікувано, і ти подивись на мій вигляд. — я показала на свої короткі шорти. — Хіба так знайомляться з матір'ю хлопця?
— Не хвилюйся, моїй мамі сподобається твій стиль.
Я нічого не сказала йому, а ображено відвернулася та почала переодягалися. Ні, ну це якось трохи неправильно, хоча і приємно. Потім ми лягли на маленьке, але дуже зручне ліжко. Я хоч і планувала довго і нудно злитися, але не змогла протистояти йому. Тому притулилася до нього та просто закрила очі. Мені страшенно було цікаво дізнатися, як виглядає його мама, але я дуже боялася, що можу не сподобатись їй. Заснула я одразу, адже вже був майже ранок. Я б завжди отак спала поруч з ним, в його міцних обіймах.
Прокинутись було важко, а ще у мене боліла шия. Ліжко явно не розраховувалося для двох людей, але в цій кімнатці мені подобалось навіть більше, ніж в його квартирі. Руслан ще спав і у мене була можливість оглянути його. Я повільно піднялася та сперлась щокою на руку, спостерігаючи за ним. Вкотре переконалася, що мені неабияк пощастило. Хоч би так було завжди.
— Ти вже проснулась? — спитав він та розплющив очі. — Не можеш намилуватися мною?
— Не можу повірити, що мені так пощастило з тобою. — відповіла я, а він легенько вдарив своїм пальцем мені по носі. Я одразу ж скривилася, але широко усміхнулася. — А тобі як пощастило зі мною! Мммм... Ти собі навіть не уявляєш, яка у тебе прекрасна дівчина.
— Ходи сюди, прекрасна дівчино. — він притягнув мене до себе та ніжно поцілував.
Потім він почав цілувати мою шию, а я тихо засміялася.
— Руслане, перестань. — сказала я, не стримуючи усмішки.
— Тобі не подобається? — він подивився на мене, а я помітила, що в його очах палали грайливі вогники.
— Подобається, але не тоді, коли ми знаходимось у квартирі твоєї матері, з якою я, до речі, ще не знайома.
— Ну ми це скоро виправимо, але зараз мені треба прокинутися, — він потягнувся, щоб поцілувати мене, — а потім підемо знайомитися.
Я відчула його теплі губи на своїх, та не змогла відмовити. Мені навіть подобається те, що я біля нього така слабка.
— Ой! — почула я жіночий голос біля дверей, які різко відчинилися. — Русланчику, я не знала, що ти не сам. Вибач.
— Ми зараз прийдемо до тебе на кухню, мамо. — відповів він, ледь стримуючись, щоб не засміятися.
А мені від сорому хотілося провалитись під землю. Зовсім не так я уявляла знайомство з його мамою. Далеко не так...
Я почула її сміх, а тоді — віддалені кроки.
— Ох, як же соромно. — тихо сказала я, прикриваючи обличчя.
— Все нормально, — засміявся Руслан та забрав мої руки, — Моя мама дуже хороша, і можеш навіть не сумніватися в тому, що ти їй сподобаєшся.
Я нічого не відповіла, просто піднялася з ліжка та почала переодягатися у свій одяг.
Руслан теж почав збиратися, але виглядав він розслаблено, а я вже тремтіла від хвилювання. Він взяв мене за руку та підморгнув мені. Потім хлопець потягнув мене на кухню, де щось готувала його мама. Вона повернулася до нас з широкою усмішкою на обличчі, і мені стало якось тепліше.
— Ну ти хоч би попередив мене, що будеш не сам. — сказала вона та оглянула мене з голови до ніг, а потім спрямувала свій погляд в мої очі.— Я вже звикла до його появ серед ночі, тому не знала, що він буде не сам, вибачте.
— Це ви вибачте, що ми так неочікувано з'явилися. — тихо сказала я та засоромлено відвела погляд.
— Так, давайте я нарешті вже вас познайомлю. — втрутився Руслан. — Іра — моя дівчина, а це — моя мама.
— Діна. — вона простягнула мені свою руку та широко усміхнулася.
— Дуже приємно.
Жінка була дуже красивою, та і виглядала молодо, не зважаючи на такого дорослого сина. Вона була струнка з кучерявим каштановим волоссям та такими ж темними очима, як і в Руслана. Я помітила, що вони дуже сильно схожі. Жінка була одягнена в короткі шорти та майку, і це теж було мені чомусь трохи дивним.
Вона запропонувала нам чаю, і я відчула себе більш розкутою. Мама Руслана розпитувала в нас про тур, та і взагалі про стосунки. Жінка мені дуже сильно сподобалась і я відчула від неї якесь рідне тепло, особливо, коли вона мене обійняла мене на прощання.
Наступні дні були у нас такими чудовими, що аж не вірилось. Ми практично жили разом та і весь свій час проводили вдвох.
Мені не дуже хотілося йти на день народження його батька, адже там буде та Софія, але я дуже хотіла показати їй, що він кохає мене, і обрав він теж мене. З самого ранку мені привезли красиву блакитну сукню трохи нижче колін. Я одразу ж зрозуміла, що це все Руслан. Звісно, я любила одяг, і дорогі речі теж, але чомусь мені стало трохи образливо. Напевно, він не хотів показувати, що я проста бідна журналістка, яка зараз працює у нього асистентом.
Але я і сама розуміла, що хочу з'явитися там гарною і виглядати гідною йому, тож я все-таки одягнула ту сукню та і зробила гарну зачіску.
Хлопець заїхав за мною на своєму автомобілі, а я чомусь дуже сильно хвилювалося. В мене було погане передчуття, але коли я побачила його в красивому чорному костюмі, то все для мене перестало існувати.
Він був напружений, і я це бачила по тому, як міцно він стискав кермо. Ми зупинилися біля якогось дорогого ресторану та пішли всередину. Руслан весь цей час тримав мою руку, а я намагалася його підбадьорити.
Людей було багато, і такої пишності та величі я ще не бачила. Не хотілося виглядати ідіоткою, та відкривши рота розглядати красиву залу та гостей, тому я просто широко усміхнулася. Руслан повів мене до якогось сивого чоловіка, біля якого стояла та Софія. Вона здивувалася, коли побачила нас, але я одразу ж помітила її огидний погляд в мою сторону.
— Доброго вечора, — привітався Руслан та простягнув чоловікові коробку, — Скажу чесно, не хотів приходити, але потім зрозумів, що досить ховатися. З днем народження, батьку.
— Я дуже радий тебе бачити, синку. — чоловік обійняв хлопця, а потім подивився на мене. — Ти й дівчину свою привів?
— Іра. — я простягнула свою руку, а чоловік поцілував її та пильно подивився на мене.
— Ви дуже красива дівчина, Іринко. — сказав він та усміхнувся мені. — Моєму сину пощастило.
— Це мені пощастило. — відповіла я та забрала свою руку.
— Ой, Руслане, як давно ми не бачились. — заговорила Софія та обійняла його. — Не очікувала побачити тебе з дівчиною, але я рада, що ти не самотній.
— Дякую. — просто відповів хлопець та обійняв мене за талію. — Іра стала моїм порятуноком, і довела, що деяким людям все-таки варто довіряти.
— Ну не знаю, — вона посміхнулася кутиками губ, — не знаю.
Ми відійшли кудись від них і Руслан познайомив мене ще з якимось друзями та родичами. Між усіма чомусь була присутня напруга, і це мені не подобалось, а ще це дивне відчуття. В один момент всі почали перешіптуватися, а мені на телефон прийшло сповіщення про повідомлення. Руслан теж щось читав у своєму, а я побачила, що Міла мені  надіслала щось. Я відкрила повідомлення і завмерла на місці. Це була стаття... Та, яку я повинна була написати... Та, в якій була вся історія Руслана і та, яка погубить його кар'єру. Але ж я не писала її. Я підняла голову і зустрілася з ним поглядом. Він був шокованим та злим, а ще в ньому щось змінилося.
— Що це таке? — спитав він та простягнув мені свій телефон.
— Я не знаю, Руслане. — сказала я та взяла його гаджет. — Уявлення не маю, як просочилася в Інтернет ця інформація, адже...
Та на пів слові я замовкла, коли помітила на його телефоні зображення просканованої угоди з моїм підписом...