Розділ 19

Я вийшла з редакції та глибоко вдихнула свіже повітря. Не знаю, чи Марія залишить це просто так, але я більше не хочу зв'язуватися з нею. З однієї сторони мені дуже сумно, бо я не змогла виконати останню волю своєї матері, не змогла здійснити її мрію. Але це моє життя і я хочу, щоб Руслан був його важливою частинкою, а цю статтю він би ніколи мені не пробачив, хоча я і досі не знаю про той скандал. Хлопець або не хоче згадувати про це, або все ще не довіряє мені. Всередині є невеличка надія, що я помиляюся і він вірить мені.
Ми мали зустрітися вже ввечері, тому я повернулася додому та почала збиратися. Часу було не так і багато та і настрій був не дуже. Хоча я тепер можу не хвилюватися, бо ніхто не зможе змусити мене написати ту статтю, а нашу угоду я розірвала на шматки.
Не знаю, що придумав Руслан, і це завело мене в якийсь глухий кут. Я витріщалася на весь одяг в шафі та просто не знала, що мені одягнути. Мені хотілося виглядати гарно, але і не дуже ефектно. Довго вагаючись, я все ж вирішила обрати зручний одяг. Я вдягнула білі джинси та сіру футболку. Зробивши легкий макіяж, я взула свої білі кросівки та вийшла на вулицю, щоб зачекати на Руслана. Довго його не було, і я обійняла себе руками, бо літні ночі виявились не такими вже і теплими. Я вже подумала повернутися до себе, щоб прихопити светр чи курточку, але мою увагу привернув гучний звук реву мотоцикла. Я на декілька секунд завмерла, коли цей металевий звір зупинився біля мене.
— Не очікувала? — спитав Руслан, коли зняв шолом.
— П-привіт. — ледве вимовила я, розглядаючи мотоцикл. — Я не знала, що ти їздиш на мотоциклі.
— Так, це в нас Свят і Костя любителі екстриму, а я так, — хлопець байдуже махнув рукою, — просто бавлюся. Але я ж пам'ятаю, що ти теж любиш таке.
— Пам'ятаєш? — здивувалась я, все ще перебуваючи в шоковому стані.
— Звісно. Тоді, коли ти приїхала в гараж зі Святом, ти ж казала, що завжди з татом ремонтувала автомобіль, а брат вчив тебе їздити на мотоциклі. — просто відповів Руслан, а я підійшла впритул до нього.
— Ти просто неймовірний! Справді! І я...— я охопила його обличчя руками та ніжно поцілувала, відчуваючи тепло його губ. — Здається, я кохаю тебе.
— То здається, чи кохаєш? — спитав Руслан з зухвалою усмішкою на обличчі.
— Мммм...— я трохи відступила від нього. — То куди ми їдемо?
— Е, ні! Ти так легко не уникнеш відповіді. — хлопець схопив мене за руку та притягнув у свої обійми.
— Я вже тобі сказала. — трохи сором'язливо усміхнулась я та відвела свій погляд. Звісно, мені хотілося, щоб він перший зізнався, але, схоже, що Руслан поки не збирається цього робити.
— Ну знаєш, квіточко, я тебе теж дуже сильно кохаю. — він поцілував мене в щоку з широкою усмішкою на обличчі.
— Чесно? — я подивилася на нього великими та замріяними очима.
— Ага, поїхали вже!
Він натягнув мені на голову шолом та накинув на мене свою куртку. Потім хлопець допоміг мені сісти на мотоцикл і я не могла стримати своєї радості. Я міцно притулилася до його спини, вдихаючи приємний аромат та закрила очі. Ми їхали на шаленій швидкості й це мені так сильно подобалось. Руслан став для мене тим, про кого я і думати не могла. Це ніби мрії з моїх снів ожили, подарувавши таке кохання. Ми їхали в якусь невідому мені сторону, а я вже згорала від цікавості. Мені хотілося швиденько дізнатися в яке саме місце ми їдемо.
Згодом ми зупинилися біля якогось закинутого стадіону, але це місце було мені невідомим. Тут зібралося надто багато людей і всі були на дорогих автомобілях та мотоциклах. Руслан зупинився біля якоїсь  компанії, і допоміг мені злізти з мотоцикла.
— Що це за місце? — здивовано спитала я, коли хлопець допоміг мені зняти шолом.
— Місцеві перегони. — просто відповів він. — На автомобілях та мотоциклах.
— І ти береш в них участь? — трохи налякано спитала я.
— Було пару разів два роки тому, але мені це не дуже подобається. В нас тут Свят постійний учасник. — відповів Руслан та усміхнувся мені.
— Ніколи не була в таких місцях, але тут справді дуже круто.
— Я думав, що ти знаєш про це місце. — сказав Руслан, а я трохи хмуро подивилася на нього.
— І чому по-твоєму я мала це знати? — спитала я, піднявши одну брову.
— Можливо, тому що твій брат постійно бере участь в перегонах. — відповів хлопець та кивнув мені кудись через плече.
Я повільно розвернулася і помітила свого брата! Він сидів на своєму новому мотоциклі та говорив з якимось хлопцями. Одного з них я знала, бо це був Роман — найкращий друг Олексія.
— Вони недавно перейшли на це місце, бо раніше їхні перегони були в іншому кінці міста біля недобудованого аеропорту. — сказав Руслан, а я трохи невдоволено похитала головою. — Я ще здивувався, коли дізнався, що він твій брат.
— Не можу повірити, що він таким займається! — я сердито подивилася на свого брата.
— Не бачу в цьому нічого поганого.
— Нічого поганого? Та це ж небезпечно!
— Іро, ти дарма хвилюєшся. Твій брат один з найкращих тут і поки в нього лише один конкурент — Свят.
Згодом я помітила, що біля нас зупинився ще один мотоцикл. Я одразу ж його впізнала, бо не вперше бачила, як Костя їздив на ньому. Міла з легкістю зістрибнула з мотоцикла та зняла свій шолом, розмахуючи головою, щоб вкласти волосся. Вони підійшли до нас і я помітила, що дівчина трохи розгублено подивилася на мене.
— Привіт. — привіталась вона та обійняла мене. — А що ти тут робиш?
— Руслан мене привіз. — відповіла я та склала руки на грудях. — І який же сюрприз мене тут чекав! Ти ж знала, що Олексій цим займається?
— Він просив мене не говорити тобі, щоб ти не хвилювалася. — сказала Міла і винувато опустила голову. — Вибач.
— Іро, ну ти чого? — Руслан обійняв мене та ніжно поцілував у щоку. — Звісно, він не хотів, щоб ти знала про його захоплення.
— Він все одно повинен був мені сказати.
— Щоб ти хвилювалася і не могла знайти собі місця?
— Я зараз піду і поговорю з ним. — впевнено сказала я та почала вибиратися з обійм Руслана.
— Нікуди ти не підеш. — заперечив хлопець та ще міцніше притиснув мене до себе. — Зараз розізлиш його, а йому ще потім в заїзд, от тоді й будеш хвилюватися.
— Добре, але після перегонів я підійду до нього.
— Гаразд.
Ми стояли й дивилися, як відбуваються перегони. На першому заїзді були автомобілі. Дві машини під'їжджали до фінішної прямої, а після того, як якась дівчина махнула прапорами, рвонули зі скрипом шин. За цим було досить цікаво спостерігати, але мене дуже хвилювало те, що Олексій займається цим. І як я не помітила цього раніше? Згодом я побачила Регіну, яка усміхаючись підійшла до мене.
— Мені треба з тобою поговорити. — тихо сказала вона і потягнула мене до виходу, де не було б чути музику.
— В тебе щось сталося? — спитала я, але помітила, що вона якась надто радісна.
— Мені запропонували співпрацю в іншому лейблі. — вона ледь не почала стрибати від щастя.
— Чекай, а як же Федосов? — спитала я і трохи нахмурилась.
— Я не хочу постійно бути на розігріві "Азимуту", а тут мені пропонують стати солісткою!
— Не знаю, але це не здається тобі таким, наче ти зраджуєш хлопців?
— Іро, вони всім відомі зірки, а я гублюсь на їхньому фоні. Це справді мій шанс. — вона подивилася на мене очима, повними надії.
— Але ж Гнат — твій батько! Він би в будь-якому випадку взявся за тебе. Тим більше, якщо ти така талановита. — я почала переконувати Регіну.
— Він досі не прийняв мене, як доньку, тому я хочу зробити свою кар'єру без нього, бо я певна, що він не допоможе мені. В нього вже є один рок-гурт, а з мене не буде сольної співачки в стилі поп.
— Ну не знаю. — я міцно обійняла її. — Якщо ти так думаєш, то надіюсь, що ти маєш рацію. Удачі тобі в новому лейблі, бо ти заслуговуєш бути на великій сцені.
— Дякую. — вона щиро усміхнулась мені. — Я завжди знала, що ти зрозумієш мене. Яка ж я рада, що тепер у мене є така подруга.
— Ходімо, подивимось, що там робиться.
Ми зайшли назад на той стадіон, і я помітила, що якась дівчина повисла на моєму хлопцеві. І що це взагалі таке? Я міцно стиснула кулаки та сердито почала просуватися в їхню сторону. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це Ліза і мені захотілося забрати її лапи від Руслана і показати, що він вже зайнятий! Вона повільно відсторонилася, а хлопець подарував їй таку щиру усмішку, що мені аж серце защемило. Я підійшла до них та наліпила на обличчя широку усмішку.
— Ні на хвилинку тебе не можна залишити, любий. — сказала я та поцілувала Руслана в губи. — Не сумував за мною?
— Ні, зовсім. — відповів він, а я подарувала йому сердитий погляд та відійшла від нього. Хлопець же обійняв мене однією рукою та поцілував у скроню. — Та я жартую. Хіба я можу без тебе хоч хвилинку?
— Привіт, Лізо! — усміхнулась я дівчині, уникаючи слів Руслана. Хай думає, що я образилась.
— П-п-привіт. — трохи розгублено сказала вона. — Ох, то ви тепер разом?
— Так. — відповіла я та помітила, що вона трохи понурила голову.
— Ну що ж, вітаю вас тоді. — вона слабо усміхнулась і мені вперше стало її шкода. — Надіюсь, що ви будете щасливі.
— Дякуємо, Лізонько. — сказала я та притулилася ближче до Руслана.
— Ти навіть не уявляєш, як тобі з ним пощастило. — вона подивилася на мене сумними очима.
— Знаю. — тихо мовила я та ледь усміхнулася їй.
Вона підійшла до Кості з Мілою, а я помітила, що вона справді засмутилася. Та я і розумію її. Якби у Руслана хтось з'явився, то я б не витримала. Вже через декілька хвилин почався заїзд мотоциклістів. Першим їхав Свят з якимось хлопцем і я сильно хвилювалася за нього. Очима я намагалася знайти Олексія, але людей було так багато, що помітити його було трохи складно. Згодом до нас підбіг надто радісний Свят та підняв Регіну на руки.
— Відпусти мене, придурок! — сміючись, скрикнула дівчина.
Він все ж поставив її на ноги, а потім по-дружньому обійняв дівчину. Вона подивилася на нього щасливими очима, а йому, здається, було байдуже.
— Я переміг! — сказав він та почав обіймати мене.
— Я навіть не сумнівалася.
— Тобі точно пора вже знайти собі дівчину. — буркнув Руслан та відштовхнув хлопця від мене.
— Ох, перестань! Я не хочу цим напружувати собі мозок! Ти знаєш, що мені в цьому не щастить. — відповів хлопець, а Руслан лише закотив очі.
— Може відійдемо? — спитав він у мене, а я лише кивнула йому.
Руслан взяв мене за руку та повів до виходу. Я не могла стримати своєї радості, тому як тільки ми зупинилися, я поцілувала його. Ніжно та солодко. Він наполегливо відповідав мені. Так, що я відчувала, наче моє бажання наростає, а пристрасть окриляє мене, підносячи на небеса.
— Іра? — почула я біля нас голос свого брата і налякано відсторонилася від Руслана.
— Ем... Я цей... — почала говорити я, бо досі не могла усвідомити всієї ситуації.
Та Олексій, схоже, не збирався мене слухати, бо вже в наступний момент зі всієї сили вдарив Руслана кулаком по обличчі. Від здивування я скрикнула і навіть не знала, що тепер мені робити.