Розділ 18

Я швидко прийшла до себе у квартиру, щоб переодягнутися. Сьогодні останній концерт, тож і захотілося гарніше виглядати. Ну і ще, напевно, потім буде святкування завершення туру. Я витягнула красиву рожеву сукню, на яку колись спустила всю свою стипендію. Вона була дуже ніжною, але й гарна з відкритими плечима та вільною спідницею до колін. Також взула бежеві босоніжки на підборах. Волосся залишила розпущеним і зробила яскравий макіяж. Мені навіть дуже сподобалось, як я виглядала, хоча це не зовсім підходило для рок-концерту. Я почула, що до мене хтось телефонує, тож навіть не дивлячись на ім'я вхідного дзвінка, підняла трубку.
— Алло? — швидко сказала я.
— Ірка, привіт! — голосно заверещала Міла, що мені аж довелося телефон відсунути від вуха.
— Привіт. — усміхаючись, відповіла я.
— Ми чекаємо під твоїм під'їздом. — заявила вона, а я аж трохи здивувалася.
— Тобто?
— Ну хлопці вже в клубі, а ти поїдеш з нами. Тут ще Настя є.
— Настя? А як же її малюк? — спитала я і трохи нахмурилась.
— В дитини є ще й тато! — сказала Міла і я навіть відчула, що вона закотила очі. — Ну ти довго ще?
— Зараз виходжу!
Я підхопила свою сумочку та вибігла на вулицю. Холодне повітря одразу ж обдуло мої плечі, а я швиденько попрямувала до автомобіля Кості. На передньому сидінні сиділа Міла та широко усміхалася мені. Я привіталась зі всіма та сіла біля Насті. Вона одразу ж обійняла мене.
— Ірко, як я скучила за тобою. — вона так міцно стиснула мене, що здавалося, ніби мої ребра розтрощилися.
— Я теж. — відповіла я та усміхнулась їй. — Як твій малюк? Я вже так сильно хочу його побачити!
— Матвійко не дає мені спокою. — сказала дівчина та закотила очі. — Довелося нагадувати Андрію, що він батько, тому і залишила їх вдвох. До речі, можеш приходити, але візьми з собою свого хлопця.
— Якого ще хлопця? — перепитала я та примружила очі.
— Це ми ще нічого не казали тобі про те, що ти приховала від нас свої стосунки з Русланом. — почула я голос Міли й лише важко видихнула.
— Мені не хотілося розповідати вам телефоном, тому я вирішила трохи почекати. До того ж, ви й так вже все дізналися.
— Але не від тебе. — Настя ображено склала руки на грудях.
— Ну не ображайся. — я обійняла її однією рукою. — Я розкажу тобі все в подробицях.
— Ну гаразд. — дівчина задоволено усміхнулася, а Міла дивилася на нас, примруживши очі.
Напевно, треба буде зробити дівчачі посиденьки. Вони від мене найближчим часом точно не відчепляться.
Ми приїхали до клубу та вийшли з автомобіля.  Я сьогодні буду звичайним глядачем, а не разом з ними. Мені навіть якось дивно, що я не зможу побажати їм гарного виступу. Тому я просто написала Русланові повідомлення. На жаль, він не відписав мені. Напевно зайнятий. Нам не доводилось стояти в черзі за квитками, бо охоронець провів нас через чорний вихід. Ми зайшли всередину і згодом опинилися в головній залі. Костя сів собі на диванчик, з якого було трохи помітно сцену, але мені дуже хотілося до людей, щоб відчути себе простим глядачем. Та, схоже, мене ніхто не схоче підтримати, бо всі сіли собі за великий стіл. Вже через пів години вся зала була повна і встати надто близько до сцени мені точно не вдасться, тому я просто витягнула телефон, щоб перевірити чи Руслан не відписав мені.
— Доброго вечора всім! — почула я його голос та гучний вереск публіки.
Вони почали співати, а я весь цей час спостерігала за ним, не відводячи свого погляду. Ще й піднялася з дивана, щоб мені було краще бачити.
— О, Іро, здається, що ти справді втюрилась. — почула я біля свого вуха голос Насті.
— Ну він же такий особливий. — усміхнулась я та знизала плечима.
— Я завжди знала, що ти ще зустрінеш своє справжнє кохання. — крикнула вона мені, крізь гучну музику.
— І я щаслива, що це саме він.
Вони співали свої пісні, заводячи публіку та отримуючи справжнє задоволення. Це було дуже помітно. Ці хлопці живуть сценою і вперше я задумалась про сімейне життя. Чи готовий Руслан покинути це заради нашого спільного майбутнього? Ні, звісно, я не буду обмежувати його, чи змушувати обирати. В будь-якому випадку знайдеться альтернативне рішення. Просто мені не хочеться сидіти з дітьми та чекати його з постійних турів чи нічних концертів. Я швидко похитала головою, щоб ці думки зникли, але все одно задумалась.
Десь через дві години концерт закінчився і хлопці пішли до себе. Вже через хвилину мені прийшло повідомлення від Руслана і я мимовільно усміхнулася. Він написав, що скоро приєднається до нас, а я вже з нетерпінням чекала на нього.
— О, які люди! — почула я голос Свята, який потиснув руку Кості, а потім поцілував всім дівчатам руки.
— Коли ти вже знайдеш собі когось, щоб не цілувати руки чужим дівчатам? — сказав йому Руслан, а він лише засміявся.
— Ти напевно забув, але я не заводжу стосунків. — впевнено заговорив Свят. — Кому потрібні ці лишні обов'язки, якщо можна жити у своє задоволення?
— Повністю тебе підтримую. — буркнула Регіна та по-дружньому вдарила його по плечі. — Ти, як завжди, маєш рацію.
Вона говорила це навіть з якимось сарказмом, і знаючи, що у них щось було, можна стверджувати, що їй ці слова були не дуже приємними. Але ж вона сама казала, що вони лише сплять разом. Невже вона закохалася?
— Привіт. — усміхнулась дівчина мені та обійняла мене.
Настя подарувала мені неоднозначний та зацікавлений погляд, а я лише закотила очі. Ох же ж ці подруги! Надіюсь, що їй не спаде на думку ревнувати мене, бо ми вже таке проходили в університеті, коли я познайомилася зі своєю колегою по газеті.
— Я вже встигла скучити за тобою. — сказала Регіна та сіла біля мене, хоча мені дуже хотілося, щоб Руслан був поруч. На жаль, я була притиснута між двома подругами, а він просто сів собі біля Кості навпроти мене.
— Так ми ж тільки вчора бачились. — я усміхнулася дівчині та нахилилася, щоб краще її чути.
— Ну і що? В мене теж є люди, яких я ціную. Щоправда, їх дуже мало, але ти є в цьому числі. — сказала вона, а я навіть розгубилася.
Мені важко назвати Регіну своєю близькою подругою, але схоже, що в неї їх взагалі не було. Дивно, адже дівчина неймовірна. Напевно, це більше пов'язано з її не надто хорошим минулим.
— Мені приємно, що ти вважаєш мене важливою людиною. — я взяла її за руку та міцно стиснула. — І я дуже рада, що у мене є така подруга, як ти.
— Як тобі мій виступ? — згодом спитала вона.
— Просто неймовірний!
Згодом з'явилися ще Андрій з Толіком і хлопці вирішили купити якийсь алкоголь. Мені чомусь зовсім не хотілося пити, тому я відмовилась. Настя теж нічого не пила, а от Регіна з Мілою замовили собі коктейлі. Вони почали обговорювати щось про музику, а я і не втручалася. Все-таки дві творчі особистості точно мають про що поговорити. Настя показала мені фотографії свого Матвійка, а я ледь не заплакала від цієї милості. Тепер мені точно треба буде навідатись до них в гості. Я побачила, що Руслан піднявся та кудись пішов, і мені стало навіть якось сумно. Потім я почула, що мені прийшло сповіщення на телефон і на обличчі одразу ж з'явилася усмішка, коли я побачила, що воно від Руслана. Він запропонував мені на деякий час втекти від нашої компанії, а я звісно ж погодилась.
Я повільно піднялася та пішла у довгий коридор, що вів до чорного виходу. Неподалік було помітно чийсь силует і я підійшла ближче до нього.
— Ти сьогодні така гарна. — сказав хлопець та одразу ж поцілував мене.
— Дякую. — сором'язливо прошепотіла я, коли ми відсторонилися.
— Я вже дуже сильно скучив за тобою. — Руслан притягнув мене у свої обійми, а я широко усміхнулася йому. — У мене є для тебе пропозиція.
— І яка ж? — я зацікавлено подивилася на нього.
— У нас цей тиждень вихідний, тож я пропоную нам провести його разом. Кожен день йти в якесь цікаве місце. — відповів хлопець, а я швидко поцілувала його.
— Мені дуже сильно подобається така твоя пропозиція.
— Ну тоді почнемо вже від завтра. Я дещо придумав цікаве.
— І що ж таке ти придумав?
— Не скажу.
— Ей, ну скажи. — попросила я, але Руслан похитав головою в знак заперечення.
— Буде тобі сюрприз. І я думаю, що тобі сподобається, квіточко.
Я трохи ображено подивилася на нього, але всередині з'явилась якась радість, бо я справді щаслива поряд з ним.
Ми ще деякий час побули в клубі, але згодом всі почали розходитися. Я думала, що Руслан підвезе мене додому, але вийшло так, що Толік був не в дуже хорошому стані, тож мені довелося знову їхати з Костею та Мілою. Ну і Настею на додачу.
Всю дорогу вони розпитували про нас з Русланом, а мене вже голова почала боліти від цих питань.
Нарешті ми зупинилися біля мого під'їзду і я, попрощавшись зі всіма, побігла до себе у квартиру.
Наступний день був для мене трохи важким, адже потрібно зустрітися з тою Марією. Ми з Русланом домовились на вечір, тому з самого ранку я поїхала в редакцію журналу. Мені не хотілося бачитись з тією жінкою, але треба покінчити з цим раз і назавжди.
Я зупинилася біля великої будівлі, а потім впевнено зайшла всередину. Всі працівники сиділи на тих же місцях, що і тоді, але нових лиць я не побачила. Я ледь помітно кивнула дівчинці, з якою тоді трохи працювала. Віра, здається, її звати.
— Доброго ранку! — привіталась я до Марії Володимирівни, яка сиділа за своїм столом та щось зосереджено читала на комп'ютері.
— Привіт, Іринко. — усміхнулась вона мені. — Як твої успіхи?
— Ніяк. — буркнула я. — Бо я не збираюся писати цю статтю.
— Ну як же так, люба. — вона витягнула з верхньої шухляди столу угоду та простягнула мені її. — Ти, напевно, забула про нашу домовленість?
— Ні, я дуже добре все пам'ятаю. — я взяла в руки той папірець та знову перечитала його. — Але я не збираюся руйнувати чуже життя, бо так ви собі захотіли!
— Якщо я не помиляюсь, то ти сама на це погодилась.
— Так, я зробила помилку, але зараз я розумію, що слава та успіх — це далеко не найважливіше в житті.
— Тебе ніхто не змушував підписувати цю угоду. — роздратовано сказала жінка.
— Яку угоду? — я розірвала папірець навпіл, а потім знову. — Нема ніякої угоди, і ніколи не було!
Я поставила порвані листки перед її носом, а вона дивилася на мене сердитим поглядом. Жінка аж почервоніла від злості, а я просто розвернулася, щоб піти геть.
— Ти пошкодуєш про це рішення! — крикнула вона мені наостанок, але я її вже й не слухала.