Розділ 17

Ця жінка повністю зруйнувала мій настрій своїм дзвінком. Ну треба ж було так невчасно нагадати мені про це? Ще й тоді, коли у нас з Русланом такі хороші стосунки, що аж не віриться.
— Іро, все нормально? — спитав хлопець, а я аж здригнулася від страху. А якщо він все чув? Хіба Руслан зможе пробачити мені?
— Т-т-так. — трохи невпевнено протягнула я. — Я... Я не чула, як ти підійшов.
— Та я щойно повернувся, бо згадав, що забув свій телефон у кімнаті, а ти тут стоїш чомусь така засмучена. — хлопець хмуро подивився на мене. — Іро, я хвилююсь.
— Все добре. — я підійшла до нього та поклала свої руки йому на шию. Легка усмішка з'явилася на моєму обличчі і я швидко поцілувала його. — Мені приємно, що ти думаєш про мене.
— Якщо в тебе є якісь проблеми, то я буду радий, якщо ти поділишся ними зі мною. — хлопець заправив мені за вухо пасмо неслухняного волосся. — Ти тільки не мовчи, гаразд?
— Добре. — я поклала свою голову йому на плече. — Як тільки ми повернемося в Київ, то я дещо розповім тобі.
— Щось серйозне?
— Ні. — ледь усміхнулась я, щоб не видати себе завчасно. — Не хвилюйся.
— Щось з Улянкою? — трохи стурбовано спитав Руслан.
— З нею все навіть дуже добре, і це завдяки тобі.
— Мені треба виходити на сцену, а я не хочу. — згодом прошепотів хлопець, коли ми отак просто обіймалися.
— Тобто не хочеш? — здивувалась я та подивилася на нього великими очима.
— Здається, я втомився. — сказав він. — Мені хочеться відпочити, полежати на ліжку з тобою у своїх обіймах та просто забути про все.
— А потім тобі набридне і ти знову захочеш сцени. — усміхнулась я.
— Так. Сцена — це моє життя, але ти не менш важлива його частинка.
— Тебе чекають.
— Знаю.
— Я завжди буду поруч. Я ж твоя найпалкіша шанувальниця.
— Все, я біжу на сцену, а ти не сумуй.
Хлопець швидко поцілував мене в губи та пішов довгим коридором. Я ж деякий час дивилася йому вслід, а потім попрямувала за ним. Я вже точно знала, знала, що тієї статті не буде, тому що я стовідсотково не збираюся її писати. Концерт, як завжди, був неймовірним і я спіймала себе на думці, що теж за цих два тижні трохи втомилася, хоча мені й дуже подобалося тут. Не уявляю, як я тепер буду без них. Ми ж тут разом цілодобово, а після повернення такого не буде. Дві години, і ми вже були в Рівному, де хлопці відіграли ще один виступ. Це було останнє місто і тепер нас чекало повернення в Київ та ще один концерт. Я так звикла засинати в обіймах Руслана, що не уявляю собі, як ми будемо тепер окремо. Якби він запропонував мені жити в нього, то я б не відмовилась, але я теж розумію, що це все якось надто швидко.
Ми вийшли з місцевого клубу Рівного та сіли у свій автобус.
— Іро, ми вже приїхали. — розбудив мене голос Руслана і я повільно розплющила очі. Він ніжно проводив своєю рукою по моєму волоссі та дивився на мене.
— Ми в Києві? — перепитала я та втомлено вирівнялася.
— Так. Ходімо заберемо твої речі, а потім ми відвеземо тебе додому.
— Гаразд.
Ми вийшли з автобуса, а Толік витягнув наші валізи. Якось навіть дуже сумно було, що це вже закінчилось. Ми попрощалися зі всіма, а тоді Руслан взяв мене за руку та потягнув до якогось автомобіля. Ще з далеку я помітила Костю, що стояв та щось розглядав у своєму телефоні. Він підняв голову та якось дивно усміхнувся, коли помітив, що ми разом.
— Я готовий тебе вбити, бо ти змусив приїхати мене сюди о п'ятій ранку. — сказав хлопець, коли Руслан привітався з ним.
— Нічого тобі не станеться та й взагалі ти мені винен, тому не бурчи.
— Іринко, тобі сподобалось в турі? — вирішив спитати у мене Костя, коли ми сіли в машину.
— Так, дуже сподобалось. І я сподіваюсь, що це був не останній тур.
— Ну це точно не останній їх тур. Ну а завтра нас чекає масштабний концерт в столиці. — усміхнувся Костя.
— Ви теж з Мілою йдете? — спитала я.
— Звісно, хіба ми можемо таке пропустити.
— Ох, я вже встигла скучити за вами, і за Настею, і за татом...
— В нас всіх буде один тиждень відпустки, тому якраз зможеш зустрітися зі всіма. — заговорив до мене Руслан, а я мило усміхнулася йому.
— Це чудово. — тихо сказала я, хоча і не уявляла собі, як це бути тиждень без нього.
Костя підвіз мене додому, а Руслан провів до самих дверей. Мені не хотілося з ним прощатися і я навіть задумалась, щоб попросити його залишитись зі мною. Але я теж добре розуміла, що він втомлений і хоче відпочити. Можливо, навіть на самоті.
— Дякую тобі дуже за цю неймовірну поїздку. — сказала я та взяла його за обидві руки. — Якби не ти, то не знаю чи мені було б так добре, чесно.
— А я дуже дякую, що не відмовилась і поїхала з нами. Ех, Іро-Іро, знала б ти, як сильно я тебе ціную. — він міцно обійняв мене, а я притулилася ще дужче до нього.
— Все, не буду тебе ще більше втомлювати. — я швидко поцілувала його в губи та відсторонилася. — Ми ще побачимось до того часу, коли вийдемо на роботу?
— Не знаю. — хлопець знизав плечима та підійшов до сходів. — Бувай, квіточко.
Він швидко спустився, а я вже встигла засумувати за ним. Вночі мені спалося надто добре і я нарешті виспалась, бо проснулася аж в обід. Це було так добре, що я навіть не хотіла вставати з ліжка. Натомість, я подзвонила до Руслана та ще близько двох годин розмовляла з ним. Навіть не знаю, де в нас знайшлось стільки тем для розмов. Тато запросив мене ввечері до себе і я хотіла прийти з Русланом. Він же ж познайомив мене зі своїми рідними. Але потім я все ж передумала і вирішила, що це все і так швидко відбувається. А ще ж треба зайти до Насті та погратися з її малюком.
Я забігла в магазин та купила татові його улюблені еклери. Так, він в мене любитель солодощів. Я забрела у звичайнісінький двір, де знаходилась наша квартира. Тут були невеличкі п'ятиповерхові будинки, але я любила це місце. Піднявшись на третій поверх, я подзвонила у двері та вже через секунду на порозі стояв батько. Я кинулась йому в обійми та почала плакати. Це вперше, коли я так довго його не бачила.
— Іринко, я так радий, що ти повернулася. — сказав тато та поцілував мене в щоку.
— Я дуже скучила за тобою. — тихо сказала я та трохи відсторонилася.
— Я теж дуже сильно скучив. — він відійшов, щоб я зайшла всередину нашої скромної квартирки.
— Ну і як тобі там було? — згодом спитав він, коли ми сиділи на кухні та пили чай.
— Насправді дуже класно. — усміхнулась я. — Просто там була одна людина, яка дуже особлива для мене.
— Це ти так намагаєшся сказати, що у тебе є хлопець? — тато почав сміятися, а я відчула, що у мене почервоніла щоки.
— Ну так. Його звати Руслан і він вокаліст в гурті. Здається, в нас все серйозно. Я вже навіть з його бабусею та дідусем знайома.
— Треба було його сюди запросити. — сказав тато, а я лише кивнула.
— Я вас обов'язково познайомлю, але згодом. Цей тиждень у нас вихідний, тому в якийсь день зробимо загальне знайомство. Ще ж Олексія треба буде запросити.
— Ох, запроси ще свого брата і бідний хлопець буде хвилюватися, бо ми накинемось на нього, як тигри, що захищають своїх дітей. — засміявся тато.
— Ні, Руслан не з боязких, тому не думаю, що він буде хвилюватися.
— Ну і що там було в тому турі?
Я розповідала татові про міста, в яких ми були, про концерт та друзів. Згадала про Регіну та декілька цікавих моментів з поїздки. Також розповіла про те, як Руслан привітав мене з днем народження на сцені. Ну і ще зізналася, що він дав кошти на лікування Улянки.
У нас був прекрасний вечір, який вкотре зруйнував телефонний дзвінок тої Марії. Спочатку я не відповідала, але коли вже поверталася додому, то вирішила передзвонити їй.
— Ви щось хотіли? — спитала я, як тільки вона підняла трубку.
— Я чула, що ви вже повернулися з туру і хочу сказати тобі, що я вирішила скоротити терміни.
— Що? — майже заверещала я, а та дурепа просто сміялася.
— Турне закінчилось і якраз потрібна скандальна стаття про них. Ну у твоєму випадку лише про одного. — вже серйозніше говорила жінка. — У тебе залишилось два тижні.
— Я відмовляюся від цього! І нічого писати не збираюся.
— Ну це ми ще побачимо, адже угода вже підписана. Я чекатиму тебе завтра у себе, щоб знову все обговорити.
— Я прийду. — впевнено сказала я. — Можете навіть не сумніватися.
Я збила дзвінок та важко видихнула. От же ж дурепа! Навіщо я тільки погодилась на це! Я завтра прийду до неї, але тільки щоб відмовитись, а просто зараз мені потрібно на останній концерт хлопців у цьому турі.