Розділ 15

Ми одразу ж повернулися в готель і я швидко приміряла той червоний купальник. Здається, було непогано. Зверху накинула легку туніку, а також взяла на голову капелюх. Руслан же був лише в шортах і футболці і я вперше помітила в нього тату на гомілці. Це був якийсь череп у квітах і мені навіть стало цікаво. Він усміхнувся, коли помітив мене та міцно взяв за руку. На вулиці нас вже чекали хлопці та Регіна, а також автомобіль. Через деякий час ми зупинилися на порті, біля стоянок яхт. Руслан допоміг мені піднятися на одну з них, а я була просто в захваті. Особливо самою яхтою. Хлопці обрали "Азимут 46". Таку ж, як і назва їхнього гурту. Ми пливли по Чорному морі, вдихаючи морський запах. Вітер розвіював моє волосся, а я сиділа, спершись на Руслана та міцно тримала його руку. Мені так подобалося, що ми отак просто разом. Він — неймовірний хлопець і я не можу повірити, що мені так пощастило.
— Про що думаєш? — тихо спитав хлопець.
— Про тебе. — усміхнулась я та подивилася йому в очі. — Думаю, що мені дуже сильно пощастило з тобою.
— Це мені пощастило з тобою. — він поцілував мене у скроню, а я закрила очі, бо хотілося запечатати цей момент у своїй пам'яті.
— Довго ми тут будемо? — спитала я, насолоджуючись прекрасним моментом.
— Дві години поплаваємо на яхті, потім трохи покупаємось, а тоді вночі виїжджаємо до Чернівців.
— Багато ще міст попереду? — спитала я.
— Львів, Рівне та кінцева точка — Київ.
— А що тоді? Після туру?
— Повертаємось до звичних буднів. — Руслан простягнув мені шматочок кавуна, а я надкусила його. — Не шкодуєш, що поїхала в тур?
— Здається, це було найбільш правильне рішення в моєму житті.
— Чого сидимо нудимось? — раптом з'явився біля нас Свят. — Ми зараз зупиняємось і у нас буде можливість трішки покупатися, а потім вже повернемось.
Я стягнула свою шифонову туніку та капелюх, залишившись лише в купальнику.
— Чудовий вибір. — похвалила Регіна, коли підійшла до мене у своєму бікіні.
— Це Руслан вибрав, — усміхнулась я та оглянула себе, — Здається, вийшло досить непогано.
— Так, тобі справді підійшло. — сказала дівчина та почала спускатися в море. — Ходімо, Іро!
— Йду! — крикнула я та теж полізла у воду.
Справді, це було дуже класно. Особливо, це солоне повітря та приємна вода. Ну вже дуже сильно я люблю море. Згодом я відчула, що мене хтось схопив за ногу та голосно скрикнула.
— Налякалась? — спитав Руслан, коли з'явився біля мене.
— Так це ти був! — вирішила подражнити його я. — А я сподівалася, що це був хтось інший.
— І хто ж? — хлопець підняв одну брову, а я поклала свої руки йому на шию. — Якийсь неймовірно красивий Тритон — син Посейдона.
— Ну мені здається, що йому ще далеко до мене. — усміхнувся мені Руслан, а я ніжно поцілувала його.
Мені так подобалось просто спостерігати за ним, як промінчики сонця виблискують на його мокрому та чорному, наче смола волоссі, або коли його темні очі дивляться на мене з якоюсь пристрастю.
— Ей, голубки! — почули ми з яхти голос Свята. — Ми вже зараз повертаємось на берег.
— Мені так тут подобається. — сказала я Русланові, коли підіймалася на яхту.
— Ну в нас наступного року планується ще один рік, тож ти обов'язково будеш з нами. — відповів хлопець, а я натягнуто усміхнулася йому.
— Ну куди ж без мене? — сказала я та швидко побігла в одну з кімнат, щоб переодягнутися.
Чорт! Я зовсім забула про ту статтю. Мені залишилося менше місяця, а я просто не знаю, що мені робити. Угода хоч і підписана, але я не хочу зраджувати Руслана, не хочу розбивати йому серце. А може все пояснити? Боюсь... Боюсь навіть задумуватись про це. Страшно, що він може не повірити мені, чи куди гірше кинути мене. Я ж тепер точно не зможу без нього. Я так задумалась, що не одразу помітила, що в кімнату хтось зайшов. Легенький дотик губами до моєї шиї і я забула про все на світі.
— Ти мене тут чекаєш? — прохрипів на вушко Руслан, а я обернулася до нього обличчям.
— Взагалі-то я чекала на свого Тритона. — відповіла я та сперлась руками об стіл.
— Ну хіба тобі не подобається такий варіант, як я? — спитав хлопець та поклав свої руки по обидва боки від мене.
— Ну не знаю, — протягнула я та прикусила губу, — якщо ти теж син якогось бога, то я б ще подумала.
— А не забагато ти хочеш? — усміхнувся Руслана та швидко поцілував мене в губи.
— Ох, ти хіба не сам говорив, що я прекрасна?
— Не пам'ятаю такого. — усміхнувся хлопець, а я сердито подивилася на нього. Не пам'ятає він!
— Знаєш що? Я образилась на тебе. — я взяла рушник та почала витирати свою мокру шкіру.
— І як мені це виправити?
— О, то буде не так легко.
— Ну я ж пожартував. — хлопець обійняв мене, а я відчула його мокре тіло своєю спиною.

Обернулася до нього обличчям і він одразу ж поцілував мене, притягуючи ближче. Потім він різко посадив мене на стіл. 

— Зараз нас хтось спіймає! — сказала я. 

— Не спіймає, — заперечив Руслан. 

— Ой! — почула я голос Регіни, яка стояла у дверях і дивилася на нас великими очима. — Вибачте!
Дівчина вийшла, а я почула її голосний сміх. Вона ж точно зараз хлопцям про це розкаже, а як я тепер взагалі дивитися їй в очі буду?
— Я ж казала! — я сердито подивилася на Руслана.
— Зате тепер можеш бути впевненою, що нас ніхто не потурбує. — усміхнувся він.
— Це не смішно. — обурилась я та взялася злазити з того столу. — Як я тепер буду дивитися на неї?
— Іро, перестань. Тут нема чого соромитися.

На Регіну дивитися було якось дуже ніяково. В принципі, вона стала свідком мого інтимного життя. Ну майже стала, але якби вона зайшла трішки пізніше, то я б точно зараз вмерла від сорому.
Ми повернулися до готелю та зібрали свої речі. Під ранок ми виїхали до Чернівців, та довгих десять годин їхали туди. Ввечері хлопці відіграли черговий концерт, а потім одразу ж виїхали до Львова. Ми прибули до міста о четвертій ранку та одразу ж заселилися в готель у центрі міста, бо виїжджатимемо звідси аж завтра ввечері. Ця дорога нас страшенно втомила і ми вирішили трохи поспати.
— Ти була колись у Львові? — спитав у мене Руслан, коли я проснулась в обід.
— Ні, — відповіла я та подивилася на нього, — а ти?
— Майже все дитинство проводив тут.
— Ого, справді?
— Тож я пропоную тобі прогулятися містом, а потім сходити до одних моїх знайомих. Можливо, ми навіть там переночуємо.
— Гаразд. — усміхнулась я та почала збиратися.
Я вирішила вдягнути джинсові шорти та футболку, адже більше в мене нічого не було. Ми вийшли на вулицю, а Руслан одразу ж одягнув кепку та окуляри. Я теж натягнула свої окуляри, бо на вулиці було навіть дуже сонячно.