Розділ 13

Йти на побачення з Русланом — це дуже бентежно. Особливо, коли хлопець стоїть в красивій чорній сорочці та штанах. Ніколи не бачила його в такому образі. Цікаво, як би він виглядав у костюмі? Напевно, це було б дуже спокусливо. Та ще й ці його кучері, які невеличкими локонами спадають на чоло. Я стояла в ліфті, коли ми спускалися й кидала на хлопця постійні погляди. Він, здається, не помічав, або ж просто удавав, що не помічає. Він стояв так близько до мене, що хвилювання переповнювало. Здавалося, що в цій металевій коробці мені бракує кисню. І як же протистояти йому цілий вечір, а потім ще й цілу ніч? Хлопець ніжно взяв мене за руку, бо це єдине, що я йому дозволила поки. Ми вийшли на вулицю й Руслан повів мене на стоянку. Я дивилася на нього і була така щаслива, бо не вірила, що саме такий чоловік дістався мені. Кожним своїм вчинком він доводив, що особливий, такий про якого мріють всі дівчата. І просто зараз, він — мій!
Руслан відчинив мені дверцята дорогого автомобіля та допоміг мені сісти в нього.
— Дякую. — прошепотіла я та мило усміхнулася йому.
Руслан швидко обійшов автомобіль та сів за кермо.
— Що це за машина? — спитала я, коли хлопець майстерно виїхав зі стоянки.
— Орендував для нас. — відповів він, а я поклала свою руку йому на долоню.
Він включив якусь повільну музику, а я легенько усміхнулася. Знає, що я не люблю рок.
Ми зупинилися біля якогось ресторану на березі моря. Руслан відчинив мені дверцята та допоміг вийти з машини. Він взяв мене за руку та провів всередину. Це був неймовірно красивий ресторан під навісом. Мені так сподобалось, що я вражено відкрила рот. Особливо, коли побачила маленькі ліхтарі та гірлянди. На кожному столику був невеличкий букет квітів у вазі та красива рожева свічка. Адміністратор провів нас в дальній столик в куточку, а я дуже тішилась, що нас буде не так помітно.
— Подобається тобі тут? — прошепотів мені на вухо Руслан, коли допомагав сісти за столик.
— Дуже. — відповіла я та здригнулася, коли хлопець ледь доторкнувся своїми губами до мого плеча.
Якщо цей ніжний жест змушує моє серце так сильно битися, то я не впевнена, що зможу сьогодні протистояти йому.
Руслан сів на стілець навпроти мене та мило усміхнувся мені. Офіціант приніс нам меню, а я почала розглядати його. Тааа, ціни не маленькі. Від деяких у мене ледь очі на лоба не полізли, але Русланові, здається, було байдуже.
— Що ти хочеш? — спитав він.
— Не знаю. — трохи розгублено відповіла я.
— Їси морепродукти?
— Так.
Хлопець замовив нам тарілку з різними морепродуктами та біле сухе вино для мене. Собі ж він попросив мінеральну воду, бо за кермом.
— Розкажеш щось про себе? — спитала я та з усмішкою подивилася на нього.
— А що тобі цікаво? — хлопець склав руки в замок та поклав на них голову.
— Коли ти відчув, що музика — це твоє? — вирішила спитати я і рівніше сіла на стільці.
— З самого дитинства я співав і уявляв себе зіркою. Потім в школі часто виступав. — почав розповідати Руслан, а я уважно слухала його. — Вже в старшій школі ми з Костею вирішили створити гурт і зібрали хлопців з нашого двору. Раніше нашим ударником був Кирило, але він згодом кинув нас. Тоді на допомогу прийшов Толік і так створився наш рок-гурт "Азимут". Наші репетиції проводились в гаражі мого діда, а він часто слухав нас.
— А як почалась твоя сольна кар'єра? — обережно спитала я та надпила вино, яке мені приніс офіціант. — Ну я маю на увазі тоді в шістнадцять років.
— Скажу так, — хлопець подивився на мене з якимось ваганням, а потім шумно видихнув, — Мої батьки — не останні люди в нашому місті. Для мого тата це було ще одним способом представитись перед своїми колегами. Він хотів, щоб я зробив собі кар'єру наче Джастін Бібер. Підліток, який захоплює серця всіх маленьких та юних дівчаток.
— Ну але ж тобі це вдалося. — зауважила я. — Так, ти був популярним десь рік часу, але в тебе було дуже багато шанувальників. Деякі навіть закохувалися в тебе. — я подарувала йому грайливу посмішку.
— Якби ж я тоді знав, що в мене закохана така красуня. — Руслан взяв мене за руки та поцілував їх.
— Мені тоді було всього лише десять. — засміялась я. — Б'юсь об заклад, що ти навіть би не звернув на мене свою увагу.
— Хіба я міг би не помітити такі гарні зелені очі? — сказав хлопець, а я просто танула від його ніжних слів.
— А що потім сталося? — обережно спитала я, бо не була певна, що він розкаже мені.
— Потім одна журналістка зруйнувала всю мою кар'єру своєю статтею. — хлопець важко видихнув та відпустив мої долоні. Він сперся на спинку стільця та склав руки на грудях. — Вона намовила одну свою знайому, а та зробила гучну, неправдиву, але скандальну заяву, після якої я зарікся не виходити більше на сцену. Тато зробив все, щоб ця інформація зникла з усіх журналів, але моїй кар'єрі прийшов кінець. Мені досить непогано жилося весь цей час, але сцена дуже сильно мене тягнула.
— Чим ти займався?
— Вступив в університет на економічний факультет. Ну і закінчив його з червоним дипломом. Тоді вдень в батька працював економістом, а ввечері з хлопцями грали в барі, або в гаражі.
— Чекай, якщо ти зараз підписав контракт з Федосовим, то як же робота в батька?
— Довелося кинути. В нас і так з ним не надто хороші стосунки.
— Розкажеш? — з надією спитала я.
— Ні. — відповів хлопець і моя усмішка одразу ж впала. — І це не тому, що я не довіряю тобі, а тому, що не хочу, щоб ти це знала. А ти як вирішила стати журналісткою?
Я  не хотіла руйнувати цей прекрасний вечір своїми образами, хоча і не можу не зауважити, що мене зачепило те, що він не хоче мені розповідати всього. Але я рада навіть тій невеличкій частині правди, яку він мені розказав.
— Завжди мені подобалось придумати якісь історії в голові та й взагалі читати журнали й газети. — почала розповідати я. — Вже в одинадцятому класі потрібно було обирати професію, а мама саме в цей момент захворіла. Вона дуже сильно мріяла стати журналістом, але їй не судилося і перед своєю смертю вона попросила мене, щоб я здійснила її мрію. От я і робила все, щоб ощасливити маму там, на небесах. Хоча й, напевно, наробила таких дурниць, про які буду довго шкодувати.
— І що ти плануєш далі? — хлопець прочистив горло і подивився мені в очі.
— Не знаю. — я знизала плечима. — Поки буду працювати з вами, а там побачимо.
— Не буду брехати й не скажу, що хотів би, щоб ти нас покидала, але я дуже добре розумію, що таке мрія.
— Ти ж ненавидиш журналістів. — уточнила я.
— Не всіх. — усміхнувся Руслан. — До деяких у мене симпатія. Сподіваюсь, взаємна.
— Навіть не сумнівайся. — сказала я та взяла його за руку.
Якраз в цей момент нам принесли наше замовлення і ми взялися пробувати всі морепродукти. Мені подобалось так легко спілкуватися з Русланом, ділитися своїми історіями, а також просто спостерігати за ним.
— Потанцюємо? — він простягнув мені руку, коли зазвучала повільна жива музика.
— Звісно. — погодилась та прийняла його теплу долоню.
Він поклав свою руку мені на талію та притягнув моє тіло надто близько до себе. Я поклала свою голову йому на плече та закрила очі, закутавшись в його п'янкий аромат.
— Мені завжди здається, що ти мене нюхаєш? — тихо спитав він та поцілував мене в голову.
— Так і є. — вирішила зізнатися я та подивилася йому в очі. — Ти не подумай, що я якась божевільна, просто мені подобається цей запах, твій запах. Він такий приємний з легкою терпкою ноткою та присмаком ванілі. А ще мені дуже подобається твоє волосся, і очі. Такі темні, але й такі ніжні водночас. Ну а про голос я взагалі мовчу, бо він в тебе вже занадто приємний з легкою чоловічою хрипотою. Особливо, коли ти співаєш. — зачаровано говорила я, а потім помітила в нього задоволену посмішку. — Ой, ледь в коханні не зізналась тобі.
— А я вже справді думав, що ти це зробиш.
— Не дочекаєшся. — сказала я і похитала головою. — Ти будеш перший.
— Хм, побачимо.
Мені страшенно хотілося його поцілувати, але я стримувалася зі всіх сил. Я знову поклала йому голову на плече та закрила очі, щоб спокуса мене не мучила. Не піддамся! Але ж що це таке, а? Він навіть не наполягає, а я сама тану під його чарами. Розпливаюся наче та калюжа від одного лише його погляду.
Ми ще трохи посиділи в ресторані, а потім вирішили повернутися в номер, бо вже надто були втомлені. Та і година вже пізня, але завтра вихідний, тому можна спати хоч до обіду. Руслан знову поводився галантно та відчинив мені дверцята автомобіля.
Я помітила, як пройшовся його погляд по моїх голих ногах, а тоді вирішила трохи погратися. Я трішки сповзла на сидінні. Так, щоб моя сукня піднялася ще вище. Потім я відкинула волосся з плечей, відкриваючи красивий вигляд на мою шию.
— Іро, що ти робиш? — спитав Руслан тихим голосом.
— Нічого. — я невинно покліпала очима.
— Намагаєшся мене звабити? Ти ж сама казала, що на першому побаченні нічого не буде. — хлопець подивився на мене, примруживши очі. — Чи ти задумала погратися зі мною?
— Мені просто стало жарко! — пояснила я та знову поправила своє волосся. 
— Іро-Іро, ти ж навмисно так? — хлопець раптом звернув на якусь ґрунтову дорогу та різко загальмував. Ми зупинилися в якомусь заїзді на пляж. Всюди була мертва тиша, а ніде навіть не було видно людей. Руслан взяв мою руку та різко притягнув мене до себе на коліна. Я подивилася йому прямо в очі та почала сильно хвилюватися. Здавалося, що от-от все буде. Серце шалено билося а очікуванні. Ми були так близько одне біля одного. Я нахилилася ближче, щоб поцілувати його, але він раптом зупинив мене.