Розділ 10

Хлопець дивився на мене, очікуючи моєї відповіді, а я почала схвильовано жувати свою нижню губу. І як це він взагалі дізнався? Руслан був сердитий і я могла бачити це по тому, як напружено він стоїть, яким поглядом дивиться на мене і як міцно стиснуті його щелепи.
— Я ненавмисно, — швидко сказала я й опустила погляд, — Це випадково вийшло.
— Та невже? І як це так випадково?
— Вона подзвонила до тебе один раз, а потім знову, — я почала виправдовуватися, — Ну а тоді я підняла трубку.
— Я ненавиджу, коли лізуть в моє особисте життя, — сердито сказав Руслан, а я відчула сльози на очах.
— Вибач, — тихо прошепотіла я.
— От скажи мені, — хлопець пильно подивився на мене, — Ти мені дівчина чи може дружина? Та я навіть своїй коханій не дозволив би лазити моїм телефоном!
— Це ти так прямо натякаєш, що я для тебе ніхто? — спитала я й ображено відвела погляд.
— Не перекручуй мої слова! — голосно крикнув Руслан, а я аж здригнулася.
— Тоді скажи мені, чому якась Софія дзвонить до тебе і називає себе твоєю коханою? — сердито сказала я і склала руки на грудях, — Міг би хоча б повідомити, що ти зайнятий!
— Не говори дурниць, — хлопець роздратовано похитав головою.
— Це ти не говори мені дурниць! — я розлючено подивилася на нього, — А що я такого зробила? Відповіла на твій дзвінок? Так! Можливо це було неправильно, але якби я не підняла трубку, то ніколи б не дізналася, який ти справжній!
— І який же?
— Зрадник і брехун, — я змірила його зневажливим поглядом, — Хотів розважитися, поки кохана вдома, так? А тут ще й кандидатура з'явилася! Правильно, я ж дурепа і вірю всьому, що мені говорять, зате ти в нас завжди такий правильний!
— Іро, ти справді так думаєш про мене? — спитав Руслан з якимось розчаруванням.
— Так! — сердито відповіла я та підійшла до дверей.
— Тоді ти дійсно дурепа. Запам'ятай одне,— заговорив Руслан і я різко зупинилася, — Якщо я колись закохаюсь, то ніколи не буду зраджувати. І можеш бути певна, що ніякої коханої в мене нема.
Хлопець пройшов повз мене, зачіпаючи своїм плечем та вийшов з кімнати. На очі одразу ж навернулися сльози. Напевно, я б теж злилася, якби хтось відповів на мій дзвінок, але ж я не чужа йому. Чи може це я вже настільки закохана, що не помічаю звичайних речей.
Я все-таки надіялась, що Руслан зачекає на мене на вулиці й ми підемо разом до хлопців, але він не зробив цього. Вийшовши з клубу через чорний вихід, я зустрілася лише з холодним повітрям. Сльози почали текти по моїх щоках і я підняла голову до неба. Я ще ніколи не бачила так багато зірок і це заворожувало якоюсь красою. Спочатку я думала подзвонити до Свята і спитати в нього, де вона, але потім просто зайшла в автобус та сіла на своє місце. Відчуття самотності нагнітало мене і я сіла, охопивши руками свої коліна та почала плакати. Мені хотілося додому, щоб тато пригорнув мене у свої обійми, а брат заварив свого фірмового чаю. А мама... Мені так сильно не вистачає її. Я навіть не можу поділитися з кимось своїми переживаннями, бо по суті нікому не потрібна. Міла зараз, напевно, розважається з Костею, а Настя зайнята підгузками.
— Тримай! — почула я збоку голос Регіни, яка передала мені пакет з чимось.
— Дякую, — щиро сказала я, коли побачила в середині гамбургер та картоплю.
— Своєму коханому можеш подякувати, — мовила дівчина та сіла на своє крісло, — Це він попросив передати тобі. Напевно думав, що ти голодна, хвилювався.
— Він не мій коханий, — я відкусила великий шматок гамбургера і задоволено усміхнулася. Я ж сьогодні майже нічого не їла.
— Чому тоді плачеш через нього? — спитала Регіна і зробила ковток коли.
— Я не через нього плачу, — тихо сказала я і відвела погляд.
— А чому тоді?
— Бо відчуваю себе самотньою та нікому не потрібно, — зізналась я.
— Смішна ти, — дівчина сумно усміхнулася, — В тебе є рідні, робота, здоров'я. Ну і Руслан явно до тебе небайдужий, тому ти зовсім не самотня.
— Хм, п'ять років тому в мене померла мама, — почала розповідати я, — Тато гарував на роботі, щоб утримувати нас з братом. Олексій теж працював. Переважно вночі, бо вдень у нього було навчання. Я ж робила все, щоб отримати диплом журналіста. Замість того, щоб зараз лежати в ліжку та друкувати якусь статтю, я сиджу тут і плачу. Ти кажеш, що Руслан до мене щось відчуває, але декілька годин тому до нього подзвонила дівчина і назвалася його коханою. Ну а він розсердився, бо я відповіла на його дзвінок. І що по-твоєму я маю відчувати, як не самотність?
— Гаразд, розкажу тепер свою історію, — дівчина подивилася в якусь точку та глибоко вдихнула, — Я виховувалася в інтернаті. Мама здала мене туди, коли мені було три роки. Вона не могла зі мною добре виконувати свою роботу, — Регіна гірко усміхнулася, — Вона у мене була повією. Водила різних чоловіків додому, поки я сиділа в інший кімнаті. Я не могла її звинувачувати та й любила її, справді. Мама інколи приходила до мене в інтернат. На вихідні, чи на свята приносила подарунки. Коли мені було вісімнадцять, я вже не могла знаходитися там, тому повернулася до неї. Потім я влаштувалася співачкою в один бар, а вона продовжувала займатися своєю роботою. Пів року тому її не стало і перед смертю вона сказала мені, що Федосов мій батько. Ну і я заявилася така щаслива до нього, а він не повірив мені. Потім зробив тест ДНК і змушений був мене прийняти. Ну а тепер я тут, з вами.
— Ого, мені так шкода, — щиро сказала я та взяла її за руку.
— Насправді не все так погано, — усміхнулась дівчина, — Зараз у мене в житті почалася біла смуга.
— Ще б у мене так, — відповіла я та усміхнулась.
— Ірко, Руслан тобі їжу купив! — вражено сказала вона, чим змусила мене сміятися, — Уявляєш? Як багато хлопців, купувало тобі гамбургер і картоплю?
— Ніхто, — відповіла я з широкою усмішкою.
— Ти нічого не розумієш в коханні, — зробила висновок дівчина.
— А ти розумієш? — спитала я, примруживши очі.
— Кохання — це не тільки близькість, а ще й такі прості та милі речі, як куплена їжа чи накинута куртка на твої голі плечі. Коли хлопець хвилюється, якщо тебе довго нема, змушує тебе вдягати шапку, щоб ти змерзла, коли він дарує швидкі поцілунки, щоб ніхто не помітив. 
— Ми ще не спали, — зізналась я та відчула, що почервоніла.
— Справді? Це хіба не на першому побаченні роблять? — здивувалась дівчина, а потім почала сміятися, — Та я жартую! Бачила б ти своє лице. Правильно робиш, що не ламаєшся. Нехай трішки пробігає за тобою.
— Та він в принципі ще навіть не намагався. В нас було всього лиш два поцілунки й то за моєї ініціативи.
— Значить, він тебе цінує. Ти для нього чимось особлива.
Через деякий час повернулися хлопці, а ми з Регіною ще довго розмовляли. Руслан навіть не дивився в мою сторону, а я удала, що мені байдуже. Наступна наша зупинка повинна бути в Дніпрі. Черговий виступ хлопців у місцевому клубі. Дорога зайняла всього три години, але я вже так втомилася в тому автобусі. Мені хотілося на м'яке ліжко, а ще, бажано, в чиїсь обійми.
— Ми сьогодні на ніч зупиняємося в готелі, — заговорив до нас з Регіною Толік, — А о четвертій ранку будемо виїжджати в Одесу. Там вже в нас буде декілька днів вихідних.
— Прекрасно, — сказала я, — Скільки ще часу до вашого виступу?
— Початок о десятій, — відповів хлопець та вийшов з автобуса.
Зараз же лише сьома ранку. В нас з Регіною був спільний номер і ми одразу ж заселилися в нього. Вона запропонувала мені сходити по магазинах, а від такого задоволення я не могла відмовитися. Ми викликали собі таксі та поїхали в місцевий торговий центр.
Здавалося, що дівчина витрачає гроші на все, що бачить. Ну їй явно не знадобиться капелюх та сонцезахисні окуляри яскраво-жовтого кольору.
— Вау! — сказала вона, коли помітила в моїх руках красиву червону сукню, — Тобі підійде.
— Думаєш? — спитала я, але дівчина вже тягнула мене в примірочну.
Так, сукня просто неймовірно лягла по моїй фігурі. Вона була обтягуюча з відкритими плечима та мереживними вставками.
— Тобі дуже личить, — зауважила дівчина, коли розглядала мене, відсунувши ширму.
— Мені теж подобається, — сказала я та сумно усміхнулася, — На жаль, у мене нема грошей, щоб придбати її. Зарплата буде лише наступного тижня.
— Тоді я тобі куплю цю сукню, — мовила Регіна, а я похитала головою в знак заперечення.
— Дякую, але не треба.
Дівчина невдоволено фиркнула, але сперечатися не стала. Вона пішла з примірочної, щоб я одягнулася. Коли я вийшла, то вона вже стояла на касі та оплачувала свої рахунки.
Ми повернулися в готель такі втомлені. Мені захотілося просто лягти на ліжко та заснути, але, на жаль, робота кличе. Я швидко прийняла душ та почала збиратися. Регіна вже була одягнена у свій сценічний одяг та якраз наносила макіяж. Я швидко вдягнула білі джинси та красивий чорний топ. Добре, що хоч його взяла. Потім зробила легкий макіяж та взула свої кросівки.
Хлопці вже чекали нас в машині біля входу. Андрій щось невдоволено буркнув, коли ми сіли всередину автомобіля. Всю дорогу я ловила на собі погляди Руслана, а він і не приховував їх. Цікаво, про що взагалі він зараз думає? Чи шкодує про свої слова, чи може йому байдуже?
Через декілька хвилин хлопці налаштували свої інструменти та вийшли на сцену. Наступні дві години пролетіли на одному подиху. Вони просто підривали публіку своєю енергетикою, а я весь цей час не могла відвести погляду від Руслана. Сцена, публіка, музика — це все його. Він наче народжений для цього всього. Його неймовірний голос з приємною хрипотою, його плавні рухи, коли він грав на гітарі, заворожували мене, зачіпаючи якісь струни мого серця. Нарешті я почула Регіну і це було дуже драйвово. Вона теж користувалася любов'ю публіки і я бачила, що їй це страшно подобається. Думаю, що згодом вона схоче виступати не тільки на розігрівах. Після декількох пісень вона зійшла, а на сцену знову піднявся Руслан.
— Дякуємо! — крикнув хлопець в мікрофон, коли їхній виступ завершився, — Але це ще не все! Зараз буде дуже важлива промова, — він підійшов до мене та простягнув мені руку, — Квіточко, підіймись, будь ласка, на сцену.
— Що ти... — здивовано почала говорити я, але він просто схопив мене за руку та потягнув на сцену.
Я розгублено стояла і дивилася на нього. Мені просто в голові не вкладалося, що він збирається робити. Всі погляди спрямовані на нас, і від цього мені було так ніяково.
— У нашої цінної помічниці Іри сьогодні день народження! — сказав у мікрофон Руслан, а я здивовано відкрила рот. Звідки він взагалі дізнався? За цими всіма справами я взагалі забула про це, — Тож ми всі щиро вітаємо тебе з таким прекрасним святом. Нехай усі твої мрії здійснюються, а доля приносить лише щастя. Ти це справді заслуговуєш.
— Дякую, — прошепотіла я з широкою усмішкою на обличчі та сльозами на очах. Мені було так приємно, що хотілося кинутись йому в обійми й ніколи не відпускати.
Та хлопець вирішив ще більше мене здивувати. Він підійшов впритул до мене і я відчула його руку в себе на талії. Руслан притягнув мене небезпечно близько до свого тіла та зі всією пристрастю поцілував. На сцені! В повному залі людей! Це ж точно хтось зніме на відео та викладе в інтернет. Оце так влипла! Але просто зараз мені було байдуже на це все, адже він довів мені, що я йому небайдужа.
— Тепер ти віриш, що для мене, крім тебе, більше нікого не існує? — тихо прошепотів Руслан мені на вушко.
— Вірю! — сказала я та широко усміхнулася.
— Ну то що, заспіваємо Ірі пісню? — крикнув хлопець, а публіка голосно заверещала.