Розділ 8

Я розгублено оглянулась по сторонах, а потім хмуро подивилася на Руслана. Чорт! Це ще більше все руйнує. У мене теж є до нього почуття і дуже сильні, але я не хочу потім розбивати йому серце. В мене підписана угода і та стаття повинна бути. Я розумію, що моїм завданням було закохати його в себе, зробити так, щоб він довірився мені та розповів всю правду, але я просто не можу так вчинити! Не тоді, коли він так багато зробив і для мене, і для Улянки.
— Я подобаюсь тобі? — перепитала я і помітила, що Руслан трохи напружився.
— Так, — просто відповів він та з очікуванням подивився на мене.
Я важко видихнула та закрила очі. Він зробив декілька кроків у мою сторону, а я ж відійшла назад.
— Але як? Як взагалі таке може бути? — спитала я і повільно розплющила очі.
— Іро, ти дуже хороша дівчина. Спочатку я думав, що ти влаштувалася до нас заради слави, але коли я побачив, як сильно ти любиш Улянку, то зрозумів, що ти не зможеш зробити комусь погано, — почав говорити Руслан, а я лише похитала головою, — Ти притягуєш мене дуже сильно, а сьогодні, коли ти прийшла зі Святом я не міг собі ніяк місця знайти. Мене це страшенно роздратувало і я ще більше переконався у своїх почуттях до тебе.
— Мовчи, — тихо сказала я і відійшла від нього, — Не говори такого, будь ласка.
— Іро, я не прошу тебе відповідати мені взаємністю. Ти можеш прямо сказати мені, що я тобі не подобаюсь. Я ціную чесність і зможу притупити ці почуття в собі, — хлопець так впевнено говорив, а я просто почала плакати, — Що з тобою взагалі відбувається?
— Я...я не...— почала розгублено бурмотіти я.
— Просто скажи чи є в тебе якісь почуття до мене? — різко сказав хлопець та підійшов надто близько до мене, — Тільки будь чесною, гаразд?
Я глянула йому в очі та, здається, готова була потонути в їх темноті. Його проникливий погляд ніби зазирав у мою душу та змушував моє серце битися з шаленою швидкістю. Я дивилася на нього і не знала, що мені робити. Хлопець склав свої руки на грудях, очікуючи моєї відповіді. Я глибоко вдихнула і відвела свій погляд.
— Руслане, не люби мене, добре? — тихо прошепотіла я, — Не люби! Бо я розіб'ю тобі серце.
— Іро, що ти таке кажеш? — він простягнув свою руку, щоб доторкнутися до мене, а я зробила крок назад.
— Просто я...я...— сльози почали текти по моїх щоках і я швидко витерла їх.
— Ну ви ще довго тут? — раптом спитав Свят, а Руслан голосно вилаявся.
— Зараз вже йдемо! — роздратовано сказав він.
Скориставшись нагодою, я підійшла до Свята. Він трохи здивовано подивився на мене, а я важко ковтнула.
— Відвези мене додому, — мовила до хлопця я і помітила сердитий погляд Руслана.
— Іро, може залишишся ще на деякий час, а потім тебе хтось відвезе, — почав говорити Свят.
— Будь ласка, — прошепотіла я зі сльозами на очах, — Відвези мене додому, прошу.
— Гаразд, — сказав хлопець та підійшов до свого мотоцикла.
— Я все зрозумів, Іро, — тихо заговорив біля мене Руслан і розчаровано подивився мені в очі, — Дякую за чесність.
Він зайшов назад в гараж, а я повільно закрила очі. Так легко втратила те, чого так сильно хотіла. Я сіла на мотоцикл Свята і він підвіз мене до мого під'їзду. Мені зовсім не хотілося з ним говорити, тому я швидко попрощалася та побігла до себе у квартиру. Вже вдома я знову розплакалася та лягла на ліжко. Сон ніяк не йшов і весь цей час мене мучило сумління. Може треба було зізнатися йому у своїх почуттях? А що б тоді? Відмовитися від статті я вже не зможу ніяк, але і не впевнена, що він зможе мені пробачити. Я витягнула свій телефон та ввімкнула собі музику. Голос Руслана проникав у самісіньке серце, яке просто нило від болю. Цей вибір був дуже складний і я досі не впевнена, що вчинила правильно.
Наступного дня мені не потрібно було на роботу, адже всі готуються до туру. Я ж остаточно вирішила не їхати туди. Користуючись можливістю, я вирішила навідатись до Улянки в лікарню. Вже скоро вона полетить в Італію на лікування, а я навіть не знаю, коли ми з нею побачимося. Я зайшла в магазин та на останні гроші купила дівчинці фруктів та розмальовку з принцесами. Вона їх дуже сильно любить.
— Привіт, сонечко, — сказала я, коли зайшла в палату.
Улянка сиділа на ліжку та щось ножицями вирізала. Я поклала фрукти на тумбочку біля на неї та підійшла до Наді.
— Як ти? — тихо спитала я, а дівчина слабо усміхнулася.
— Насправді, я дуже рада, — сказала вона і подивилася на мене, — Це ж той Руслан дав гроші на лікування?
— Так, звідки ти дізналася? — спитала я і міцно взяла її за руку.
— Не важко було здогадатися. Іро, це ж такі великі гроші!
— Знаю.
— Треба буде подякувати йому, — сказала Надя, а я підійшла до Улянки.
— Що ти робиш? — спитала я і подивилася, що вона вирізає якусь картинку з журналу.
— Подарунок для Руслана, — відповіла вона, а я ледь стрималась, щоб не заплакати.
Дівчинка вирізала зображення якоїсь гітари та почала клеїти його в альбом.
— Тобі допомогти? — спитала я й усміхнулася їй.
— Вже все майже готово, — відповіла вона, — Ти тільки передаси йому мій подарунок, добре? Скажеш, що я дуже рада, що в мене тепер є такий друг.
— Гаразд, — сказала я і взяла в руки той рожевий альбом.
— Тільки обіцяй, що не будеш дивитися, — заговорила Улянка, а я міцно взяла її за ручки, — Подивитесь разом, добре?
— Обіцяю, — тихо прошепотіла я та обійняла її.
Майже цілий день я була в неї та бачила цю радість в очах Наді. Я точно не хочу розбивати серце Руслана, але я сама ж страждаю.
Коли я прийшла додому, то одразу ж побігла до шафи. Я витягнула свою валізу та почала складати свої речі. Я просто мушу поїхати в цей тур та зізнатися йому у своїх почуттях. Байдуже, що буде потім, тому що просто зараз я не витримую без нього.
Я подзвонила до Свята та дізналася, де та коли вони збираються. Також попросила його поки не говорити нікому, що я теж їду. Можливо, мені навіть вийде зробити їм всім сюрприз. Я взяла переважно шорти та футболки, а ще декілька пар штанів. Взуття теж було максимально зручне. Не думаю, що мені б там знадобилися сукні та підбори. Вдягнувши світлі джинсові шорти та сіру майку, я стягнула своє волосся у хвіст та нафарбувала вії тушшю. Олексій чекав на мене у вітальні. Я попросила його відвезти мене на автовокзал, звідки ми будемо вирушати.
— І нащо тобі це все? — спитав він мене, коли ми сиділи в його машині.
— Мені подобається ця робота, — відповіла я та спрямувала свій погляд у вікно.
— Ти ж так сильно хотіла бути журналісткою, — брат підозріло подивився на мене.
— Я і буду нею. Тільки трішки пізніше, — буркнула я.
— Іро, я надіюсь, що ти нічого не задумала.
— Не хвилюйся за це.
— Я щиру вірю, що ти не з тих журналістів, які заради слави підуть на все.
Я нічого не відповіла йому, а просто продовжувала дивитися у вікно. Ще місяць тому я готова була на все, щоб отримати роботу в омріяному журналі, але зараз я просто заплуталась. Навіть не знаю, чи важливо мені це.
— Я не хочу, щоб ти їхала, — серйозно сказав брат, а я лише закотила очі, — Там чотири хлопці й тільки ти дівчина! Це якось неправильно і мені зовсім не подобається таке.
— Там ще буде одна дівчина.
— Хто?
— Поки не знаю. Зараз побачимо.
— Іро, там є хтось? — брат пильно подивився на мене, а потім спрямував свій погляд на дорогу.
— Що ти маєш на увазі? — перепитала я.
— Ти закохалася в когось з тих хлопців? — брат одразу ж зробив серйозний вираз обличчя, а я лише усміхнулася йому.
— Ці хлопці дуже хороші, — відповіла я та взяла Олексія за руку, — Не хвилюйся, мене ніхто не буде ображати.
— Я дуже надіюсь на це.
Ми зупинилися на автовокзалі і я одразу ж помітила неподалік хлопців. Вони всі стояли в колі та голосно про щось говорили. Олексій витягнув мою валізу та прослідкував за моїм поглядом. Він взяв мене за руку і потягнув у сторону хлопців.
— Не треба мене проводжати, — сказала я йому.
— Я хочу познайомитися з тими, з ким ти працюєш, — відповів він, а я лише закотила очі.
Ми підійшли ближче до хлопців і я одразу ж помітила їхній здивований погляд. Руслан був не надто задоволений моєю появою, тому просто відвів погляд та склав руки на грудях. Я не здивувалася такій його реакції, але насправді надіялась, що він буде радий.
— Ти все-таки передумала? — спитав у мене Толік з широкою усмішкою.
— Зрозуміла, що це для мене дуже важливо, — відповіла я та подивилася на Руслана, — Пора виправляти помилки.
— Особисто я дуже радий, що ти складеш нам компанію, — щиро сказав Свят.
— Я надіюсь, що мою сестричку ніхто ображати не буде, — заговорив Олексій та змусив мене закотити очі, ледь не до неба.
— Ну ми Іринку дуже любимо, — сказав Свят та обійняв мене однією рукою, — Вона у нас тут діамант.
— Ну ти й скажеш, — засміялася я, — Невже така цінна?
— Звісно, ти ж одна в нас дівчинка, — усміхнувся хлопець.
— Не одна! — почула я неподалік дівочий голос, — Я теж з вами!
— І нащо нам таке покарання? — ледь не застогнав Свят та відійшов від мене.
— Регіна, — сказала дівчина й простягнула мені руку.
— Іра, — відповіла я та оглянула її з ніг до голови. В неї було пофарбоване світле волосся та яскраві блакитні очі. Вона була одягнена в потерті джинсові шорти та чорну майку. На губі у неї був пірсинг, а очі, нафарбовані чорними тінями.
— Я не бачила тебе раніше, — зауважила я і трохи нахмурилась.
— Тому що я лише минулого тижня з'явилася, — просто усміхнулася дівчина і знизала плечима.
— І що ти будеш робити? — спитала я, бо справді не розуміла.
— Я буду виступати на розігріві групи, — відповіла вона, а я вражено підняла одну брову.
— Ти співачка?
— Так, і за сумісництвом донька Гната Федосова, — сказала Регіна, а я ледь рота не відкрила від здивування, — Так, ніхто не знав, що в нього була донька. Я й сама не знала, що він мій батько.
— Ого! — все, що й змогла видати я.
— Ох, встигла! — біля нас опинилася захекана Ліза. Вона сором'язливо усміхнулася Русланові та обійняла його.
— Ти що тут робиш? — здивувався він, не відпускаючи дівчину зі своїх обійм.
— Захотіла провести вас у дорогу, — відповіла вона і ще дужче притулилася до хлопця. Мені це зовсім не сподобалось і я трохи невдоволено відвернулася.
Потім вона все ж відійшла від Руслана та пішла обійматися з хлопцями, але з ними дівчина тримала себе максимально стримано.
— Привіт, — вона усміхнулась мені, а потім одразу ж змінилася на обличчі, коли помітила мого брата, — А ти що тут робиш?
— Ви знайомі? — спитала я і подивилася на брата.
— Не зважай, — відповів він та поцілував мене в щоку, — Іринко, я повинен йти на знімання фільму, тож щасливої дороги.
— Дякую, — я обійняла його, — Обіцяю, буду дзвонити кожен день.
— Я подивлюсь. А ти, — він спрямував свій серйозний погляд на Лізу, — Не запізнюйся, будь ласка!
Олексій розвернувся та помахав мені на прощання. Ліза теж пішла геть, а ми всі підійшли до автобуса. Він не був дуже великим, але нам точно вистачить. Я витягнула зі своєї валізи альбом, а тоді Толік поклав її в багажник.
— Перше місто у нас Харків, — сказав він мені, — Їхати сім годин, а потім знову в дорогу.
— Ясно, — пробубніла я та зайшла в автобус.
Руслан сидів біля Свята, а я ж зупинилася біля Регіни. Схоже, тепер вона буде моєю подругою на деякий час. Дівчина витягнула собі якусь книжку та взялася читати, а я піднялася та підійшла до Руслана. Він якраз щось записував у своєму блокноті, а Свят тим часом був біля інших хлопців.
— Можна з тобою поговорити? — спитала я і подивилася на нього.
— Щось пов'язане з роботою? — різко сказав він, а я помітно напружилась.
— Ні, — тихо відповіла я.
— Тоді не відволікай мене, будь ласка, — заговорив Руслан, навіть не дивлячись на мене, — Я трохи зайнятий.
— Це тобі Улянка зробила, — ображено сказала я та протягнула йому альбом, — Просила передати, що вона дуже рада, що тепер у неї є такий друг.
— Що це? — спитав він, а я лише знизала плечима.
— Не знаю. Вона наказала мені не дивитися без тебе, — сказала я та розвернулася, щоб піти геть.
— Іро, — хлопець схопив мене за руку, — Подивімось разом.