Розділ 7

Згодом все ж з'явився Руслан і він був у хорошому настрої. Вони цілий день співали та записували нову пісню. Я ж була така розгублена, що просто не могла нічого робити. То каву розлила, то кружку розбила, то наплутала з документами. Я не могла ніяк зібратися, бо Руслан повністю захопив мої думки. Час від часу він кидав на мене погляди, а я лише знервовано відводила очі. Звісно, я раділа, що в Улянки з'явилася така можливість, але я тепер просто не знаю, що мені робити далі.
— Народ, я вже йду! — заговорив Свят та подивився на хлопців, — Мені треба ще до мами навідатися. Через два дні вже тур, тому ви самі розумієте, що я їй потрібен.
— Якщо треба, то звісно йди, — сказав йому Толік, — Ми, здається, вже все на сьогодні зробили?
— Так, — відповів Руслан.
— Добре, я тоді теж йду, — Толік усміхнувся та підійшов до дверей, — Навідаюсь до своїх маленьких монстриків.
— Твої племінники — це справжні монстри. Добре, що у мене нема дітей, — сказав Андрій.
— Звідки ти знаєш? — спитав Свят та засміявся, — Може котрась з тих твоїх подружок була вагітна?
— На щастя, я про це не знаю, — Андрій усміхнувся і подивився на мене, — Іро, а ти що думаєш?
— Про твоїх вагітних подружок? — спитала я і нахмурилась.
— В загальному про дітей, — хлопець закотив очі.
— Ну я люблю діточок, — відповіла я і відвела погляд.
— Скільки б ти хотіла дітей, — спитав Андрій, а я здивовано подивилася на нього. До чого взагалі ця розмова?
— Не знаю, — розгублено почала говорити я, — Та й взагалі, які діти? Мені лише двадцять років! Не думаю я ні про яких дітей.
— Невже ніколи не думала? — продовжував питати хлопець, а я лише закотила очі.
— Ну все, йдіть вже! — усміхнувся Руслан та подивився на Андрія, — І чого ти вчепився в неї?
— Просто мені подобається її діставати, — відповів той та засміявся, — Ти помітив, як вона розгубилася та засоромилась.
— Іра не витримає тур з нами, якщо ти й надалі будеш її діставати, — сказав Свят, а я помітно напружилась.
— Я б хотіла відмовитися від поїздки у вашому турі, — тихо заговорила я і помітила, що на мене подивилося чотири пари очей.
— Тобто відмовитись? — спитав Руслан трохи сердитим тоном, а я понурила голову.
— Оу, ми вже точно йдемо, — сказав Андрій та почав штовхати Толіка в плечі, щоб той вийшов, — Бувайте!
Я сиділа на кріслі та знервовано потерла свої руки. Важко видихнувши, я підняла свій погляд на Руслана, який виглядав ображеним. Чи це мені просто здалося?
— Мені трохи незручно стільки часу бути одною дівчиною серед хлопців, — почала говорити я, — Та і взагалі я ніколи не була в турах і не знаю, що мені там робити.
— По-перше, ти будеш не одна дівчина, — сказав Руслан та склав руки на грудях. Я подивилася на нього і трохи нахмурилась. Що значить не одна? Хіба є ще хтось? — По-друге, це буде цікавий досвід для тебе і ти майже нічого не будеш робити.
— Тільки приносити тобі воду? — усміхнулась я, але Русланові, здається, було не до веселощів.
— Якщо ти не поїдеш, то ясна річ, що ніхто не буде тебе звільняти з цієї роботи, — хлопець пильно подивився на мене і випрямився, — Але я хочу, щоб ти знала, що я справді буду радий, якщо ти поїдеш.
Він вийшов зі студії, а я лише хмуро дивилася в одну точку. Це якось так все дивно. Нащо я взагалі погодилась на ту дурну ідею зі статтею? Ще й ці почуття до Руслана. З кожним його вчинком, я все більше закохуюсь в нього.
Я прийшла з роботи та одразу ж прийняла холодний душ, щоб хоч якось зібратися з думками. Потім я налила собі бокал червоного вина. Завжди так роблю, коли хочу розслабитись. Інколи, мені просто необхідно це зробити. Як же я тепер заплуталась! Я зробила ще один ковток, як раптом почула дзвінок у двері. Я швидко сховала пляшку з вином та бокал в шухляду. Якщо це брат прийшов, то буде дуже погано. Він просто ненавидить, коли хтось випиває. Я відчинила двері та здивовано подивилася на хлопця, що стояв на порозі.
— Миленько, — сказав Свят та оглянув мене з ніг до голови. Я стояла в коротких піжамних шортах та топі. Мені одразу ж стало ніяково.
— Що ти тут робиш? — здивувалася я, коли хлопець пройшов всередину.
— Збирайся, я відвезу тебе в одне місце, — відповів Свят і всівся на диван у вітальні, — Треба дещо перевірити.
— Що перевірити? — буркнула я і склала руки на грудях.
— Іро, давай швидко. Я ж не буду тебе просити.
— Поки ти не скажеш, куди ми йдемо, поти я не піду!
— В одне цікаве місце, де будуть наші хлопці.
— І що я буду там робити?
— Звикати до нашої компанії, — просто сказав хлопець та усміхнувся, — Ти ж будеш з нами два тижні цілодобово, тому нам потрібно краще дізнатися один про одного.
— Я вже казала, що не знаю, чи поїду з вами в тур.
— Можливо нам вдасться тебе переконати, — хлопець трохи роздратовано подивився на мене, — Якщо ти не переодягнешся, то я тебе силою відвезу туди в цій піжамі!
— Гаразд, — я закотила очі та зайшла до себе в кімнату.
Я вдягнула білі джинси та білу майку, а зверху накинула м'який рожевий светр на ґудзики. Наносити макіяж не було часу, тому я просто нафарбувала губи бальзамом та нанесла туш на вії. Волосся було трохи мокре після душу, тож довелося йти ще підсушити його. Насамкінець, я пшикнула декілька крапель парфумів на шию.
— Нарешті! — сказав Свят, коли я вийшла зі своєї кімнати. Він оцінюючи оглянув мене і дивно усміхнувся, — Гарно виглядаєш.
— Дякую, — трохи зніяковіло відповіла я та взула свої білі кросівки.
Коли ми вийшли на вулицю, то Свят провів мене до свого мотоцикла. Це був величезний металевий звір і я широко усміхнулася.
— Не боїшся? — спитав у мене хлопець, піднявши одну брову.
— Ні, я люблю швидкість, — відповіла я і сіла позаду нього. Він простягнув мені шолом, а я наділа його.
— Ну тоді тримайся!
Хлопець рвонув з такою швидкістю, що мені ледь голова не закрутилася. Це були такі неймовірні відчуття, що хотілося кричати від цього екстриму. Швидкість — це напевно єдина річ, яку я не боюся. Свят був дуже вправним водієм, тому я могла йому довіритися. Він їхав кудись в невідому мені сторону міста, але мене це зовсім не лякало. До того часу, поки ми не зупинилися біля якихось гаражів.
— Що це за місце таке? — спитала я, коли злізла з мотоцикла.
— Тут у нас раніше проводилися репетиції. — відповів хлопець, коли зняв свій шолом.
— Серйозно? — здивувалася я.
Свят міцно взяв мене за руку, а я трохи нахмурилась. Він відчинив металеві двері й тоді ми зайшли всередину. Це був невеличкий гараж з всякими інструментами. Посередині стояли інструменти та апаратура, а за столиком сиділи хлопці. Вони трохи здивовано подивилися на нас зі Святом і я помітила, що погляд Руслана спрямований на наші руки. Мені одразу ж стало ніяково і я спробувала забрати свою руку. Та Свят чомусь дивно усміхнувся мені та потягнув мене до столу.
— Ми думали ти один будеш, — сказав Толік і трохи хмуро подивився на Свята.
— Ну я не міг не познайомити Іру з цим місцем. Все ж так нам тепер доведеться два тижні разом бути, — відповів хлопець та відсунув мені стілець.
— Вона не їде в тур, — сказав Руслан і подивився на мене байдужим поглядом.
— Я її вмовив, — сказав Свят та сів біля мене.
Я здивовано подивилася на нього, бо не змогла зрозуміти в яку взагалі гру він грає. Що значить вмовив мене? Я ж не погоджувалася!
— Хм, а мене Іра слухати не хотіла, — Руслан витягнув з якогось ящика пляшку пива та відкрив її, — Будеш? — хлопець подивився на мене, а я похитала головою в знак заперечення.
— Чий це гараж? — раптом спитала я.
— Мого діда, — відповів Руслан та зробив ковток пива, — Не подобається? Ну так, місце не для таких принцес, як ти.
— В мого тата теж такий є, — відповіла я і слабо усміхнулася, — Я завжди проводила в гаражі всі вихідні. Мені подобалось сидіти тут з батьком та ремонтувати його автомобіль, чи взагалі дізнаватися всі тонкощі механіки. А в брата був мотоцикл і він вчив мене на ньому їздити. Згодом мені це вдавалося непогано.
— А я думаю, чому ти так легко сіла на мій мотоцикл. — зауважив Свят, а я подивилася на нього.
— Я ж казала, що люблю швидкість і не боюсь її. До речі, ти дуже добре водиш, — сказала я, — Треба буде колись позичити в тебе мотоцикл та покататися.
— Можна навіть зараз, — усміхнувся хлопець, а я лише засміялася.
— Я не дуже вдало виглядаю, як для байкерші, — я показала на свій рожевий светр.
Свят нахилився та щось прошепотів мені на вухо. Я помітила, що Руслан різко встав зі свого стільця та пішов кудись на вихід. Мені якось одразу ж стало ніяково. Це навіть виглядало так, наче він ревнує мене до Свята.
Я вирішила, що мені варто поговорити з Русланом, тому, ігноруючи хлопців, вийшла на вулицю. Він стояв спершись до металевих дверей та курив цигарку. Я здивовано подивилася на те, як він випускав дим зі своїх легень та підійшла ближче до нього.
— Ти палиш? — спитала я і трохи скривилася.
—Деколи, — хлопець знизав плечима, — Тобі не подобається дим?
— Не дуже, — відповіла я.
— Що в тебе зі Святом? — через деякий час спитав Руслан, допалюючи цигарку.
— Нічого, — сказала я і здивовано подивилася на нього.
— Ви приїхали разом, тримаючись за руки, мило посміхаєтесь одне до одного та розмовляєте, — хлопець подивився на мене, примруживши очі, — Невже між вами нічого нема?
— Ми лише друзі, — засміялася я і підійшла ближче до нього.
— Що смішного? — роздратовано спитав Руслан і склав руки на грудях.
— Ти ревнуєш мене до Свята, чи його до мене? — сказала я і почала ще більше сміятися. Він подивився на мене невдоволеним поглядом, а я просто обійняла його. Спочатку хлопець напружився, але згодом обійняв мене у відповідь. Мені так подобався його приємний злегка терпкий запах, що я повільно закрила очі.
— Мені здається, чи ти мене нюхаєш? — спитав Руслан і я зустрілася з його хмурим поглядом.
— Тобі здалося, — усміхнулась я та густо почервоніла, — Я вже не така божевільна.
—Сподіваюся, — хлопець важко видихнув, а я подивилася йому прямо в очі.
— Руслане, це ж ти дав гроші на лікування Улянки?
— Не буду брехати, — відповів хлопець і слабо усміхнувся, — Усі діти повинні жити.
— Але ж це була така велика сума.
— Коли на кону життя маленької красуні, то ніякі гроші не важливі.
— Ти такий хороший, — сказала я і міцніше притулилася до нього, — Справді, в тебе таке велике серце.
— Головне, щоб його не розбили, — усміхнувся хлопець.
— Ти тільки добре подумай, перш ніж будеш віддавати його комусь, гаразд? — сказала я і відчула сльози на очах.
— Ти в порядку? — Руслан хмуро подивився на мене, а я лише легенько кивнула.
— Іро, я не знаю, що зі мною відбувається, але здається, що ти мені подобаєшся, — сказав хлопець, а я здивовано завмерла.
Декілька хвилин я тупо витріщалася на нього, а потім мене ніби током вдарило і я швидко відсторонилася від нього. Це не може бути правдою.