Розділ 4

Я повільно закрила очі, коли легенько доторкнулася своїми губами до його. Хлопець ніби завмер на декілька секунд, а потім теж поцілував мене у відповідь. Його губи були такими ніжними та теплими, що всередині з'явилося надто дивне відчуття. Я притулилася ще ближче до нього й охопила його шию своїми руками. Він же поклав свої руки мені та талію та міцно стиснув її, поглиблюючи поцілунок. Такого я ще не відчувала ніколи та ні з ким. 
— Ой! — скрикнула я, коли ліфт затрусився та почав з'їжджати вниз. Я налякано подивилася на хлопця і помітила, що його очі стали ще темніші. Він так само споглядав на мене, не відриваючи свого пильно погляду. Ні він, а тим більше я, не могли сказати ні слова. Мені страшенно захотілося знову поцілувати його, але хлопець чомусь нахмурив свої брови і саме це мене зупинило.
— Навіщо ти мене поцілувала? — прямо спитав він, а я все ще сиділа на його ногах.
— Хотіла, — відповіла я і знизала плечима.
— Не треба було цього робити, — буркнув хлопець і відвів свій погляд.
— Вибач, — тихо прошепотіла я й відчула на очах сльози.
— Охохо, — почула я за спиною голос якогось чоловіка, коли ліфт відсунувся, — Схоже, ми зашвидко їх витягнули. Якби знали, що вам так добре тут, то не приїжджали б сюди о десятій вечора.
— Ха, а може вони вже встигли все зробити? — засміявся інший чоловік, а той його підтримав.
Мені одразу ж стало соромно і я поспішно піднялася з Руслана. Швидко підхопивши з підлоги свою сумочку, я вилетіла з того ліфта і попрямувала до виходу зі стоянки. Тіло тремтіло, а я ледь стримувала, щоб не заплакати. Я сама його поцілувала і сама ж зробила собі боляче. Звісно, я розуміла, що мені колись треба буде це зробити, щоб написати ту дурнувату статтю, але хіба я думала, що цей поцілунок викличе в мені такі відчуття? Тепло його губ, ніжні дотики рук та такий приємний запах, змогли за одну секунду завести мене та ледь не збожеволіти. Що ж тепер буде? Правильно він казав, що мені не треба було цього робити, але ж інколи бажання сильніше. Якщо він зараз одним лише поглядом змушує моє серце шалено битися, то що ж буде потім?
Я так швидко бігла на свій автобус з надією, що Руслан не побіжить за мною. І коли я на останніх секундах забігла у відчинені двері маршрутки, то з полегшенням видихнула. Він не побіг за мною... Але ж хіба це має мене хвилювати? Це ж був лише поцілунок і нічого більше! Всю дорогу я прокручувала в голові той момент, щоб збагнути, як ми від розмов перейшли до поцілунків. Руслан вже точно засів десь глибоко в моєму серці, але ж хіба я маю право відчувати щось до нього? Він же є моєю жертвою! Я повинна написати статтю про нього, але ж тобі він точно мене зненавидить. Господи, чому ж так складно?
Весь вечір я не могла заснути від того, що в моїй голові крутилися думки про нього. Та ще й цей сон дурнуватий не виходив з моєї пам'яті. Це ж треба таке!
Зранку я помітила повідомлення від головного редактора журналу. Марія написала, що я повинна сьогодні на першу годину дня прийти до неї, щоб підписати угоду. Звісно, їй потрібна гарантія, що я все ж напишу ту статтю. Та я тепер дуже сумніваюсь, що хочу саме цього. Якщо я підпишу ту угоду, то змушена буду написати, але я просто не можу так. Не тоді, коли у мене з'явилися почуття до Руслана.
Сьогодні мені чомусь хотілося виглядати дуже гарно, тому я одягнула коротку червону спідницю та білу блузку без рукавів. Також я зробила гарний макіяж і нафарбувала губи червоною помадою. Я все ж вирішила сьогодні піти в босоніжках на підборах. Може серденько Руслана пом'якшилось і він тепер не буде відноситись так погано до мене. Все ж таки він теж вчора з великим задоволенням цілував мене. Можливо, в нас навіть би вийшло щось.
Я бігла на студію з таким хорошим настроєм, тому що мені хотілося якнайшвидше побачити Руслана та поговорити з ним. Через те, що сьогодні дуже ретельно збиралася, я встигла вже добряче запізнитися на роботу. На вулиці було дуже жарко, а мені зовсім не хотілося заходити в студію спітнілою, тому я ще пішла у вбиральню та привела себе в порядок. Я вирішила не підійматися ліфтом, тож впевнено попрямувала сходами на третій поверх. Вже перед дверима я широко усміхнулася та радісно зайшла в кімнату. Я помітила на диванчику Руслана і якусь дівчину, яка плакала в нього на плечі. Він легенько гладив її волосся та шепотів якісь заспокійливі слова. Усмішка на моєму обличчі одразу ж кудись зникла і я хотіла вже непомітно піти геть. Та раптом Руслан підняв голову і зустрівся зі мною поглядом. Що це взагалі таке? Я була така засмучена та обурена, що одразу ж відвела погляд. Я голосно зачинила двері й тоді та дівчина нарешті повернула свою голову в мою сторону.
— Привіт, — я натягнуто усміхнулася дівчині, — Вибачте, не хотіла вам заважати, але у мене робочий день.
— А це ще хто? — здивувалась миленька брюнетка і заплаканими очима подивилася на Руслана.
— Іра — наш асистент і хороша подруга Міли, — відповів Руслан, все ще тримаючи дівчину за руку, а потім подивився на мене, — До речі, ти запізнилася!
— Маю право, — сердито буркнула я, — Я вчора взагалі-то повернулася додому в одинадцятій годині вечора, бо застрягла в тому довбаному ліфті!
— Спішу тобі нагадати, що ти вчора весь свій робочий день проспала на цьому дивані, — хлопець легенько усміхнувся мені, — Ну і в ліфті ми застрягли двоє.
— Ох, заснула я? Та бо через тебе все! — голосно крикнула я, — Мало того, що тут ганяєш мною, як собачкою, то ще й вдома не даєш мені спати!
— Вибач? — хлопець хмуро подивився на мене, а я одразу ж почервоніла, — Виконувати те, що я тобі кажу — це і є твоя робота! А в тебе вдома, здається, я ще не був. Тому не треба звинувачувати мене у своїй безсонні.
Мене це все так розізлило, що хотілося плакати. В мене постійно в голові прокручувався той момент поцілунку, а йому схоже взагалі байдуже. Сидить тут потішає якусь бідолашну. Я повільно сіла на кріслі на ображено подивилася на Руслана, який міцно обіймав ту дівчину однією рукою.
— Ліза, — сказала вона і слабо усміхнулася мені, — Я сестра Кості.
— Хм, ти всіх сестер своїх друзів обіймаєш та втішаєш? — буркнула я і подивилася на Руслана.
— Ні, не всіх! — відповів той і сердито подивився на мене. Схоже, вона чимось особлива для нього, — А чому взагалі тебе це хвилює? Ти просто працюєш тут, от і все!
Я відчула таку образу, що справді хотілося заплакати. Сльози вже навіть з'явилися на очах, але я міцно стиснула свої кулаки та натягнуто усміхнулася їм.
— Якщо я тут працюю, то прошу надати мені нормальні умови праці, — сердито сказала я, — Не треба приводити сюди своїх подруг, щоб вони плакали на твоєму плечі! Якщо так сильно хочеш, то втішай її у своєму ліжку! Вона не буде проти, я впевнена.
— Ох, я напевно вже піду. — тихо сказала дівчина і піднялася. Мені навіть стало трішки соромно за свої слова. Поводжуся так, наче ревнива дружина.
— Лізо, почекай! — хлопець поспішив за нею, а я ображено подивилася на телефон, де мені прийшло нагадування, що через дві години я повинна бути в Марії. Та тільки я зовсім не хочу цього робити. Поки...
Хлопців чомусь знову не було, але є невеличка надія, що вони скоро з'являться.
— Навіщо ти її образила? — в студію увірвався сердитий Руслан, — Ти думаєш, що їй зараз легко! Я завжди був для неї підтримкою, а зараз вона що про мене подумає? Ідіотка!
— А навіщо ти мене постійно ображаєш? — крикнула я і різко встала з крісла, — Що я тобі зробила? А вчора? Ти ж був нормальним!
— Господи, перестань! До чого тут взагалі те, що було вчора! Тобі стало погано в ліфті, тому я вирішив допомогти тобі, все! — Руслан подивився на мене з таким роздратуванням, що мені стало ніяково.
— А той поцілунок? — спитала я і глянула йому прямо в очі.
— Ти сама мене поцілувала! — голосно крикнув Руслан.
— Але ж ти відповів мені! І я б не сказала, що тобі не сподобалось!
— Іро, я ж хлопець! Звісно, я не зміг втриматися. Той поцілунок нічого не означає, — хлопець важко видихнув і з якимось жалем подивився на мене, — Не знаю, що ти придумала собі у своїй голові, але в нас не буде ніякого майбутнього.
Від його прямолінійного тону я аж завмерла. Оце так! Хіба може бути так боляче лише одними словами? Всередині з'явилося якесь розчарування, а на очі навернулися сльози. Це я напевно якась ідіотка. Придумала собі, що закохалася, бо він був мрією десятирічної дівчинки. Та що брехати! В мене досі десь валяються плакати з його зображенням.
— А я нічого і не придумала у своїй голові, — тихо сказала я і понурила голову, — Ти мені теж байдужий в плані стосунків.
— Іро, я не довіряю тобі, — спокійно сказав Руслан, а я просто кивнула своєю головою, — Ти — журналістка і від тебе можна чекати будь-чого. Та ситуація була не з найкращих і я боюся, що ти використаєш цю інформацію заради своєї блискучої кар'єри.
— Але ж просто зараз я асистент вашої групи! Мені поки та журналістика навіть не світить, — сказала я і підійшла ближче до нього, — Ти дійсно так сильно не довіряєш мені?
— Не довіряю, і напевно ніколи не зможу, — відповів він, а я просто мовчки проковтнула образу та відвернулася від нього.
— Мені треба на деякий час відійти, — сказала я йому і схопила свою сумку.
— В тебе зараз робочий день! Після восьмої можеш йти собі куди хочеш! — трохи суворо сказав Руслан, а я, наперекір йому, підійшла до дверей.
— У мене є важливіші справи, ніж приносити тобі каву, — буркнула я й вийшла зі студії.
— Тоді можеш навіть не повертатися! — сказав мені вслід Руслан, — Хлопців і так не буде, а з тобою сидіти я не збираюся. Твоя компанія мене не надто тішить!
— Дякую за вихідний! — я мило усміхнулася йому та пішла до виходу.
Я не хотіла цього робити. Правда! Це все він і його ставлення до мене. Якби ж то він сказав, що я хоч трішечки йому подобаюсь, то я б зараз не тримала в руках ручку над угодою в кабінеті Марії. Це було боляче! Та дівчина схоже дійсно важлива йому, якщо він накричав на мене через неї. Хай буде так! Я швидко поставила свій підпис та віддала листочок жінці.
— Ти зробила правильний вибір, — жінка задоволено усміхнулась мені, — І не хвилюйся, ми видамо цю статтю під іншим іменем.
Я слабо усміхнулася й одразу ж вийшла з її кабінету.
Все! Назад дороги нема. Я тепер мушу написати ту статтю, і байдуже на мої почуття. Ну що ж, Руслане, я тобі влаштую ще те пекло!