Розділ 1

В приміщенні було приглушене світло, але я все одно вдивлялася в обличчя цього незнайомця. Він був красивим, не те слово. Один його погляд в мою сторону, і я готова розтанути. По тілу пробіглися мурашки, а серце швидше забилося. Він продовжував дивитися на мене і підняв одну брову, ніби чекаючи моєї відповіді.
— Щ-що? — розгублено прошепотіла я.
— Це моє місце, — сказав хлопець, а я одразу ж нахмурилась.
— Ти пропонуєш мені встати? — обурилась я.
— Як же ти здогадалася? — роздратовано мовив він.
— Вибач, дорогенький, але я не буду цього робити, — сказала я і широко усміхнулася, — І взагалі, де тут написано, що це твоє місце?
— Ось тут, — хлопець тицьнув пальцем на якусь подряпину на столі.
— Руль? — прочитала я і допитливо подивилася на нього.
— Так, це я! — голосно сказав хлопець і сперся руками на спинку крісла.
— Хм, а я думала, що руль — це така штука в автомобілі, знаєш?
— Свої жарти на рівні першого класу можеш залишити для когось іншого, — роздратовано сказав хлопець, — То може ти вже нарешті піднімеш своє одне місце і встанеш з мого стільця?!
— Галантності тобі не позичати, джентльмен бісів, — фиркнула я і почала підійматися.
— Дякую, квіточко, — хлопець почав розглядати мене, коли я піднялася, — Ну ти явно переплутала заклади. Рій, твої подружки на якій вулиці тусуються?
— На сусідній, — усміхнувся якийсь інший хлопець, а я тільки тепер помітила, що їх тут декілька.
— Не треба плутати мене з дівчатами легкої поведінки, — сказала я і відкинула своє волосся з плечей, — Я взагалі-то журналістка!
— Ох, ти даремно зізналася, — раптом заговорив Костя, а я нахмурилась, — Руслан просто не переносить журналістів.
— Хм, як сумно, — я надула свої губи, — Та от тільки мені якось байдуже!
Я подивилася на цього Руслана і відступила, щоб він міг сісти на своє місце. Я справді надіялась, що він цього не зробить і до останнього вірила, що хлопець скаже, що це просто був жарт. Надіялась, але він все-таки всівся на те крісло, чим отримав мій невдоволений погляд.
Забудьте все, що я казала про мурашки та шалений ритм серця! Як же легко можна повестись на зовнішній вигляд! Звісно, це його злегка кучеряве волосся та міцна статура робили своє. Гострі, але водночас красиві риси обличчя та виразні вилиці змушували дивитися на нього, не зводячи погляду. Я зрозуміла, що мені нема куди сісти, тому просто стояла. На підборах було не дуже зручно і я сперлася своєю рукою на спинку крісла, де сиділи Костя з Мілою.
— Ну я просто не можу дивитися, коли така прекрасна дівчина стоїть! — заговорив якийсь хлопець і підійшов до мене. Він легенько обійняв мене за плечі та повів до свого місця. Це було якраз
навпроти того Руслана, — Ти сідай, а я зараз принесу собі з бару табуретку.
Хлопець кудись пішов, але вже через секунду повернувся з малесеньким стільцем. Він поклав табуретку біля мене та сів на неї.
— Я — Свят, — усміхнувся мені хлопець.
— Іра, — відповіла я та потиснула йому руку.
— І що така прекрасна леді забула в нашому скромному закладі? — спитав Свят, а я не змогла стримати засоромленої усмішки.
— Ну взагалі я збиралася в клуб, — відповіла я і подивилася на Руслана, — А не на ваші сусідні вулички.
— Іра та Настя сьогодні отримали диплом, тож ми вирішили відсвяткувати це, — заговорила Міла та підморгнула мені.
Знаю я, чого вона привела мене сюди. Схоже, ці хлопці теж самотні, а вона вже декілька років намагається мені хлопця знайти. Та тільки я ненавиджу, коли мене намагаються з кимось звести.
— Ну а ми — звичайний рок-гурт «Азимут», — сказав мені Свят.
— Я чула про вас! — вражено сказала я, — Це ж ви той перший гурт, що переміг в співочому телешоу!
— Давай я тебе спершу зі всіма познайомлю, — запропонував хлопець, а я кивнула, — Це Андрій — наш клавішник. Ми переважно називаємо його Рій, — Свят показав на приємного брюнета, який лише усміхнувся мені та кивнув, — Це — Толік. Він наш ударник, — красивий блондин, що сидів одразу ж біля мене простягнув мені руку, а я потиснула її, — Це — Руслан. Він наш вокаліст та гітарист. Ну а я — бас-гітарист.
— Дуже круто! — сказала я, — Правда я ще не чула ваших пісень і не дивилася те шоу.
— Тоді звідки ти про нас знаєш? — спитав блондин.
— Ну я ж журналіст!
— І ти десь працюєш? — поцікавився Свят.
— Ні, я тільки сьогодні отримала диплом, але вже завтра у мене почнеться стажування в наймоднішому журналі, — похвалилася я.
— Ти думаєш, що тебе туди приймуть працювати? — усміхнувся Руслан і надпив моє пиво, яке я забула забрати з того місця, — Мммм, журавлиний!
— А чому це мене можуть не прийняти? — спитала я і сердито подивилася на хлопця.
— Нема досвіду роботи, щойно закінчила університет та і сумніваюся, що ти аж така талановита, що тебе так легко візьмуть туди, — відповів хлопець і продовжив пити мій пунш, не відриваючи погляду від мене.
— Ну побачимо, — сказала я і з викликом подивилася на нього.
— Ну в разі чогось, то в нас зараз вільна вакансія асистента, — заговорив до мене Свят.
— Ох, ні! — засміялась я, — Така робота точно не для мене.
— Ну ти можеш подумати, Іро, — мовила Міла, а я лише закотила очі, — Всяке ж може бути, а ця робота не з найгірших. Ще й на додачу зарплатня непогана.
— Дякую за таку прекрасну пропозицію, але я змушена відмовитися, — сказала я й усміхнулася.
— Якщо раптом передумаєш, то зв'яжешся з Гнатом Федосовим, — заговорив до мене Костя.
— Не передумаю.
Ми ще трохи посиділи й мені навіть стало приємним спілкування з цими хлопцями. Крім одного, правда. Він постійно кидав на мене прискіпливі погляди, а я лише намагалася не дивитися в його сторону. Свят, Рій та Толік, навпаки, були дуже цікавими та хорошими хлопцями. Згодом я все ж попрощалася зі всіма та пішла, сказавши, що більше ніколи вони мене в цьому закладі не побачать. Ох, як же я помилялася!
На таксі я доїхала до своєї квартири та втомлена лягла спати. Може і добре, що ми не пили ніякого алкоголю. Як би я тоді з'явилася на наступний день в редакції.
З самого ранку я почала збиратися. Уявлення про те, як повинен бути одягнений журналіст, у мене не було. Я просто вдягнула чорну спідницю до колін та білу блузку. Знаю, банально, зате гарно. Потім я стягнула своє волосся в тугий низький хвіст та зробила мінімальний макіяж. Вже на таксі я приїхала до невеличкої сірої будівлі, де висіла велика вивіска «STYLE&STAR». Мене зустріла миленька дівчина Юля, яка була редактором в цьому журналі. Вона показала мені моє невеличке робоче місце в куточку загального стола. Всі співробітники були вдягнуті у звичайнісінький одяг. Схоже, я програла сьогодні з вибором.
Моє місце складалося з маленької частини столу, на якому стояв комп'ютер. З одного боку були якісь папери та теки, а з іншого мене вже чекав сусід. Як можна писати статтю, якщо біля тебе ще хтось клацає тими клавішами. Я познайомилася зі своєю сусідкою Вірою. Дівчина була теж журналістом і якраз активно писала якусь статтю.
— Про що ти пишеш? — спитала я, коли помітила в неї на екрані комп'ютера фотографію Міли та Кості.
— Про те, що Кай зробив пропозицію Каміллі, — відповіла та, а я лише голосно засміялася.
— Це точно неправда.
— І звідки ти знаєш? Вона вчора виклала в Інстаграм фото, де стоїть з величезним букетом квітів, а пальчик правої руки закритий іншою рукою. Виходить, що вона приховала там обручку.
Отже ж журналісти, як не добачать, то придумають. Не хотілося мені зізнаватися, що Міла моя подруга, але ці неправдиві статті мені зовсім не подобаються. Та я все ж поки мовчатиму, бо зовсім не хочу, щоб мене змушували потім писати про неї та Костю.
Два тижні стажування пролетіли непомітно. Я вже встигла звикнути до колективу та і сама редакція мені дуже подобалась. Я більше не одягала білу блузку та чорну спідницю, а ходила, як і всі звичайні люди. Сьогодні в мене останній день стажування, і надіюсь, що мене без проблем прийдуть.
— Доброго дня, Маріє Володимирівно, — привіталась я, коли зайшла в кабінет до головного редактора журналу.
— Привіт, — відповіла вона і подивилася на мене, — Іра, так?
— Так. В мене сьогодні останній день стажування.
— Це чудово, але у нас нема для тебе місця, — просто сказала жінка, а я відчула, що на очі навернулися сльози.
— Тобто нема? Я ж так старалася цих два тижні!
— Ти написала прекрасну статтю про глобальне потепління клімату, але її ніхто не буде читати в нашому журналі.
— Але ж у вас є рубрика про екологію та навколишнє середовище!
— Так, і нею вже займаються інші, — молода жінка усміхнулася мені, — В тебе є потенціал, я бачу. Як далеко ти готова зайти, щоб отримати цю роботу?
— Я готова на все! — майже крикнула я, — Є у мене якісь шанси?
— Мені треба скандальну статтю про когось із зірок, — вона подивилася мені в очі, — Я знаю, що ти подруга Камілли.
Я зовсім не здивувалася, що вона про це знає. Міла часто кидає фотографії зі мною в Інстаграм та і журналістам ми вже не раз попадалися разом.
— Я не буду писати статті про свою подругу, — заперечила я.
— Того разу мені потрібна не вона.
— А хто? — я допитливо подивилася на неї, а вона показала мені на стілець, щоб я сіла.
— Руслан Лавренчук — фронтмен рок-гурту «Азимут». Вони недавно брали участь в співочому конкурсі, де не лише здобули перемогу, але й зробили справжній фурор. Тепер хлопці підписали контракт з «fedos production», і попереду в них великий успіх.
— А до чого тут я?
— Десять років тому Руслан був популярним співаком серед підлітків. Оцей Руслан Лав, якщо ти пам'ятаєш, — сказала вона, а від здивування ледь рота не відкрила. Та я була його фанаткою. Правда мені тоді було лише десять, — Так от, через якийсь скандал продюсер відмовився з ним співпрацювати. Була якась стаття, яку видалили і її нереально тепер знайти.
— Ви хочете, щоб я знайшла її? — спитала я і нахмурилась.
— Ні, мені потрібно, щоб ти написала нову! Ти повинна дізнатися все не лише про той скандал, але і про його життя.
— І як я по-вашому це зроблю? Ви думаєте, що він так легко розповість мені?
— Ну це вже ти сама придумай. Ти ж спілкуєшся з Мілою та Костею, а вони всі разом дружать.
— Це буде складно, — зауважила я і важко видихнула.
— Даю тобі два місяці, щоб стаття була готова.
— Але як я зможу розговорити його за два місяці? Хтозна, що це за скандал тоді був, і чи він взагалі буде довіряти мені настільки, щоб поділитися своїми проблемами?
— Іро, якщо ти хочеш цю роботу, то зробиш це, — вона подивилася мені прямо в очі, — Довіряють тим, кого люблять. Закохай його в себе. Ти дівчина красива, тому думаю, що все вийде. То ти готова на це?
— Готова! — впевнено сказала я.
Я будь-що напишу цю статтю, і байдуже, що вона про того клятого Руслана. Якщо мені треба закохати його в себе, то я це зроблю. Ну а потім отримаю цю омріяну роботу. Я вийшла з кабінету Марії Володимирівни та одразу ж витягнула свій телефон. Я подзвонила до Кості та взяла в нього номер телефону Гната Федосова.
— Алло, — заговорив приємний чоловічий голос.
— Доброго дня, хотіла спитати, чи у вас ще є вакансія асистента для рок-гурту «Азимут»? — спитала я та помітно напружилась.
— Звідки ви про це дізналися?
— Я хороша подруга Міли та Кості. Саме він дав мені ваш номер.
— Ну що ж, вакансія вільна, тому чекаємо вас завтра на студії, — усміхнувся чоловік, — А як вас звуть?
— Іра, — відповіла я і важко ковтнула.
— Тоді до завтра, Іринко.