Пролог

Знаєте, яке це прекрасне відчуття, коли ти стоїш біля головного входу свого університету та щасливо підкидаєш вгору академічну шапку? От і я тепер знаю! Чотири роки навчання на факультеті журналістики й нарешті я зможу здійснити свою найзаповітнішу мрію.
— Ей, ширше усміхнись! — сказав мій брат Олексій, коли фотографував мене.
— Куди вже ширше? — обурилась я.
— Іринко, не слухай його, — до мене підійшов батько і ми зробили спільну фотографію.
— Льоша, тепер ти йди до нас! — гукнула я і помітила, що мій брат закотив очі.
Так, він страшенно не любить фотографуватися, але хіба він може відмовити своїй єдиній сестричці, яка сьогодні випускниця? Він передав телефон моїй найкращій подрузі — Насті, а сам став біля мене. Найкращою фотографією була та, де два найважливіші чоловіки в моєму житті цілують мене в обидві щоки.
— Все, супер! — сказала подруга і віддала Олексію телефон.
З Настею ми подружилися ще на першому курсі та й всі ці чотири роки були найкращими подругами. Ну і ще через неї я познайомилася з суперзіркою сучасності — Каміллою. Для мене вона просто хороша подруга Міла. Дівчина дуже весела та приємна, а ще вона постійно погоджувалася на мої неймовірні пропозиції, які для неї завжди закінчувалися ще тим скандалом. Та тепер у неї є хлопець і вона весь свій час проводить лише з ним. Настя ж вже встигла вийти заміж і ось-ось в неї має з'явитися прекрасний малюк.
— Ну то що, ви сьогодні святкуєте отримання диплому? — спитав у мене батько.
— Звичайно, — усміхнулась я, — Міла запропонувала відсвяткувати в якомусь барі, тому ми ввечері туди поїдемо.
— Ну гарно вам повеселитися, а у мене ще зараз робота.— тато поцілував мене в щічку та пішов до свого автомобіля.
Він у мене працював виконробом у місцевій будівельній фірмі. Після смерті матері він став дуже важливою для мене людиною. Коли мені було шістнадцять років, ми з братом дізналися, що в мами четверта стадія саркоми кісток. Вона протягнула лише пів року і це був жахливий період для нас всіх. Її мучили постійні болі, а перед смертю вона сказала мені, що хоче, щоб я здійснила її мрію. Вона у мене понад усе хотіла стати відомою журналісткою, але через ранню вагітність, їй це не вдалося. Знаєте, дівчині-підлітку та ще й в одинадцятому класі пережити таке — дуже складно. Єдиною розрадою для мене став батько. З першого класу я мріяла про свій випускний, придумувала образ до найменших дрібниць, мріяла піти туди з найпопулярнішим хлопцем школи. Проте доля вирішила інакше. Замість того, щоб святкувати та веселитися, я була в скорботі. Мені все ж вдалося вступити в університет на бюджетну форму навчання. Чотири роки я старанно гарувала, щоб тримати зараз в руках цей червоний диплом. Я б віддала все, щоб мама змогла мене зараз побачити. Вже наступного тижня в мене почнеться стажування в наймоднішому журналі нашої країни «STYLE&STAR». Працювати там було для мене найзаповітнішою мрією і я зроблю все, щоб отримати цю роботу, тому що я пообіцяла матері.
Я глянула в небо і слабо усміхнулася. Знаю, що зараз вона дивиться на мене і гордиться мною.
— Я обіцяю, що не розчарую тебе, — тихо прошепотіла я і похапцем витерла сльози.
Олексій про щось емоційно розмовляв з Андрієм — чоловіком Насті. Вони завжди любили сперечатися, а це все через дурний характер мого брата.
— Що тепер? — спитала я в Насті.
— Вчорашній матч з футболу, — відповіла вона, а я лише закотила очі.
— Льоша, може ти підвезеш мене додому і я переодягнуся, —звернулась я до брата і показала на свою чорну мантію, — Я не піду так в бар. І до того ж, ти йдеш зі мною.
— Іро, я вже тобі казав, що не дуже хочу з'являтися в тій компанії, — відповів Олексій, — Я тебе підвезу до бару, а сам поїду на фільмування.
— Яке ще фільмування? — здивувалась я і нахмурила брови.
— Я зараз знімаю фільм для одного конкурсу, тому повинен дуже багато працювати, — хлопець обійняв мене одною рукою й усміхнувся, — Ходімо, сестричко.
— Побачимось вже на місці, — швидко сказала я Насті.
Олексій підвіз мене в мою квартиру, яку я орендую вже пів року. Під час навчання в мене була підвищена стипендія, а ще я підробляла в університетському журналі. Тож, я справді могла дозволити собі переїхати з квартири батька. Спочатку я не хотіла залишати його самого, але, здається, він не образився. Олексій вже давно з'їхав від нас, тому ми з татом удвох була собі така маленька сім'я.
Я зайшла в свою скромну однокімнатну квартиру та одразу ж зняла ті незручні туфлі на підборах.
Я швидко вдягнула коротку чорну сукню, яку навмисно приберегла до сьогоднішнього вечора. Ох, чує моє серденько, що сьогодні будуть ще ті веселощі! Я витягнула кісточку та поправила свій макіяж. Потім ще раз пройшлася тушшю по своїх довгих віях та нафарбувала губи бежевою помадою. Я залишила своє світле волосся розпущеним, лише пройшлася по ньому щіткою, щоб воно знову стало ідеально рівним. Також я взула чорні туфлі на підборах і взяла невеличку сумочку, яку мені колись подарувала Міла.
— Іро, чому сукня така коротка? — спитав брат і невдоволено похитав головою.
— Тому що я їду в клуб, а туди всі так одягаються, — відповіла я і прищепила ремінь безпеки, — Їдь вже!
Ми їхали в якусь невідому сторону міста. Схоже, Міла знайшла якийсь суперський бар, в якому я ще не була. Раптом ми зупинилися біля якоїсь старої будівлі.
— Приїхали! — сказав Олексій, а я подивилася у вікно.
Що це взагалі за місце таке? Під старими пошарпаними дверима стоять та курять якісь великі чоловіки в шкіряних куртках. Від одного їхнього вигляду мені стало страшно. Бррр... Зверху над дверима висіла вивіска «Dublin».
— Ти напевно помилився, — сказала я братові.
— Ні, Іро, я привіз тебе точно за адресою, яку ти мені дала, — усміхнувся він, — Тому, добре тобі повеселитися! Надіюсь, що назад тебе не треба буде забирати.
— Я викличу собі таксі, — сказала я і вийшла з машини брата.
На вулиці хоч і був липень, але ввечері вже не так і тепло. Особливо, коли в тебе надто відверта сукня. Я охопила себе руками й трохи налякано підійшла до дверей.
— Клієнтів шукаєш? — спитав у мене один з тих чоловіків, а я одразу ж напружилась.
— Ви помилилися, — мило усміхнулася, — Я не з тих самих.
— Хм, а я думав, що якраз з тих! — чоловіки почали голосно сміятися, а я лише скривилася, — Не бійся, красунечко! Це ми так жартуємо.
Я лише тихо щось пробубніла собі під ніс та ледве відчинила ті дерев'яні двері. Коли я зайшла всередину цього бару, то ледь не заплакала. Що це за пекло таке? Зі всіх сторін лунає гучна рок-музика, а люди сидять за старими дерев'яними столами, голосно розмовляють та п'ють пиво. Жах якийсь! Людей так багато, що навіть нема де нормально стати. І де ж та Міла? Я оглянула всю залу, але не побачила її. Тоді довелося пройти трохи далі і я помітила дивні погляди чоловіків на мені. Так, знаю, ви думаєте, що я повія! Нарешті я побачила всю компанію за величезним дерев'яним столом. Я повільно підійшла до них і сердито подивилася на Мілу. Вона сиділа на колінах свого хлопця — відомого співака Кості Кая.
— О, нарешті!— крикнула вона, коли помітила мене. Потім вона оглянула мене з ніг до голови та засміялася, — Ти явно вдягнулася не сюди.
— Ну вибач, але ти не попередила мене, що цей твій "бар" — якась забігайлівка для останніх пияків! — сердито сказала я.
— Тобі не подобається? Звісно, це не ті клуби до яких ми звикли, але згодом сюди прийдуть друзі Кості.
— Ох, і ті друзі напевно перетворять цю халупу в розкішний палац! — огризнулась я і сіла на стілець поряд з ними.
— Ну вони дуже веселі, тому думаю, що тобі сподобається, — заговорила Міла і нахилилася до мене, — Ну, Іро, не дуйся.
— Треба було мене попередити, — обурилась я, — Подивись на мій вигляд! Ну це явно не для такого місця.
— А мені подобається цей заклад! — голосно сказала Настя, яка сиділа навпроти нас, — І музика така крута!
— Це якісь крики, а не музика, — буркнула я.
Мені тут страшенно не подобалось. Напевно дівчата помітили, що я зла і незадоволена, бо Міла почала говорити щось Кості на вухо, а він голосно фиркнув і пішов кудись.
Вже через декілька хвилин він з'явився з бокалом якоїсь рідини. Один він простягнув Мілі, а інший поставив переді мною.
— Це дуже смачний журавлиний пунш, — заговорив Костя до мене, — Спробуй, тобі сподобається.
— Навіть я його люблю, — сказала Міла і притулилася ближче до хлопця.
Інколи я заздрю їхнім стосункам. Мені вже майже двадцять один, а я ще ні з ким не зустрічалася. Навіть соромно зізнатися, що перший поцілунок був у мене в вісімнадцять років та ще й з незнайомими хлопцем в клубі. Всі починають зустрічатися ще в школі. Особливо, в десятому та одинадцятому класах, але мені в цей період було явно не до цього. Потім університет та й робота повністю забирали мій час, тому навіть не було коли думати про хлопців. Останній рік я часто ходжу по клубах у вихідні дні з надією когось собі знайти, але ще жодного разу це не завершувалося успішно. В більшості випадків я напивалась з горя, а потім брат привозив мене додому.
Я все ж надпила те, що приніс мені Костя. Дивно, але мені дійсно сподобалось. Такий легкий пряний смак зі слабкою кислинкою. Я так задумалась, що не одразу помітила тепло чийогось тіла за своєю спиною. Хтось поклав руки на стіл по обидві сторони від мене, а мені наче мороз пройшов по шкірі. Серце почало шалено битися і я помітно напружилась.
— Це моє місце, дорогенька, — прошепотів мені на вухо приємний чоловічий голос, а я повільно повернула свою голову та зустрілася поглядом з неймовірними темними очима.