Епілог

Вже два місяці пройшло з того часу, як ми з Костею помирилися. Його батькові зробили операцію, а просто зараз ми повинні йти до нього на день народження. Я ще не була знайома з його батьками, але зараз страшенно хвилююся. Після того, як ми поговорили з Костею, він розповів мені про свого батька і сказав ,що знає, що це я дала гроші. Звісно, я розуміла, що заперечувати у мене немає сенсу, тому просто мовчки кивнула. Хлопець сказав, що віддасть мені всі гроші, а я, звісно, сказала, що проти. Тоді Костя мене здивував і повідомив, що підписав контракт про новий дует з ще одною співачкою. Спочатку я хотіла його навіть вдарити, але він засміявся і сказав, що ця співачка — я. Виявилось, що вони з Гнатом і моїм дядьком домовилися про ще один наш дует! Я була вражена і така рада. 
— Гарно виглядаєш,— зауважив Костя, коли я розглядала себе в дзеркалі.
В той вечір, коли ми помирилися, Костя запропонував мені жити з ним. Спочатку я думала, що це трохи дивно, як для місяця стосунків, але з іншого боку, ми вже так багато часу втратили.
Я знову подивилася на своє відображення. Синя сукня до колін з закритими плечима робила мене такою скромною. І це мені навіть подобалось. Довго волосся я залишила розпущеним, бо Кості так подобається, а макіяж зробила легким та натуральним, щоб не злякати його батьків. Хм, а якби він не збрехав тоді мені, то може я б зустріла їх в шкіряній спідниці та відвертій кофті. Ну і в ботфортах, звісно. 
— Дякую,— усміхнулась я і оглянула хлопця з ніг до голови,— Ти теж нічого.
Костя був одягнений в білий тонкий светр та чорні джинси. Волосся, як завжди скуйовджене, і це мені шалено подобалось.
Він притягнув мене в свої міцні обійми та почав цілувати. Я виривалася, як могла, але нічого не виходило.
— Костю, в мене помада розмажеться,— засміялась я.
— Ну нічого, знову підмалюєш,— усміхнувся хлопець. 
— Ти ж не відчепишся ,так?— сказала я, а він лише кивнув,— Ну гаразд, один поцілунок! І не більше!
Я швидко поцілувала його в губи і відсторонилася.
— Ей, так не чесно!— обурився Костя.
— Один поцілунок, як і домовлялися,— заговорила я і підняла руки,— Все за правилами. 
— Я тобі потім покажу правила!— погрозливо мовив хлопець, а я голосно засміялася.
Та раділа я не довго, бо вже під дверима квартири його батьків тремтіла від хвилювання.
— Ну чого ти?— тихо спитав Костя і міцніше стиснув мою руку.
— А раптом я їм не сподобаюсь?— стурбовано спитала я.
— Міло, ти не можеш не подобатись,— відповів хлопець.
— Не знаю, я чогось сильно хвилююся.
— Перестань,— він поцілував мене в щоку і постукав у двері. 
Вже через секунду їх відчинила його мама з широкою усмішкою на обличчі. Я побачила в ній не ту налякану жінку в лікарні, а радісну маму та дружину.
— Доброго дня,— привіталась я своєю найкращою усмішкою,— Це вам!
Я простягнула їй квіти, а вона щиро подякувала мені.
— Це моя мама— Віра, а це моя кохана — Міла,— познайомив нас Костя, коли ми зайшли в коридор.
Ця квартира була така звичайна, але така затишна. Мені було дуже приємно, що Костя нарешті вирішив зробити мене частиною своєї сім'ї. 
Раптом на мене накинулась з обіймами Ліза.
— Ох, як же я рада тебе бачити!— радісно сказала дівчина.
Ми з нею добре подружилися, тому часто бачимось. Вона така весела і смішна. Зовсім не схожа на свого брата.
— Я теж дуже рада,— усміхнулась я.
Найскладніша частина — це було знайомство з батьком Кості. Ми пройшли до вітальні. Я міцніше стиснула руку хлопця, а він ніжно погладжував одним пальцем мою долоню. Я помітила чоловіка з посивівшими скронями, що сидів на інвалідному візку. Звісно, я знала, що так скоро він не зможе встати на ноги, але те, що він вже може ними рухати — це значний прогрес.
— Доброго дня,— тихо сказала я, а чоловік розвернувся в мою сторону.
— Ой, яка ж красуня,— він подарував мені щиру усмішку, а мені стало тепліше на душі,— Молодець, синку, таку красу треба берегти.
— Я знаю,— відповів Костя і обняв мене за талію.
Я простягнула чоловікові коробку з подарунком, а він махнув, щоб я його обійняла. Це було так по-рідному, що я ледь стримувала сльози. Мені завжди не вистачало батька. Так, дядько Тарас любив мене, як рідну доньку, але від цього чоловіка віяло таким теплом.
Хлопець відсунув мені стілець, і я сіла на нього. Він вмостився поруч і усміхнувся мені. 
— То які у вас, Міло, плани на майбутнє?— спитав батько Кості.
— Ну я не можу так легко сказати,— розгублено відповіла я.
— Ну по-перше, це зняти кліп на нашу пісню,— заговорив замість мене хлопець,— По-друге, отримати звання «Дует року».
— А по-третє?— спитала я і подивилася на Костю.
— Вийти за мене заміж!— просто сказав хлопець. Добре, що я нічого не їла, бо точно би подавилася. В мене і так просто-таки серце зупинилося від його слів.
— Не жартуй так,— обурилась я.
— А хто сказав, що я жартую?— Костя серйозно подивися на мене,— Чи тобі не подобається, що я хочу стати твоїм нареченим?
— Подобається, просто це ще дуже швидко.
— Я ж не кажу зараз, а потім.
— Давайте поговоримо про щось інше,— радісно запропонувала Ліза,— Наприклад, що у мене завтра перший кастинг!
— Ох, я рада за тебе,— щиро сказала я і помітила, що Костя лише закотив очі.
— Я так мрію стати такою ж відомою, як і ви!— вражено заговорила дівчина.
— Ну це не так класно, як здається,— зауважила я,— В усьому є свої мінуси.
— Ех, Лізо, хіба тобі щось світить?— спитала мама Кості та подивилася на свою дочку,— Хіба ж актори такі відомі?
— Вони такі ж зірки, як і співаки,— сказала дівчина.
— Ну надіюсь, що ти завтра успішно пройдеш свій кастинг,— усміхнулась жінка.
Ми ще трохи поговорили, а тоді попрощалися та вийшли на вулицю. Я закуталась в своє пальто, а Костя допоміг мені спуститися по сходах, бо на підборах і у вузькій спідниці це було складно. 
— Я тут подумав, а давай поїдемо кудись разом?— запропонував хлопець.
— Куди?— здивувалась я.
— Ну в нас же два дні вихідних. Ти куди б хотіла?— він пильно подивився на мене.
— Не знаю,— розгубилась я.
— Європа, Азія, чи може Америка?— спитав Костя.
— Давай в Африку!— засміялась я,— Або в космос!
— Ну і забаганки в тебе, Зіронько,— усміхнувся Костя,— За Африку та космос не знаю, але у мене є,— він витягнув з внутрішньої кишені свого пальта якісь папірці,— Квитки на два дні в Париж! 
— Париж?— вражено спитала я,— Я так давно там не була!
— То ти поїдеш зі мною?
— Звісно, поїду! Обов'язково відвідаємо Діснейленд!
— Гаразд,— засміявся Костя і подивився мені в очі,— Я кохаю тебе, моя Зіронько.
— Я теж дуже сильно кохаю тебе,— прошепотіла я і поцілувала його зі всією ніжністю та чуттєвістю.