Розділ 29

«Не витримую, задихаюсь я
Зранку з іншою прокидаюся
Тільки запах твій в моїх подушках лишається
Ти хотіла так, посміхаєшся
Бути з іншим ти намагаєшся
Тільки запах мій в твоїх подушках...»

О. Torvald «В подушках».

Я стояла в довгій зеленій сукні та дивилася на своє відображення в дзеркалі. Гарна? Красива? Та ні, звичайна. Але ж кому я брешу! Хіба звичайні дівчата вдягають такі дорогі сукні та туфлі? Хотілося б мені хоч інколи побути тою звичайною дівчинкою. Я покрутилася перед дзеркалом в різні сторони і вперше помітила в собі не Каміллу, а просту дівчинку Мілу, яка хоче відкрити всьому світові своє серце.

Я важко видихнула і вийшла на вулицю, де мене вже чекав чорний лімузин. Як і минулого разу, ми з Костею повинні були з’явитися разом. Мені не дуже хотілося його бачити, але тепер я знала точно, що між нами вже нічого нема. Все закінчиться сьогодні ввечері, і моє кохання теж. Я навіть не одягнула ніякої куртки, чи шуби, адже прийти на червону доріжку в такому – це такий сором. Коли я швидко добігла до автомобіля, то помітила, що мені відчинив дверцята водій, а не Костя. Хм, скоро ж він забув про всі манери, джентльмен чортів!

Та яке ж у мене було здивування, коли я не побачила його всередині лімузину. Схоже, на премію я приїду сама, і доведеться зізнатися журналістам, що це вже справді кінець. Ну або ж сказати, що це все ніколи і не було правдою.

Я сіла на м’яке сидіння і охопила себе руками. Мені одразу ж стало холодно і сумно. Здається, що я не хотіла його бачити, але він – ще більше не бажав цього. Я стримувала сльози, щоб не заплакати, та вони ніби самі просилися. Знаю, що у мене на обличчі професійний макіяж та важка праця Каті, і я не повинна плакати. Але що ж робити, якщо стримуватися не сила?

Лімузин зупинився біля червоної доріжки, і я швидко витерла свої щоки та натягнула на обличчя маску байдужості. Двері біля мене відчинилися і я побачила простягнуту чоловічу руку. Я повільно поклала в неї свою долоню і завмерла. Ці руки…тонкі пальці…теплі долоні… По всьому тілу пробігли мурашки від одного лише дотику до нього. Я зустрілася поглядом з його сірими очима і, здається, загубилася в часі. Через свою неуважність та розгубленість, я зачепила своїми підборами шлейф сукні, і ледь не впала. Та Костя міцно тримав мене, і допоміг мені розібратися з платтям. Хлопець присів біля моїх ніг та розправив шлейф так, щоб він не заважав мені йти. Я одразу ж почервоніла і навіть не могла усвідомити, що Костя просто-таки біля моїх ніг. Він піднявся та усміхнувся мені, а я, затамувавши подих подивилася на нього. Костя виглядав так привабливо в своєму чорному костюмі та білій сорочці, що я лише важко ковтнула та відвела погляд. Хлопець поклав мені руку на поясницю, а в мене одразу ж почало шалено битися серце.

—Ти тремтиш, — тихо прошепотів мені на вухо Костя.

—Просто холодно, —буркнула я, —Я думала, що ти будеш в лімузині.

—Ну а я захотів зустріти тебе тут, - усміхнувся хлопець, - А якщо чесно, то я не знав, чи ти хочеш мене бачити. Мені боляче бачити тебе такою, і я маю надію, що сьогодні все зміниться.

— Що зміниться? – розгублено спитала я і подивилася на нього.

—Пообіцяй мені, що того разу не втечеш, а зачекаєш після премії на мене, —сказав Костя і міцно стиснув мою руку. Я хотіла забрати її, але він ще сильніше зчепив наші долоні, - Будь ласка, Зіронько.

—Гаразд, —важко видихнула я, — Обіцяю, що не буду втікати.

—Дякую,— прошепотів Костя і швидко поцілував мене в скроню, —Мені дуже потрібно, щоб ти зараз була поруч.

—Що ми скажемо журналістам?— спитала я і кивнула в їхню сторону.

—Нічого,— усміхнувся хлопець.

—Тобто нічого? Вони ж чекають, щоб задати нам запитання! – сказала я і покліпала своїми очима, —Нам зараз треба або продовжувати брехати, або говорити правду.

— Дивись, у нас є два розвитки подій, —сказав Костя і подивився на мене. — Перше: ми просто проходимо повз них і не відповідаємо на їхні запитання, а друге: ми розповідаємо їм правду. Але не ту, де ти спочатку, щоб мені помститися придумала сказати, що ми разом, а ту, де ми сильно кохаємо один одного.

Я дивилася на нього і не могла зрозуміти, чи він це говорить насправді. І якщо чесно, то мене злить те, як просто він говорить про кохання. Ще пару тижнів тому, я навіть не могла змусити його собі в цьому зізнатися.

— В такому випадку я обираю перший варіант, бо не хочу говорити про те, чого нема! — різко сказала я, а Костя лише усміхнувся.

— Гаразд, — сказав він і швидко потягнув мене за руку до головної зали.

Я оглянулася і помітила, що ті журналісти почали кричати наші імена, але так, щоб не привертати увагу публіки. Мені чомусь стало з цього смішно, і я засміялася. Раптом Костя завернув в якийсь темний куточок і притиснув мене до стіни. Він подивися в різні сторони, і коли зрозумів, що нас ніхто не бачить, заглянув мені в очі.

— Що…що…

Не встигла я договорити, як Костя різко поцілував мене. Я не могла стриматись, тому відповіла йому. Я охопила його шию руками.

—Так і знав,— з усмішкою прошепотів Костя.

—Знав що?— важко дихаючи, спитала я.

—Що ти мене ще кохаєш, — він притягнув мене в свої обійми, а я спробувала вирватися. Він лише міцніше притиснув моє тіло до себе.

Згодом я заспокоїлась і подивилася на нього знизу вверх. Він пригладив моє волосся, яке явно було розтріпаним, а макіяж… Мені терміново потрібно у вбиральню. 

—Костю, а той дует з твоєю колишньою буде?- раптом спитала я те, що дуже сильно мене мучило.

—Міло... — важко видихнув Костя, а я ображено відвела погляд та вибралась з його обіймів.

 Не промовивши ні слова, я просто розвернулася і пішла в іншу сторону. Я надіялась, що він скаже мені, що це все неправда, але виходить, що Ліля була права. Це все для нього було роботою. Ну а секс зі мною – це був такий собі бонус, який я сама йому подарувала.

У вбиральні я швидко привела себе в порядок та налаштувалася лише на хороший виступ. Як би там не було, але у мене сьогодні, на відміну від Кості, два виступи. Він про це не знає та я і сама вирішила це тиждень тому, а дядько Тарас домовився з продюсерами. Я зайшла в головну залу, і сіла на відведене мені місце біля хлопця. Костя нічого не сказав, та і я мовчала.