Розділ 28

«Як велика Антарктида
Я за мить розтанула
Ти вже маєш інші крила
Я ж тебе ніколи би не зрадила
Я ж тебе ніколи би...»
The Hardkiss,«Антарктида».

Я вирішила не йти додому, а прогулювалась ранішнім містом. Всі люди метушилися і бігали, навіть не звертаючи увагу на звичайних перехожих. Не знаю чому, але мені так захотілося бути звичайною дівчиною, без того зіркового життя. Чи справді наші мрії приносять нам справжнє щастя? Все дитинство я марила славою, а зараз... Зараз я лише хочу, щоб один сіроокий красень дійсно покохав мене. Але ж він вже сказав, що закоханий у мене, і я могла бачити це в його очах. Я так заплуталася, що просто не знала, що мені робити. Звісно, я могла його вислухати, поговорити з ним, і напевно я б зрозуміла і пробачила йому. Але хіба я можу бути певна, що він не розіб'є знову моє серце? Та я знала точно, що так сильно його кохаю, і ніхто не зможе замінити Костю. Але мені цього і не треба. Я хочу, щоб він завжди жив в моєму серці та в моїх піснях. А потім подивимось, може в моєму житті з'явиться хтось такий розбитий, як і я. Ми поєднаємось і скажемо один одному клятви під вінцем, але чи буду я його кохати? Хм, не знаю. Я важко видихнула і помітила, що на мене витріщаються якісь хлопці. Точніше на мої ноги. Хоч комусь я сподобалась, хоча це не дивно, враховуючи те, як я зараз виглядаю. Через шапку та грубий шарф, вони не впізнали мене, але мої голі ноги, схоже, зацінили. Я помітила, що до мене почав дзвонити телефон, і звісно ж, це був Костя. Спочатку я хотіла відповісти, щоб просто почути його голос, але потім я збила дзвінок і вимкнула телефон. Мені не хотілося ні з ким розмовляти, тому я просто гуляла по вулиці та обдумувала своє життя. Потім я зайшла в місцевий парк і сіла на одну з лавочок, попередньо стряхнувши сніг. Коли голі ноги зустрілися з холодним деревом, то я одразу ж здригнулася. Так, я сьогодні добряче поспішала втекти від нього, і навіть не додумалася вдягнути колготки. Вони десь валяються в нього в коридорі. Оце подарунок йому залишила: записку та колготки. Дійсно, як якась повія. Усміхнувшись своїм думкам, я помітила біля себе якусь бабусю. Вона подивилася на мене та похитала своєю головою. 
— Дитино, застудишся,— сказала вона мені,— А тобі ще й дітей родити! Молоде і дурне. Теж колись така була. 
Хм, діти? Я взагалі ніколи про них навіть не думала. Але ж в мене вони в будь-якому випадку будуть колись! А що тоді з кар'єрою?
— Ви теж страждали через нерозділене кохання?— спитала я.
— Ти подивись на себе! Красива дівчина, як та зіронька,— заговорила бабуся, а я усміхнулася,— Та за тобою  хлопці табунами бігати мають.
— А мені тільки один потрібен,— сумно сказала я.
— Так сильно закохалася?— спитала вона, а я лише кивнула.
— Ну то значить, він ще той дурень, що залишив тебе.
— Це я його кинула. Точніше образилась і пішла геть. Він мені збрехав і не дотримав своєї обіцянки. 
— Може в нього були на це причини?
— Не знаю, і знати не хочу,— буркнула я і встала з лавки.
— Теж колись така була,— сказала бабуся і оглянула мене з ніг до голови,— Не послухала і втратила своє кохання назавжди. А коли хотіла повернутися, то вже було пізно. Мене зустріла його вагітна дружина, і я пішла геть та навіть не побачилась з ним. Потім вийшла заміж за іншого та народила йому дітей, але весь цей час згадувала його блакитні очі.
— Ого, сумна історія,— зауважила я.
— Насправді ні,— усміхнулась бабуся,— І в нього, і в мене було найважливіше — діти. Якщо ти хочеш бути з ним, то не будь такою егоїсткою! Може в нього взагалі щось сталося і йому потрібна твоя підтримка?
— Я подумаю над вашими словами, чесно!
Я розвернулася та пішла в іншу сторону. Всю дорогу я обдумувала слова жінки, і розуміла, що вона права, але ця клята гордість не дозволяла мені отак просто повернутися до нього. Цілий день я бродила по місту. Спочатку зайшла в свою улюблену кав'ярню, а потім на морозиво. В той самий заклад, в якому ми недавно сиділи з Костею. Купивши собі три кульки лимонного морозива, я сіла за столик біля вікна. Сльози знову з'явилися у мене на обличчі, коли я помітила на вулиці закохану парочку. Дівчина так близько притиснулася до хлопця, а він шепотів їй щось на вухо. Вона знаходилася радісним сміхом, а він з такою любов'ю дивився на неї. Потім дівчина поцілувала його, а він підняв її на руки. Цікаво, чи дивився колись так на мене Костя? Я бачила, і в глибині душі знала, що він мене кохає. Та після його зізнання моє серце ще більше розбилося. Якби ж він сказав, що нічого до мене не відчуває, що йому байдуже на мене! Я б тоді поселила в своєму серці ненависть, і мені було б легше. Коли я доїла своє морозиво, то вирішила піти додому. Вже в своїй квартирі, я нарешті переодягнулась в спортивні штани та його футболку. Так, в мене була футболка Кості, яку я непомітно вкрала з його шафи. Ось така я божевільно закохана. 
Я витягнула з шухляди пляшку улюбленого червоного вина та коробку шоколадних цукерок. Сівши на підлогу біля панорамного вікна, я навіть не взяла бокал, а почала пити з горла. Я витягнула з кишені телефон, де було так багато повідомлень та пропущених дзвінків від Кості.
«Міло, повідом мені хоча б, чи з тобою все добре? Я хвилююсь!»— це було останнє повідомлення, яке він надіслав мені хвилину тому.
« У мене все прекрасно!»— швидко відповіла я.
Мені не хотілося його мучити, бо ще тільки вчора проходила теж саме. Цілий день чекала на те коли він зателефонує мені, чи відповість на повідомлення. Вже через секунду до мене телефонував Костя, а я знову збила дзвінок. Тоді я вирішила зробити остаточний кінцевий крок. Ну і п'яна голова дуже допомогла мені в цьому. Тому я відклала пляшку і просто швидко написала йому:
«Я б могла зрозуміти все, якби ти зізнався, а не збрехав. Тоді, коли ти вчора говорив мені, що вдома, я знаходилась в тебе під дверима! Ну а потім я поїхала на студію, де мене зустріла твоя колишня з контрактом в руках. Я три рази перечитала, і ти навіть не можеш уявити собі як сильно мені було боляче. Останньою краплею були ті вірші, які ти написав їй! Цей блокнот два тижні лежав у мене в сумочці, бо я боялася його відкривати. І знаєш що? Я шкодую, що не зробила цього раніше. Ну а потім я захотіла, щоб тобі теж було боляче! Ну то як, вийшло? Ну а тепер я хочу, щоб ти виконав моє заслужене бажання (перемога в батлі, якщо ти раптом забув): відпусти мене і не наближайся до мене!!! Я ненавиджу тебе за те, що розбив мені серце, хоча обіцяв, що ніколи цього не зробиш. Ти огидний мені, і я шкодую, що взагалі зустрілася з тобою! В нас залишився один виступ, і я сподіваюся, що більше тебе ніколи не побачу!».
Я написала це довжелезне повідомлення і почала знову ридати. Спочатку я тупо дивилася в телефон з надією, що він щось відпише, але Костя мовчав. І це було ще гірше. Він прочитав, і, здається, щось друкував, а потім просто стер і зник. Після декількох великих ковтків вина, я вирішила заблокувати його номер. Потім я подивилася на заставку і ще сильніше заридала. Розізлившись, я вибрала всі наші фото і завмерла пальцем над значком кошика. Чи готова я так легко стерти все, що було у нас? Ці прекрасні моменти!  Тоді я швидко заблокувала телефон і просто поставила його на підлогу. Я почала швидко їсти цукерки, і байдуже, що сьогодні я вже і так перебрала свої калорії. Взагалі мені набридло це все.
Коли я лягла на ліжко, то ніяк не могла заснути. Голова крутилася від випитого алкоголю, а мені здавалося, що десь поруч є Костя. Ці всі почуття накрили мене з головою і саме тоді в моїх думках народилася вона — моя «Сповідь».
Цих два тижні пролетіли непомітно. Точніше це було так: я постійно плакала то Ірці, то Насті, то мамі. Довелося розказати своїй матусі всю правду про наші з Костею стосунки. Вона, на диво, не образилась на мене через брехню, але як і дівчата сказала, що мені потрібно було вислухати його. Вони всі під копірку повторювали, що він кохає мене.
Сьогодні я нервувала як ніколи, бо саме ввечері нам доведеться виступити разом. З самого ранку в нас повинна відбутися репетиція, а потім — власне премія. Я вдягнула звичайний бежевий светр та чорні легінси. Все ж таки це репетиція, а не червона доріжка. Мені було трохи страшно йти в залу, де повинен відбутися виступив, бо я справді боялася його побачити. У мене був страх, що він може прийти з нею, чи взагалі буде щасливим та веселим. Я ж впевнена, що виглядаю жахливо. 
— Привіт!— усміхнулась я Олегу, який вже стояв на сцені та бавився з гітарою.
— Давно тебе не бачив, Міло,— сказав хлопець і обійняв мене.
— Я собі взяла трішки канікул,— відповіла я і лише тоді помітила неподалік Костю.
Я важко ковтнула і моя усмішка одразу ж впала, але я не могла відвести погляд він нього. Він виглядав так само, як і я, якщо не гірше. Втомлений, роздратований і такий рідний. Просто зараз мені хотілося кинутись йому в обійми, забути про всі образи та сказати, що я так сильно кохаю його. Я вже навіть зробила крок в сторону хлопця, але коли побачила, що він відвів погляд та відвернувся, то зупинилася. Я сильно заплющила очі та стиснула руки в кулаки. Серце розривалося від одного погляду на нього, але гордість взяла наді мною верх.
Довгих дві години ми провели на репетиції. Нам повністю зробили постановку, а ми лише мали рухатися так, як нам сказали. Вкотре повторивши свої рухи, та заспівавши пісню, нас нарешті відпустили. Звісно, дядько Тарас та Гнат не змогли не відмітити мою жахливу роботу. Я нічого не могла з цим зробити, бо поруч з Костею я розгублювалася, плуталась та не могла ніяк зібратися. Хлопець ж навпаки, був таким впевненим, що мені навіть здалося, ніби він і не помічає. 
Я швидко йшла довгим коридором на вихід. Мені потрібно було повернутися додому, щоб зібратися та підготуватися до премії.
— Міло, почекай!— почула я за спиною голос Кості та різко зупинилася,— Нам треба поговорити.
— Я вже все сказала в своїй записці та повідомленні,— буркнула я і відвела погляд, щоб не дивитися йому в очі.
— Зіронько, ти ж теж страждаєш,— сказав він та ніжно взяв мене за руку.
— Я страждаю через твою брехню,— відповіла я і забрала свою долоню,— Мені дуже боляче навіть бачити тебе.
— А мені боляче, коли тебе немає поруч! Чорт, я зізнався тобі в коханні, а ти втекла, залишивши записку і колготки!
Він його останньої фрази, я легенько усміхнулась. Але це було лише на одну маленьку мить.
— Я здається написала тобі своє бажання,— я прочистила горло, бо стало чомусь важко говорити.
— Щоб я відпустив тебе?— спитав Костя, а я лише кивнула,— Я ніколи тебе не відпущу, чуєш? І ти теж не хочеш цього!
— Хочу...— тихо сказала я, ледь стримуючи сльози.
— Я можу тобі все пояснити,— почав говорити хлопець, а я похитала головою і міцно заплющила очі.
— Досить! Я не хочу слухати твоїх виправдань! Ти брехав мені, ясно! 
— Я лише хотів спершу зізнатися тобі в почуттях, а потім все пояснити,— він розчаровано подивився на мене,— Я сподівався, що ти зрозумієш мене.
— Відпусти мене, благаю...— прошепотіла я і подивилася йому в очі,— Я не можу бути з тобою і твоєю брехнею. 
— Але ж ти кохаєш мене,— хлопець охопив своїми руками моє обличчя.
— Кохала,— прошепотіла я,— А тепер не хочу тебе кохати, ясно? Бажаю викинути тебе зі свого серця і знайти того, хто буде цінувати мене.
— Я буду!— голосно сказав Костя,— І знаю, що ти не зможеш мене розлюбити.
— Чому? Хіба ти не розлюбив свою колишню?— різко спитала я і подивилася йому в очі.
— Доведи мені, що ти мене не кохаєш!— наполегливо сказав хлопець. 
— Як?— тихо сказала я, а вже в наступний момент відчула його губи на своїх. 
Він з такою пристрастю поцілував мене, що мені стало навіть боляче. Я міцно стиснула свої губи і молилася витримати перед його натиском. Я не відповіла йому на поцілунок! В жодному разі не піддамся спокусі! І я не піддалася.