Розділ 25

«Ми назбирали вражень на цей альбом
Най музика хоч трошки лікує рани
Робив його без грошей і не для шани,
Бачу, що все це було намарне!
Бумбокс, «Твій на 100%».

Відкривши рота, я подивилася на хлопця, який простягнув мені квіти. Трохи розгублено я прийняла їх, і дещо засоромлено усміхнулася.
— Привіт,— сказав Костя і швидко поцілував мене в губи.
— Що ти тут робиш?— здивувалась я.
— Нам треба серйозно поговорити,— відповів хлопець, а я лише кивнула.
Ми зайшли в гримерку і я поклала квіти на невеличкий столик, попередньо вдихнувши їх аромат. Просто обожнюю білі троянди і від усвідомлення того, що їх мені подарував Костя, я широко усміхнулася. Зустрівшись очима у відображенні дзеркала з його поглядом, я повільно розвернулася до нього обличчям.
— Як у тебе справи?— спитала я.
— Погано,— буркнув хлопець.
— Щось сталося?— я хмуро подивилася на Костю.
— Це ти мені скажи, Міло!— відповів він і підійшов впритул до мене.
Серце почало шалено битися, а всередині з'явилося дивне хвилювання. Я сперлася на стіл, щоб не втратити рівновагу.
— Не розумію, що ти маєш на увазі,— я відвела погляд.
— Та невже?— піднявши одну брову, спитав хлопець,— Чому ти мене уникаєш?
— Я ж казала, що у мене зараз концерти, і мені треба, щоб ти мене не відволікав. Тож, я зовсім не уникаю тебе.
— Ти жодного разу не подзвонила мені,— зауважив Костя, а я лише закотила очі,— Не відповідаєш на мої повідомлення. Мені здається, що я вже колись казав, що мене бісить, коли ти мене ігноруєш!
— Ти теж мені сьогодні не зателефонував,— сказала я і сердито подивилася на нього,— А мені здається, що я вже говорила тобі, що мене бісить та твоя колишня!
— До чого тут взагалі вона?— роздратовано мовив хлопець,— Міло, мені набридло постійно виправдовуватися і пояснювати тобі, що вона нічого для мене не означає.
— А мені набридло постійно сумніватися в твоїх почуттях до мене,— голосно сказала я.
— Ти ж це зараз несерйозно?— здивувався він і відійшов на декілька кроків від мене,— Хіба я ще досі не довів тобі, що ти мені важлива.
— Так, ти постійно це говориш,— сердито крикнула я і нарешті випрямилася,— «Ти мені дуже дорога». «Я тебе так сильно ціную». Так, це все твої слова, але ти жодного разу не сказав, що кохаєш мене!
— Я не думав, що ти з тих дівчат, яким потрібно це постійно говорити!— роздратовано заговорив Костя,— Невже тобі справді так важливо почути ті нікому не потрібні слова?
— Так! Мені це важливо!— сказала я і подивилася на нього,— А знаєш чому? Тому що мені ніколи ніхто цього не говорив. Яка б дівчина не мріяла, щоб їй зізналися в коханні? Не в цих тупих повідомленнях від підлітків, не крик шанувальників, а так, щоб по-справжньому. 
— Якщо я зараз скажу тобі, що кохаю тебе, ти ж не повіриш,— хлопець подивився на мене важким поглядом, а підійшла до нього ближче.
— А ти кохаєш мене?— спитала я і подивилася йому в очі.
— Я вперше погодився з кимось співати в дуеті,— почав говорити Костя,— Поділився з тобою своїми проблемами, дозволив тобі говорити про мене журналістам, познайомив тебе з важливими мені людьми. Дратуюсь, коли тебе нема поруч і постійно думаю про твої прекрасні очі. Чорт, та я ж навіть не вбив тебе досі!
— Так і знала, що тоді в лісі ти хотів мене вбити,— фиркнула я і склала руки на грудях,— Ти так і не сказав, що кохаєш мене.
— Я сподівався, що ти до цього додумаєшся,— розчаровано сказав Костя і почав одягати свою куртку,— Бувай, Міло.
Він вийшов з кімнати, а я ще декілька хвилин дивилася йому вслід. Я так і не дочекалася від нього тих слів, але може ну їх? Чи то я вже така банальна і дурна? Я подивилася на букет троянд, і лише тепер помітила там записку. Повільно розкривши її, я почала читати:
«Мила моя Зіронько, я обіцяю схилити небо до твоїх ніг і зробити тебе щасливою. Лише прошу, щоб ти не уникала мене, а міцно взяла за руку і пройшла цей тернистий шлях зі мною, сказала, що готова підтримати мене в будь-яку хвилину, поцілувала своїми ніжними вустами і подарувала мені надію на щастя. І тоді— я буду любити тебе вічно.»
Я відчула, що на очі навернулися сльози і похапцем витерла їх. Я навіть не встигала одягнути свою куртку, а одразу ж побігла до чорного виходу. Ще не вистачало, щоб фанати мене помітили. Я вибігла на холодне повітря і помітила недалеко темний силует.
— Костя!— голосно крикнула я і почала бігти по сходах,— Почекай, Костю!
Снігу намело добряче, а я в шортах і тонких колготках, а ще й топ без рукавів та й туфлі весняні. Я помітила, що Костя зупинився і розвернувся в мою сторону. Спостерігаючи за ним, я повністю втратила рівновагу і, послизнувшись на льоді, з гучним криком повалилася на холодний сніг. Вже за секунду біля мене опинився Костя, який ледь приховував усмішку. Я спробувала піднятися, але знову впала і цим змусила хлопця відкрито сміятися. Він так голосно реготав, що мені аж стало неприємно.
— Чого смієшся?— буркнула я і подивилася на нього,— Краще б допоміг піднятися.
Костя простягнув мені руку, а я невдоволено прийняла її. Обійнявши себе руками я подивилася на хлопця і глибоко вдихнула. 
— Я так розумію,що ти хотіла мені щось сказати,— заговорив Костя і допитливо подивився на мене.
— Ох, так,— розгублено відповіла я.
Костя зняв свою куртку та накинув мені на плечі, а сам залишився в светрі. Також він натягнув мені на голову свою шапку і я здивовано подивилася на нього. 
— Не хочу, щоб ти захворіла,— сказав хлопець, а я усміхнулася і взяла його за руку.
— Але ж ти теж можеш захворіти,— зауважила я і міцніше стиснула його теплу долоню,— Я прочитала твою записку. Костю, я готова підтримувати тебе завжди і довіряти. Тільки ти люби мене вічно, добре?
Я підійшла ближче до хлопця і поцілувала його. Ніжно та так легко, зі всією чуттєвістю. Костя, здається, був радий такому моєму рішенню, а я ще більше зрозуміла, що без нього вже не зможу. Він притягнув мене в свої теплі обійми, а я зарилася носом в його шию.
— В тебе ніс холодний,— сказав Костя, а я усміхнулася. 
— Вибач, мені просто холодно.
— А що мені казати?— засміявся хлопець, а я жалісно подивилася на нього. Він стояв у тоненькому светрі та й без шапки, поки я грілася в його тепленькому пуховику.
— Ходімо всередину,— сказала я і потягнула його за руку,— Я переодягнуся, а тоді можемо і піти кудись. 
— Давай ти збирайся, а я тебе тут почекаю.
— Добре,— сказала я і почала знімати його куртку.
— Візьми з собою,— сказав Костя і натягнув мені назад на плечі.
— Ти що будеш стояти взимку на морозі лише в светрі?— я здивовано подивилася на нього. 
— Я думаю, що ти не збираєшся втекти кудись з моєю курткою і шапкою,— усміхнувся Костя, а я лише закотила очі,— Тільки давай швиденько.
— Гаразд,— я швидко поцілувала його  в щоку і легенько побігла в приміщення, щоб знову не впасти. 
Зібралась я максимально швидко. Закутавшись шарфом і вдягнувши на голову шапку, я прихопила квіти та вийшла на вулицю. Нести в руках його куртку та квіти було дуже важко, але я намагалася зробити так, щоб нічого не впало. Я повільно та максимально тихо підійшла до хлопця. Він стояв спиною до мене і з кимось емоційно розмовляв по телефону. Костя розмахував рукою, а потім міцно стиснув її в кулак. Напевно, я не так вже і тихо підходила, бо він одразу ж мене помітив.
— Я прийду завтра, і ми з тобою нормально поговоримо про це все,— сказав Костя і подивився на мене,— Я зараз трохи зайнятий. Ага, добре.
Він збив дзвінок, а я простягнула йому його куртку.
— Все добре?— спитала я,— З ким ти розмовляв?
— Та так, нічого важливого,— відповів хлопець і взяв мене за руку,— Куди йдемо? Можемо сходити в паб, там сьогодні виступають хлопці. 
—Можна, але ненадовго, бо я трохи втомлена.
— Добре.
Ми не надто швидко йшли по вулиці, але дорога була досить довгою. Все ж той паб знаходиться на окраїні міста. Та мені було головне лише те, що Костя поруч. Він розповідав мені різні історії та всяко веселив мене. З тим букетом було не так легко йти, але я не могла не оцінити того, що їх подарував мені саме він. Як же це дивно, але якась дрібничка від коханої людини дарує більше радості, ніж дорогі подарунки. На вулиці було дуже сильно холодно, але я вперто не вдягала рукавиць. Мені хотілося відчувати тепло руки Кості, і байдуже, що інша вже напевно замерзла. Ми зайшли в паб, і я одразу ж усміхнулась цій атмосфері. З колонок лунала гучна рок-музика, а хлопці сиділи за великим столом та пили пиво. 
— О, які люди!— сказав Руслан, а коли помітив у мене в руках квіти, то широко усміхнувся.
— Привіт!— привіталась я і дала Толіку п'ять, а потім всім хлопцям по черзі. 
Костя допоміг мені зняти куртку та повісив її на крісло. Він пішов до бару та приніс вазу, наповнену водою. Поклавши туди букет, він сів на крісло, а я — знову йому на коліна. 
— Ви вже виступали?— спитала я в хлопців.
— Так, наступний виступ через сорок хвилин,— відповів Свят.
— Ой, а в мене вже закінчилися на сьогодні концерти,— усміхнулась я,— Ну і в цьому році залишився лише дует з Костею. 
— Хм, ми можемо організувати тобі сьогодні ще один виступ,— сказав Руслан і подивився на хлопців,— Ну що, візьмемо Мілу собі в гурт?
— Ох, я ніколи не співала в групі,— заперечила я,— І думаю, що ви не захочете співати мої пісні. Ну а ваших я не знаю.
— Ми можемо співати пісні Кая,— сказав Рій.
— Оце вже точно ні!— категорично сказав Костя,— Мене ніхто не може переспівати. 
— Мене теж,— мовила я, а хлопець лише засміявся.
— Ну ти і порівняла,— він подивився на мене,— Мої пісні зі своїми.
— Ти думаєш, що танцювальні хіти легко співати?— я примружила очі.
— Саме так,— відповів Костя, а я ображено відвернулася від нього.
— Ну це ми ще подивимось,— сказав Руслан і хитро посміхнувся. 
— Як там ваш кастинг?— спитала я в хлопців.
— Готуємось,— відповів Рій, а всі почали сміятися,— Якщо чесно, то ми навіть не вирішили, що будемо співати.
— А коли цей кастинг?— спитав Костя і подивився на Руслана.
— Завтра,— відповів той.
— Можна я прийду вас підтримати!— запропонувала я.
Хлопці перекинулися поглядами, а Костя почав ніжно погладжувати мою руку.
— Ми прийдемо, разом,— сказав він.
— Ні, ви не прийдете,— заперечив Руслан,— Ми не хочемо, щоб хтось знав, що ми з тобою знайомі. 
— Всі і так будуть знати,— здивувався Костя.
— Так, будуть, але ми розкажемо всім пізніше. Якщо нас візьмуть у проект, звісно. Ми просто не хочемо, щоб люди думали, ніби ти нас просуваєш.
— Мені нема сенсу вас просувати,— роздратовано сказав Костя,— Гнат вже давно хоче з вами співпрацювати, а ви чомусь відмовляєтеся. 
— Все! Ми маємо йти на сцену,— сплеснув у долоні Свят.
— Гарного вам виступу,— побажала я і помітила хитру посмішку Руслана.
— Дякуємо, Міло. Тобі теж.
Я трохи незрозуміло подивилася на нього, а Костя пробурмотів собі щось під ніс. Коли хлопці відійшли, я притулилася ближче до нього і поцілувала в щоку. Він поклав свою руку мені на ногу, і почав погладжувати її. Я помітила, що в нього загорілися очі, і це змусило мене з усмішкою прикусити губу. Я нахилилася ближче, щоб поцілувати його, але мене перервав голос Руслана.
— А де наша закохана парочка?— голосно сказав він в мікрофон, і почав просуватися до нас,— А, от і вони! 
— Я його приб'ю,— пробурмотів Костя.
— Ну що ж, любі мої,— заговорив Руля і подивився на мене,— Готові виступити перед нашими друзями?
Я почала повільно підійматися. Костя теж встав і взяв мене за руку. Ми пройшли до сцени, а я схвильовано подивилася на хлопця. Що ж цей Руслан таке задумав? Схоже, після цього виступу ми точно його приб'ємо!