Розділ 24

«Де ти є?
Мої квіти дурні розпустились без тебе
У лютому місяці
Сипались салютами
Де ти є?
Я просила тепла
Я заснула у відчай закутая
Твоїми зимами лютими...»
The Hardkiss, «Де ти є?».

Як завжди, я запізнилася на зустріч з дядьком Тарасом, і він не був дуже радий цьому. Вже в студії, я зустрілася з його суворим поглядом, і зрозуміла, що зараз мені випишуть по повній.
— Добрий день! — солодким голосом сказала я.
— Ти мала бути тут ще зранку!— різко мовив дядько.
— Вибач, я була трішки зайнята.
— А вчора? Минулого тижня? Коли ти взагалі останній раз була в студії, а не з Костею?
— Я тебе не розумію. Ти ж сам хотів цей дует, от і маєш! А ти бачив, які відгуки в інтернеті?
— Бачив, і я дуже радий, що тебе нарешті почали сприймати. Але, Міло, ти повністю забула про свою кар'єру. — зауважив дядько Тарас спокійним голосом.
— Нічого я не забула,— обурилась я,— Просто зараз трішки зайнята особистими справами.
— Що у вас з Костею?— прямо спитав чоловік.
— Ну ми ніби разом,— відповіла я і опустила погляд.
— По-справжньому?— нахмурився дядько.
— Здається, так,— прошепотіла я.
— Міло, донечко, — звернувся до мене дядько,— Костя дуже хороший хлопець, і я впевнений, що ви підходите одне одному. Я тільки не хочу, щоб тобі розбили серце.
— Він не зробить цього,— сказала я.
— Добре, я розумію, що в тебе стосунки і все таке, але ти ж пам'ятаєш, що цього тижня заплановано три твоїх виступи. 
— Ох, я зовсім забула!
— І один з них вже післязавтра. Ну а тоді три дні підряд,— сказав дядько Тарас.
— Як я могла забути про це?— здивовано говорила я.
— Послухай, я знаю, що ти впораєшся, але постарайся не так багато часу проводити з Костею, гаразд? Я не проти ваших стосунків, а, навпаки, радий. Просто не забувай про свої обов'язки.
— Гаразд,—усміхнулась я і обійняла дядька Тараса,— Я тебе дуже люблю. 
— Я тебе теж, Мілочко,— сказав чоловік і погладив мене по голові,— Ти ж мені, як донька. 
— А ти мені, як батько,— прошепотіла я.
Дядько Тарас ще трішки поговорив зі мною, а тоді пішов геть. Ми з Олегом організовували порядок виконання пісень. Потім ми ще доопрацювали незавершені композиції, і я нарешті була вільна. Це все зайняло дуже багато часу, але Костя, здається, має бути ще в своїй студії. Я вирішила, що цього разу теж не буду попереджати його. Приїхавши на студію, я помітила, що Костя кудись вийшов, тому я просто сіла собі на крісло, і почала його чекати. Згодом двері відчинилися, а я широко усміхнулася, бо подумала, що це він. Та моя усмішка одразу ж впала, як тільки я побачила довгі ноги в короткій спідниці. 
— А що це ти тут робиш?— обуреним тоном спитала Ліля.
— Чекаю на Костю,— просто відповіла я,— Це ти, що тут робиш?
— Теж чекаю на нього. Ми обговорювали з ним важливі питання нашого дуету і я дуже втомилася,— почала говорити дівчина, а я лише голосно фиркнула,— От попросила його купити мені каву в кав'ярні, що внизу по вуличці. 
— Костя мені говорив, що вашого дуету не буде,— сказала я і усміхнулася,— І я йому вірю.
Дівчина швидко підійшла до мене і встала, склавши руки на грудях. Я ж теж повільно піднялася і подивилася їй в очі.
— Я зроблю все, щоб його повернути,— заявила вона, а я аж здивувалася.
Нічого собі вона захотіла! 
— Можеш даремно не старатися,— сказала я,— Ти вже давно втратила свій шанс. Через тебе він стільки часу страждав і закривав своє серце для нових почуттів. 
— А ти в нас така прекрасна, що змогла в ньому їх розбудити, так?— єхидно спитала дівчина.
— Саме так,— відповіла я,— І повір мені, я за цих декілька місяців, стала йому важливіша, ніж ти за всі свої чотири роки. 
— Ого! Нічого собі ти загнула,— почала сміятися Ліля,— Так, я зробила помилку, і я це дуже добре знаю. Проте, ніхто не казав, що я не можу її виправити. 
— Хм, я тобі це скажу,— натягнуто усміхнулась я і підійшла впритул до неї,— Ти ніколи не зможеш здобути знову його довіру, а тим більше, виправити свої помилки.
— Та невже?— дівчина з викликом подивилася на мене,— А якщо він досі мене кохає?
— Хм, сумніваюся,— сказала я,— Бо тепер він кохає тільки мене.
— Наївна! Яка ж ти наївна! Невже ти справді думаєш, що він так швидко зміг мене забути?
— Я допомогла йому це зробити. Він повністю викреслив тебе зі свого життя.
Дівчина обійшла мене, і підійшла до столу, де лежало багато блокнотів. Вона почала шукати щось між ними, а тоді витягнула невеличкий синій. Це якраз той, який я бачила кожного разу, коли тут була. Костя постійно щось записував у ньому, але чомусь ховав його від мене. Я навіть декілька разів намагалася підглянути, що ж він там таке пише, але хлопець постійно забирав його.
— Що це?— спитала я твердим голосом, щоб не показати, що хвилююся. 
— Це блокнот, в якому Костя складає свої пісні,— вона простягнула мені його,— Почитай, а тоді подумай, чи дійсно ти йому важлива.
Я взяла цю річ в руку, і якраз в цей момент в кімнату зайшов Костя. Швидко кинувши блокнот в сумку, я обернулася до хлопця. Він передав одну каву Лілі, а вона йому усміхнулася.
— Дякую, що купив мені,— дівчина зробила невеликий ковток,— Ммм, це ж латте з кокосовим сиропом! Ти не забув!
Вона ледь на шию йому не  накинулась, а мені одразу ж серце защемило. Чому завжди так боляче? Костя нічого не відповів їй, а відразу підійшов до мене. Він нахилився, щоб поцілувати мене, а я просто відвернулася від нього. 
— Що таке?— нахмурився хлопець, а Ліля посміхаючись пішла геть.
— Ти ще питаєш?— роздратовано сказала я і відійшла від нього,— Говориш, що тобі байдуже на неї, а сам каву їй купуєш.
— Міло, не дурій! Я просто йшов у кав'ярню, а вона попросила мене, щоб я купив їй теж. От і все! 
— То може не варто було цього робити?
— Ми з нею не чужі люди,— роздратовано сказав Костя,— Як би там не було, але в нас багато спогадів разом. 
— Знаєш що, Костю?— сердито мовила я,— Розберися краще в своїх почуттях, і зрозумій нарешті, хто тобі справді потрібен!
Я сердито подивилася на нього, і розвернулася, щоб піти геть. Хлопець з блискавичною швидкістю схопив мене за руку та притиснув спиною до дверей. Він роздратовано подивився на мене, а я важко ковтнула і опустила погляд. Костя підняв мою голову, і змусив подивитися на нього. 
— Вона не має значення, чуєш?— сказав він прямо мені в очі,— Для мене існуєш тільки ти.
— Я не можу так,— прошепотіла я,— Мені боляче бачити тебе з нею.  
— Міло, люба моя, я теж не хочу, щоб вона була тут, але я не в праві це вирішувати,— він притулився своїм чолом до мого,— Потерпи, будь ласка, ще трішечки. Я обіцяю тобі, що це все скоро закінчиться, і ми будемо щасливі.
Він накрив мої губи своїми, а я не відповідала. Мені не хотілося відповідати йому, бо я відчувала таку образу. Та під його натиском я не витримала і розімкнула свої губи. Я поклала свою руку йому на щоку та ніжно погладила. Мені так сильно хотілося, щоб він сказав, що кохає мене. Та він не зробив цього, поки...
— В мене цього тижня три виступи,— сухо сказала я, коли ми відсторонилася,— Ти забираєш весь мій вільний час, тому нам треба бачитися рідше.
— Гаразд,— відповів Костя,— Можливо тобі потрібна якась допомога?
— Ні, я сама впораюсь,— сказала я і відвела погляд,— Ну і Олег мені допомагає.
— Не хочеш зараз сходити зі мною до хлопців?— запропонував Костя.
— Дякую за запрошення, але у мене справи,— буркнула я і кинула на нього останній погляд,— Побачимось пізніше. Бувай!
— Бувай, Міло,— хлопець підозріло подивився на мене, а я просто розвернулася і пішла геть. 
Мені було боляче, і байдуже, що можливо я вчинила, як розбещене дівчисько, яке постійно потребує уваги. Мене просто вибісило те, як він говорив про неї. Ну і ще, звісно, ця Ліля мене дістала. Я розуміла, що вона просто так не відчепиться, але мені вже набридло. Ніколи я не сварилася через якогось хлопця, а тепер тим більше не буду цього робити. Достатньо того, що він розбиває мені серце. Якщо я йому справді важлива, то нехай доведе мені це. 
Я не придумала нічого кращого, як ігнорувати його. Сухо відповідала на дзвінки та просто говорила, що не маю часу. В принципі, це було правдою. Адже виступи та концерти забирали дуже багато сил та енергії. Про те, щоб приходити до нього ночувати, я взагалі не думала. Тому що розуміла, що встояти перед ним не зможу, а вкотре розтоптувати свою гордість, я не дозволю. Так, можливо я дурію, і не варто ображатися через такі дурниці, але звідки я можу знати, чи те, що говорила Ліля не є правдою? Він жодного разу не сказав, що кохає мене, але він навіть не уявляє, наскільки важливо мені це почути. Я ще не заглядала в той блокнот, бо просто боялася. Мені було страшно, що я прочитаю його зізнання, і вони будуть адресовані їй. 
Вже пройшло три дні з того часу, і сьогодні у мене передостанній концерт у цьому році. Саме на Новий рік відбудеться премія, де ми з Костею маємо виступити дуетом. 
Я приїхала в клуб, в якому я повинна виступати і зайшла в кімнату, яка була облаштована, як гримерка.
— Привіт,— сказала я до свого візажиста Каті.
— Ох, нарешті ти з'явилася,— сказала вона і оглянула мене в повний зріст,— Ти схудла. Не вже тебе Оля так сильно мучить?
— Та ні, я вже не пам'ятаю, коли була останній раз в тренажерному залі,— зітхнула я і сіла на стілець.
— І вигляд в тебе, якщо чесно, не дуже,— дівчина почала наносити мені макіяж.
— Для цього у мене є ти,— усміхнулась я.
— До речі, що в тебе з Костею? Ми так і не поговорили після того випадку на фотосесії,— зауважила Катя.
— Я і сама не знаю, що в нас. Здається, що ми разом, але от я стараюся заради наших стосунків, але не бачу жодної віддачі з його боку,— зізналась я,— Мені вже це набридло, і я не знаю, що робити далі.
— З того, що я бачила на вашій фотосесії, то у вас просто шалена енергетика і пристрасть,— сказала дівчина, а я лише важко зітхнула.
— Пристрасть? Але це аж ніяк не кохання, — зауважила я.
— Всі ми тепер знаємо про його ситуацію з колишньою,— мовила Катя, а мене аж перекосило від того, що вона згадала Лілю,— Якщо він не говорить тобі, що закоханий, то це не означає, що в нього нема до тебе почуттів. Може він боїться зізнатися тобі?
— Можливо,— відповіла я і опустила погляд.
Не хотілося мені слухати повчання від Каті. Настя говорила мені теж саме, а я просто вперто стою на своєму. Особливо, якщо за сьогоднішній день Костя навіть не зателефонував мене, а про повідомлення взагалі мовчу. Одягнувши сині шорти та білий топ, я вийшла на сцену. Хоч і виходила я зовсім без настрою, але на сцені я повинна бути весела та запальна. Концерт тривав близько години, і я навіть не помітила, як пройшло стільки часу. Мої фанати настільки додали мені впевненості та радості, що я була така щаслива. Подякувавши публіці, та заспівавши ліричну пісню на біс, я спустилася зі сцени. Усмішка не сходила з мого обличчя, коли я чула голосні крики фанатів.
— Ти молодець,— сказав Олег, коли ми йшли до гримерки.
— Ох, це все завдяки тобі,— усміхнулась я,— Їм так сподобались нові пісні!
— А ти хвилювалася, що тебе не зможуть сприйняти,— зауважив хлопець.
— Звісно, я ж не думала...— почала говорити я, але одразу ж замовкла, коли помітила біля дверей гримерки Костю з великим букетом білих троянд.
Я здивовано подивилася на це, і невпевнено підійшла до нього. Це серйозно він, чи це вже мені уявляється?