Розділ 22

«Пиши моє ім'я на кожному вікні
В якому плаче дощ, змиває біль
Шукай мене в піснях, ми в осенi сумні
Я твій!»
O. Torvald «Пиши моє ім'я».

— Ти з глузду з'їхав?— крикнула я, коли ми опинилися під холодним дощем.
Костя притягнув мене за талію до себе і подивився мені в очі. Він різко підняв і покрутив мене, а я почала голосно сміятися. Дощ бив у лице, але мені було так байдуже, бо просто зараз я бачила щасливу посмішку Кості.
— Міло, ви не проти потанцювати зі мною?— спитав хлопець, а я лише засміялася.
— Тільки сьогодні,— відповіла я і поклала свою руку йому на плече. 
Ми почали хитатися з однієї сторони в іншу під музику дощу. Пасмо волосся вже налипло мені на чоло, але Костя забрав його. Дощ був таким сильним, що мені довелося примружити очі, щоб хоч щось бачити. Це було так смішно і романтично водночас. Потім я закинула свої руки йому на шию та піднялася трішки на носочки, щоб поцілувати його. Потім він взяв мене за руку і ми побігли під дощем до його квартири. Ми опинилися в під'їзді мокрі до нитки. Я викрутила своє волосся і просто засміялася. Цей момент під дощем назавжди буде в моїй пам'яті, і відтепер я просто обожнюю дощ. Як тільки ми зайшли в квартиру Кості, то  хлопець допоміг мені зняти пальто.  Нам обом так хотілося спати, що ми одразу ж лягли на ліжко. 
— Я кохаю тебе,— тихо прошепотіла я, дивлячись у стелю. 
Хлопець нічого не відповів мені, а лише ніжно поцілував мене в губи. Та мені і не потрібно було його зізнань, бо я і не чекала їх. Можливо, колись він теж скаже, що кохає мене, а поки я просто буду насолоджуватися моментами, проведеними разом з ним. 

Проснулись ми десь в обід і пішли разом в душ. Мені це було трохи дивно та й соромно. Вночі хоча б темно, і це якось відчувалося не так. Але стояти голою поряд з ним в душі, було якось надто ніяково. Та хлопця здається це взагалі не хвилювало. Потім він простягнув мені свою сорочку, а я одягнула її. Весь мій одяг ще досі був мокрий і валявся десь по квартирі. 
— Ти знаєш, що завтра прем'єра нашої пісні в ютубі?— спитала я, коли ми сиділи на кухні.
— Знаю, а через три тижні ми маємо виступити з нею на музичній премії,— відповів Костя. 
— Цікаво, як люди відреагують.
— Думаю, що їм сподобається. 
— А якщо ні?— спитала я і подивилася на хлопця.
— Тоді ми зараз напишемо ще одну пісню,— усміхнувся Костя.
— Зараз?— здивувалась я.
— А в тебе були на сьогодні якісь плани?— спитав хлопець і допитливо подивився на мене.
— Ну не знаю,— задумливо почала говорити я,— Наприклад, повторити те, що було вночі, а потім можна і пісню написати.
Костя лише усміхнувся на мої слова і похитав головою. Він взяв мене за руку, та повів в якусь невеличку кімнату. Там було багато різних речей. На стіні висіла велика дошка, на якій були всякі різні дрібнички. 
Костя ж тим часом витягував якусь гітару.
— О, то в тебе тут та колекція?— спитала я і почала оглядати всі предмети.
— Так,— відповів Костя,— Там мають бути твої окуляри.
— Знайшла!— сказала я і подивилася на причеплені окуляри.
Усмішка одразу ж з'явилася на моєму обличчі, що тут є якась невеличка частинка мене. Значить, я йому важлива. Неподалік від окулярів я помітила прикріплений тюбик з помадою. Я здивовано подивилася на неї і перевірила номер відтінку.
— Звідки у тебе моя помада?— спитала.
— Коли ми були на тому концерті разом, ти кинула мені її в кишеню піджака, а потім забула забрати.
— Це тоді, коли був «Осінній бал»?
— Так,— усміхнувся Костя. 
Я поглянула на річ, якій було відведено якесь окреме місце. Це була підвіска з половинкою серця. На ній було написано «Лілія», а в мене одразу ж таке відчуття з'явилося всередині,  ніби удар в серце. Схоже, в неї є така ж з його ім'ям. Вони віддали один одному свої серця. 
— Міло, пішли!— сказав Костя і потягнув мене за руку в вітальню. 
Ми сіли на диван та почали писати пісню. Рядки лились самі собою, а Костя одразу ж придумував мелодію на гітарі. 
Весь день ми провели разом, і я була така щаслива, що мені хотілося кричати всім про це. Додому Костя відвіз мене на своїй машині, бо в його квартирі зовсім не було для мене одягу. Треба буде деякі речі залишити в нього. Не знаю чому, але в моїй голові будувалося стільки планів на спільне майбутнє з ним, що аж страшно. Я дуже боюся, що в один момент все зруйнується, і його більше не буде в моєму житті. 
Наступного дня, я дуже хвилювалася, адже наша пісня вийшла в світ. Я спочатку не хотіла читати коментарі під нашим аудіо, але потім я все ж наважилась. На фон продюсери обрали фотографію з нашої з Костею фотосесії. Це було красиве фото, де двоє людей дивилися один на одного очима, сповненими ніжності та закоханості. Я стояла в романтичному блакитному платті, а я Костя своєю рукою ніжно торкався моєї щоки. Я одразу ж усміхнулася, коли загадала ті наші моменти. Я погортала стрічку до коментарів і, затамувавши подих, почала їх читати. Як же сильно я здивувалася, коли побачила, що вони всі схвальні. Люди повірили! Вони відчули, що наші почуття справжні, і це не могло мене не тішити. Спочатку я хотіла подзвонити до Кості та поділитися з ним своєю радістю, а потім вирішила поїхати до нього на студію і зробити йому сюрприз. 
Юра привіз мене під будівлю, а я швидко побігла до вже відомих мені дверей. Від тієї асистентки, що була минулого разу, тепер не було і сліду. Я піднялася на третій поверх та тихенько відчинила двері в студію, де ми були минулого разу з Костею. Хлопець сидів на стільці, та щось записував у своєму блокноті. Я максимально тихо підійшла до нього і поклала свої руки йому на очі. Він одразу ж вирівнявся, а я нахилилася до нього.
— Привіт, Міло,— сказав Костя.
Він різко схопив мене за руку і потягнув до себе. Таким чином я опинилася в нього на колінах, і здивовано відкрила рот.
— Звідки ти дізнався, що це я?
— Просто тільки в тебе такі парфуми,— відповів хлопець, а я широко усміхнулася.
— Костю, ти бачив?— почала вражено говорити я,— Наша пісня перша в трендах! А коментарі? Вони просто неймовірні!
— Це ти у мене неймовірна!— сказав Костя і швидко поцілував мене.
Ми дивилися один на одного, і навіть не помітили, як в кімнаті з'явилася ще одна людина.
— Костю, ти привів сюди свою дівчину,— почула я чийсь голос і повернула голову.
Перед нами стояла Ліля і усміхалася мені своєю найкращою усмішкою. Я ж навпаки ледь не відкрила рота, коли її побачила. Костя пробурмотів якісь прокляття, а я ображено подивилася на нього. Не розумію, що взагалі вона тут робить?