Розділ 18

«Хочеш я з небес зіроньку
Хочеш я в руках ластівку
А хочеш під вікном залишусь?
Можна я в тобі поселюсь?»
Без обмежень, «Хочеш».

Після нашої розмови, ми з Костею просто лягли на диван разом. Моя голова мирно спочивала в нього на грудях. Я могла чути кожен його подих та шалений стук серця. Костя ніжно погладжувати мене по голові, перебираючи пасма волосся. 
— До чого тут светр?— раптом спитав хлопець, і цим порушив нашу тишу.
— Ти це про що?— здивувалась я.
— Ну ти ж ледь не розбила бокал об мою голову і крикнула, що це через твій светр.— нагадав Костя, а я усміхнулась.
— Просто я собі сиділа і пила вино, а ти так різко постукав, що у мене бокал перевернувся і весь вміст вилився на мій улюблений білий светр,— сказала я і показала на пляму,— Бачиш? Це все через тебе, а тепер доведеться його викинути. 
— Звичайний светр,— зауважив Костя,— Я впевнений, що в тебе ще не один такий є.
— Просто п'ять років тому ми з мамою гуляли по магазинах. У мене ще тоді не було ніякої популярності. Ну і грошей, звісно, теж,— почала розповідати я,— Ця кофтинка мені так сподобалась, але мене настрожила її ціна. Мама помітила мій сумний погляд і легенько усміхнулася. Я знала, що вона працює цілими днями, щоб нам з братом на їжу вистачало. Тож, ні про який светр не було й мови. Та вже через тиждень, в день святого Миколая, мама подарувала мені його. Я була така рада, що вже п'ять років кожної зими одягаю його. І жодні світові бренди не зрівняються з цим подарунком від найріднішої людини.
— Сумно,— сказав Костя,— Можливо, вдасться його випрати? 
— Від вина залишаються плями,— відповіла я і закотила очі.
— В принципі, можеш і так ходити. Скажеш всім, що це такий тренд, як і футболки навиворіт.— почав сміятися хлопець. 
— Ей!— я його вдарила рукою в живіт, але від цього він ще більше засміявся.
Я теж не стримала усмішки, бо одразу ж загадала нашу першу зустріч. Так, в мене дійсно тоді футболка була одягнена навиворіт. Ми так пролежали за розмовами та ніжними поцілунками цілу ніч. Не знаю, коли я заснула, але зранку мене розбудив Костя. 
— Доброго ранку, соня,— сказав Костя і ніжно поцілував мене,— Ти мені руку притиснула і, здається, що вона зараз в мене відвалиться.
— Ой, вибач!— сонно сказала я і повільно піднялася.
Все тіло боліло від того, що я спала в незручному положенні. Та це і не дивно, якщо ми з Костею лежали вдвох на вузькому диванчику. Я потягнулася догори, а хлопець потер свою руку. 
— Котра година?— спитала я і взяла в руки телефон.
Я ввімкнула свій смартфон і побачила багато непрочитаних повідомлень. Відкривши останнє від дядька Тараса, я різко піднялася. Спочатку він писав про те, що я безвідповідальна та ніщо не зможе мене змінити. Потім він вирішив взагалі мене ошелешити і написав, що сьогодні в нас з Костею фотосесія. Через дві години!
— Нам треба збиратися!— голосно крикнула я і побігла в ванну.
— Куди?— здивувався хлопець.
— Через дві години в нас фотосесії!— закричала я і почала чистити зуби.
— Яка ще фотосесія?— спитав Костя, а я лише знизала плечима.
Почистивши зуби та вмивши обличчя, я вийшла в коридор. Хлопець як раз читав повідомлення на своєму телефоні. Костя пробурмотів собі щось під ніс, і почав одягатися.
— Я заїду до себе і швидко зберуся,— сказав він мені,— Зустрінемось вже на місці.
— Добре,— швидко пробурмотіла я.
Він махнув мені та вийшов з квартири, а я почала швидко переодягалися. 
Через годину, я вже була в студії, де повинна відбутися фотосесія. На мене вже чекали стилісти, візажисти і дядько Тарас. Я бачила, що він хоче мене просто вбити, а я налякано усміхнулася йому. 
— Нарешті з'явилася!— сердито сказав дядько.
— Вибач, в мене був вимкнений телефон,— почала виправдовуватися я.
— Та я помітив,— роздратовано мовив дядько і кивнув у сторону кімнати, яка була зроблена під гримерку,— Йди готуйся, бо часу і так обмаль. Потім поговоримо про це все.
Я лише кивнула і підійшла до свого візажиста. Катя оглянула мене і незадоволено похитала головою.
— Скільки ти спала?— обурилась вона,— В тебе такі мішки під очима, і виглядаєш втомлено.
— Не знаю,— зізналась я і знизала плечима.
— О, то в тебе була шалена нічка!— усміхнулася дівчина,— Цікаво, хто ж це так тебе втомив?
— Катю!— обурилась я і оглянулась по сторонами,— Нічого не було. Я просто не могла довго заснути. 
— Ну-ну,— сказала вона, не приховуючи усмішки,— Зараз зробимо з тебе красунечку.
— Надіюсь на твою магію у вигляді L'Oréal Paris,— усміхнулась я.
Вже через деякий час мене було не впізнати. Звісно, макіяж був максимально природній та без яскравих акцентів, і це мені дуже сильно подобалось. Всієї косметики було в міру і виглядало це навіть дуже вдало. 
— Катю, ти чарівниця!— вражено сказала я.— Мені так подобається. Особливо, ось ці коричневі тіні. Який це ти відтінок використовувала?
— Міло, я розумію, що ти хочеш поговорити, але мені ще над одним принцом треба почаклувати,— відповіла Катя і показала кісточкою на Костю, який стояв у дверях.
Цікаво, давно він там стоїть? Я встала зі стільця, а хлопець підійшов до мене. Він притягнув мене в свої обійми і тихо прошепотів на вушко:
— Ти дуже красива. Не знаю, як витримати цю фотосесію і не накинутися на тебе з поцілунками. 
— Ти мене соромиш,— тихенько сказала я і усміхнулася.
Я повільно потягнулася, щоб його поцілувати і зовсім забула про Катю, яка здивовано витріщалася на нас.
— Так!— крикнула вона і всунула між нашими губами кісточку,— Я не дозволяю вам цілуватися! Міло, в тебе помада розмажеться.
— Я легенько,— сказала я і подивилася на неї.
— Не можна!— вона відтягнула мене від Кості, а я лише закотила очі.
Катя помішана на тому, щоб все було максимально ідеально. Вона акуратно і довго наносить макіяж, але результат того вартий. 
— Чекаю подробиць.— тихо сказала вона і закрила перед моїм носом двері. 
Мені нічого не залишалося, як піти до стилістів та підібрати сукню. На сьогодні в мене було три наряди, і всі такі різні.
Схоже, доведеться змінювати образи. Мій стиліст Марічка простягнула мені блакитну довгу сукню. Я одягнула її та оглянула себе в дзеркалі. Це виглядало так ніжно і романтично, що я відчула, як шалено б'ється моє серце. Цікаво, що скаже Костя, коли побачить мене. Часу було дуже мало, і фотограф вже чекав на нас. Я вийшла в кімнату для зйомки і побачила Костю, що стояв у білій сорочці та чорних штанах. Він підмигнув, коли помітив мене, а я зупинилася біля нього.  
— Значить так,— заговорив до нас фотограф Саша,— Перший ваш образ — це є ніжність. Покажіть мені романтику та безмежне кохання.
Я кивнула і усміхнулася до Кості. Вже через декілька секунд запрацював кондиціонер. Його повітря було направлене на мене, і це змушувало моє шифонове легеньке плаття розвіюватися та трішки оголяти ноги. Я стояла спиною до Кості, а він ніжно доторкнувся своєю рукою до мого плеча. По моїй шкірі одразу ж пройшовся мороз і я повільно закрила очі. Потім я обернулася до нього і поставила свої руки йому на груди. Він не відривав від мене свого погляду, а я легенько усміхнулася. Ми постійно міняли позиції, а фотограф лише задоволено кивав головою. В наступний момент Костя притягнув мене за талію до себе і нахилився до моєї шиї. Я повернула голову до нього. Наші губи були в міліметрах один від одного, а я злегка їх привідкрила. 
— Супер!— крикнув фотограф, і зруйнував наш момент.— Ви дуже круто працюєте разом.
Ми пішли змінювати образи. Того разу я вдягнула чорні шкіряні штани та яскраво-червону блузку. Катя швидко зробила мені темний макіяж і нафарбувала губи бордовою помадою. Костя стояв в рваних чорних джинсах та сірій футболці. 
— Я вимагаю від вас зухвалості, божевілля та нахабності,— сказав фотограф, а я лише закотила очі.
Ця частина фотосесії була, мабуть, найвеселішою. Ми то стрибали, то робили вигляд, що сваримось, то сміялися. На останніх кадрах я застрибнула Кості на плечі, а він покрутив мене. Це було справді класно і я не просто не стримувала усмішки. 
Саша знову похвалив нас і сказав, що ми з Костею дуже гарно виглядаємо разом. Це не могло мене не тішити і я радісно побігла переодягалися. Звісно, чорне обтягуюче плаття та лакові туфлі на височенних підборах, одразу ж дали зрозуміти, що має бути в останній частині фотосесії. Катя знову перефарбувала мене, і того разу в мене губи були нафарбовані яскраво-червоною помадою. Перукарі швидко зібрали моє волосся наверх, а я усміхнулась своєму відображенню. В моїй уяві вже було, як здивується Костя, коли мене побачить. Надіюсь, що мені вдасться вразити його наповал. 
Та в кінцевому результаті вийшло так, що вразили мене. Як тільки я побачила Костю в чорному костюмі, то не змогла й погляду відвести. Я зрозуміла, що ця частина фотосесії буде для мене найскладнішою. І це дійсно було так. Фотограф явно дав зрозуміти, що чекає від нас жагучої пристрасті. Я подивилася на Костю, а він одним різким рухом потягнув мене за талію до себе. Ну а далі було, наче в фільмі. Його руки блукали по моєму тілу, а я лише привідкривала очі та дивилася на хлопця затуманеним поглядом. 
— Все!— сказав Сашко, а ми з Костею різко відсторонилася,— Це було надзвичайно вражаюче і думаю, що тепер всі повірять у ваші почуття. Дякую вам за роботу і сподіваюся, що це ще не остання ваша фотосесія.
Костя зняв мене зі столу і легко поставив на підлогу. 
— Тобі теж дякуємо,— пробурмотіла я до фотографа і взяла об'єкт мого бажання за руку.
Я швидко потягнула Костю в гримерку, а він уважно подивився на мене. Я потребувала його, наче повітря, тому без вагань почала його цілувати. Раптом в двері хтось голосно постукав, але ми все одно не відривалися один від одного. 
— Костя!— закричав голосно Гнат,— До тебе телефон дзвонить.
— Я потім передзвоню,— сказав хлопець і продовжував мене цілувати.
— Тут твоя сестра і мама безперервно телефонують. І ще Ліза написала тобі повідомлення.— заговорив чоловік, а Костя різко відсторонився від мене. 
Він швидко відчинив двері та забрав у Гната свій телефон. В один момент Костя зблід та почав швидко збиратися.
— Щось сталося?— стривожено спитала я, але він нічого не відповів,— Костю, що відбувається?
— Не зараз. Потім поговоримо,— відповів хлопець і, навіть не дивлячись на мене, побіг до виходу.
Я хотіла бігти за ним, щоб підтримати його, але Гнат мене зупинив.
— Міло, не турбуй його зараз,— сказав мені чоловік.
— Але ж в нього щось сталося!— обурилась я.
— Я так розумію, що ти нічого не знаєш,— заговорив Гнат і подивився на мене.
— Не знаю чого?— здивувалась я.
— Це не моя таємниця,— сказав чоловік і знизав плечима,— Якщо Костя не розповів тобі, значить він не хоче, щоб ти це знала.
— Знала що?— закричала голосно я,— Я просто нічого не розумію!
Та Гнат нічого не відповів, а просто пішов геть. Я стояла в ступорі та не могла зрозуміти, що в біса відбувається? Яку таємницю від мене приховує Костя?