Розділ 17

«Вибрала тебе із тисяч, ти чуєш? 

Пила на зорі зілля з роси,
Наче поміж гір мене ти цілуєш, 

Втоплена в тобі - усе проси!»
Ейра, «Забути».

Я подивилася на Олексія і важко зітхнула. Схоже, йому теж зовсім не хотілося спілкуватися з журналістами. Я була така зла, бо мені вже це все страшенно набридло. А потім ще питають, як це я так часто потрапляю в скандали? Я вирішила, що з мене досить і вийшла до журналістів. Вони одразу ж накинулися зі запитаннями, а я лише натягнуто посміхалася. 
— Міло, можна дізнатися чому ви тут разом з Олексієм Галайчуком?— спитала якась дівчина.
Звісно, вони добре знали, хто такий Льоша. Бо за останні два роки він значно виріс у своїй діяльності та
став досить відомим кінорежисером. 
— Олексій мій дуже хороший друг і ми прийшли на допрем'єрний показ відомої стрічки,— з усмішкою відповіла я.
—Ваш обранець знає про це?
— Так, Кості відомо, що я тут. Більше того, він мав бути з нами, але в нього з'явилися невідкладні справи,— збрехала я, навіть не вагаючись.
Льоша схопив мене за руку і ми почали пробиратися крізь натовп журналістів. Господи, звідки їх так багато взялося? 
— А ви знаєте про колишню дівчину Кая — Лілію Власевич?— раптом крикнула якась дівчина, а я застигла на місці.
Про особисте життя Кості ніколи не було відомо, тоді як вони дізналися про неї?
— Нічого не коментуватиму з цього приводу,— буркнула я.
— Міло, а ви в курсі, що завтра у неї інтерв'ю, в якому вона розповість всю правду про свої стосунки з Костянтином?— продовжувала говорити та журналістка.
— Мені це не цікаво,— відповіла я 
— Думаєте, що ця інформація буде відрізнятися від тої, що розповів вам Кай? Якщо він з вами поділився цим, звичайно ж.
— Звісно, я в курсі про ту всю ситуацію і думаю, що нічого цікавого в тому інтерв'ю не буде,— продовжувала брехати я.
— Тобто ви думаєте, що дівчина, якій він досі присвячує свої пісні, не розкаже нічого цікавого?— здивувалась дівчина, а я помітно напряглася,— А ви взагалі знаєте, що відбувалося між ними?
— Не бачу сенсу в ваших запитаннях, — буркнула я.
— Міло, ви з Костею дійсно разом, чи це все тільки для піару?
— Що за дурниці ви говорите?— сердито спитала я,— Чи ви не вірите у щирість наших почуттів?
— Не знаю, це ви нам розкажіть про це,— з усмішкою продовжувала говорити журналістка.
Я нічого не відповіла, а просто швидко пішла геть. Мене дуже сильно дратувало те, що всі розмови зводилися до Кості та його минулого. Ця дівчина явно знала багато і прийшла сюди з конкретною метою розізлити мене. А я стояла так, наче води в рот набрала, бо навіть не знала, що саме їй відповісти. Костя зовсім не ділився зі мною про ту ситуацію. Я знаю лише  те, що вони зустрічалися чотири роки. Звісно, мені було б цікаво дізнатися більше, але він напевно думає, що я не заслуговую знати подробиць його життя. А ще більше мене нервувала байдужість Кості до мене.
— Все нормально?— спитав Льоша, коли ми сіли в його автомобіль.
— Так,— відповіла я.
— Звідки ті журналісти дізналися, що ми тут? Невже вони не розуміють, що заважають людям нормально жити?— роздратовано почав говорити хлопець.
— Твоя сестра теж журналіст,— усміхнулась я.
— Ага, і вона не краща за них,— відповів Льоша,— Працює в тому журналі за копійки і зовсім не думає про майбутнє. Пхає всюди свій ніс в пошуках скандалів, а потім через це руйнуються сім'ї. 
— Це її робота,— просто сказала я, а хлопець лише похитав головою. 
Решту дороги ми їхали в тиші, і це мене навіть радувало. Не хотілося мені слухати про те, як Льоша не підтримує свою сестру. Хіба можна так? Я сама не люблю журналістів, але Ірка, здається, не з таких, що зроблять все заради підвищення.
— Дякую тобі за хороший вечір,— сказала я, коли ми зупинилися біля мого під'їзду.
— Я дуже радий, що ти погодилась піти зі мною. Думаю, що пропонувати тобі зустрічатися чи ще щось тому подібне, нема сенсу,— заговорив Льоша і подивився на мене.
— Ти правий, нема сенсу будувати стосунки там, де буде кохати тільки один,— відповіла я і важко зітхнула,— До зустрічі!
Я вийшла з його машини і швидко побігла до свого під'їзду. Дощ лив, як з відра, і хотілося якнайшвидше опинитися в себе в квартирі. Вже вдома я переодягнулась в спортивні легінси та теплий светр. Телефон розривався від дзвінків, а мені навіть  не хотілося ні з ким говорити. Настя, Ірка, дядько та навіть Костя безперервно дзвонили до мене. Я дивилася у вікно і відчувала таку самотність та зневіру. Прочитавши статтю про себе та коментарі під нею, я ще більше засмутилася. Всі писали, що я остання брехуха і між мною та Костею нічого нема. Лише один піар заради нашого дуету. Але в очах усіх я була поганою, а Костя прекрасним принцом, якого змусили бути зі мною. Чому завжди я повинна  страждати від негативу, який страшенно зачіпає за живе. Мені прийшло сповіщення про повідомлення від Кості, і я відкрила його. Він написав цілу поему про те, що я брехуха і як низько я впала, бо захотіла змусити його ревнувати. Спочатку мені хотілося написати йому, що я нічого не знала про тих журналістів, але потім я стерла все повідомлення і вимкнула телефон. Костя не заслуговує того, щоб я перед ним виправдовувалась. Особливо, якщо я цього не робила. Я пішла на кухню та витягнула з шухляди пляшку свого улюбленого червоного вина. Відкоркувавши його, я налила собі повний бокал і сіла на підлогу. Я дивилася з панорамного вікна на вулицю і плакала. Дощ голосно вдарявся об скло, а я не встигала робити ковтки. Вже було випито майже пів пляшки, коли я почула сильний стук в двері. Від несподіванки я здригнулася, а бокал в моїй руці перевернувся і його вміст вилився мені на білий светр. Я дивилася, як на моїй улюбленій кофтині поширюється червона пляма і ледь не заплакала. Знову почувся сильний стук і я вже точно знала, що розірву цю людину на шматки лише за те, що мій светр доведеться викинути. Зі всією злістю я вибігла в коридор і відчинила двері. Переді мною стояв не менш злий Костя. Він сердито пройшов повз мене, вдаряючись своїм плечем об мій. Я з грохотом закрила двері та пішла у вітальню. Піднявши бокал, я дивилася на вид з вікна, а Костя сперся до стіни в іншій частині кімнати.
— Може поясниш, що відбувається?— трохи роздратовано спитав Костя. 
Я нічого не відповіла, лише продовжила дивитися у вікно. 
— По-перше, чому ти закликала тих журналістів, а по-друге, навіщо ти взагалі пішла кудись з тим хлопцем?— сердито сказав він, а я ледь не засміялася. 
Він же це зараз не серйозно, правда? Бо я взагалі нічого не розумію. З кожним разом я все більше дивуюся його вчинкам.
— Здається, що мені це вдалося,— буркнула я.
— Ох, ти справді думаєш, що я тебе ревную?— спитав Костя і почав сміятися,— Та я лише думаю про свою репутацію! Якщо люди знають, що ми нібито разом, то може не варто показувати, що це не так? Зачекай ще один місяць і все, можеш заводити собі стосунки з ким хочеш. 
— О, то це я зачепила твою гордість,— сухо сказала я.
— До чого тут взагалі моя гордість?— Костя відкрито злився, а мене вже просто всю трясло,— Ти просто нічим не думаєш! Тобі постійно потрібні скандали! За той час, що в нас тобою щось було, ти хоч раз була справжньою?
— Достатньо!— голосно крикнула я і кинула бокал в стіну біля його голови.
Скло розлетілося по всій кімнаті, а хлопець здивовано подивився на мене.
— Це тобі за мій улюблений светр!— закричала я, а хлопець нахмурився.
Я підійшла ближче до нього і злість просто переповнювала мене. Піднявши праву руку, я сильно вдарила його по щоці.
— Це тобі за те, що думаєш, нібито я закликала журналістів, щоб ти ревнував,— сказала я зі сльозами на очах, а Костя не відривав від мене погляду.
В нього були міцно стиснуті щелепи, а очі горіли якимось вогнем. Він дивився на мене, а я вже просто палала від злості. Напевно алкоголь в крові додав мені якоїсь сміливості, бо просто зараз мені хотілося виговоритися йому. Розповісти про всі свої почуття і показати, як сильно болить моє серце. 
— Це тобі за те, що не зрозумів мене справжню,— я знову вдарила його, а сльози вже почали текти по моїх щоках,— Ну а ось це, за те, що кожен раз розбиваєш мені серце!
Я підняла руку, щоб знову його вдарити, але Костя перехопив її. Він сердито подивився на мене і до болю стиснув мою руку. 
— Я не давав тобі жодних надій,— сказав хлопець,— З самісінького початку я казав, що такого поняття як "ми" — не існує. 
— Просто я думала, що важлива для тебе,— відповіла я і почала знову плакати,— І мені дуже боляче від того, що ти не відповідаєш взаємністю. Я думала, що в мене вийде нічого до тебе не відчувати. Мусило було вийти.
— Але?— спитав Костя,— І ослабив хватку на моїй руці. 
Тепер від почав ніжно погладжувати те місце своїми пальцями, а від цього серце ще більше занило.
— Не виходить,— тихо сказала я і закрила очі.
— Послухай мене, добре?— заговорив Костя і охопив моє обличчя своїми руками.
Від його теплого голосу і ніжних дотиків ставало ще гірше. Я міцно заплющила очі, щоб не почати ридати. Мені було важко почути те, що може повністю мене розбити. Нехай краще мовчить... Не хочу знати, що він нічого не відчуває до мене.
— Подивись на мене,— сказав хлопець, а я похитала головою в знак протесту,— Міло, відкрий очі.
Мені хотілося кричати, відійти від нього і вигнати Костю геть. Але, натомість, я послухалась і повільно розплющила очі. Хлопець дивився на мене з якимось незрозумілим мені жалем. 
— Ти мені небайдужа, чуєш? І я ненавиджу себе за те, що роблю тобі боляче,— почав говорити Костя,— Я відчуваю себе таким придурком, коли ти плачеш.
Хлопець почав витирати мої сльози, а моє серце розривалося від болю.
— Міло, я не можу дати тобі те, чого ти так хочеш. Я боюся закохатися в тебе.— зізнався Костя і подивився мені в очі.
— Чому?— спитала я і важко зітхнула.
— Я не хочу знову розчаруватися та ще раз відчувати біль розлуки.
— А може ми будемо щасливі вдвох?— прошепотіла я.
— Ми не можемо цього знати,— сказав Костя і знизав плечима.
— Але ми можемо спробувати,— запропонувала я. 
— Знаю, що можемо. Те, як ти мене ігноруєш, не відповідаєш на мої дзвінки та повідомлення чи просто ось так відвертаєшся — вбиває мене, розумієш? Я постійно думаю про тебе. Ти просто не виходиш з моєї голови,— зізнався хлопець, а я здивовано зітхнула,— Мені хочеться, щоб ти завжди була поряд. Бачити тебе, обіймати, мати можливість доторкнутися та відчути тебе — це найбільші мої бажання. 
— Це так звучить, ніби ти зізнаєшся мені в коханні,— прошепотіла я.
— Хм, можливо. Ти допомогла мені зрозуміти, що я просто не можу без тебе,— сказав Костя і усміхнувся,— Давай спробуємо?
— Ти це про що?
— Ти знаєш.
— Уявлення не маю,— сказала я і легенько усміхнулася,— Скажи це!
— Добре,— погодився Костя і закотив очі,— Міло, ти будеш моєю дівчиною?
— Твоєю ким?— перепитала я.
— Ох, то це така твоя помста? Ти хочеш, щоб я тебе благав?— усміхнувся хлопець, а я лише кивнула.— Міло, я дуже сильно хочу бути з тобою. Що скажеш?
— Я подумаю,— швидко сказала я,— Мені потрібен час, щоб оцінити цю всю ситуацію.
— Тобі не потрібен час,— огризнувся Костя.
— Не потрібен,— погодилась я,— Я просто хочу тебе трішки подратувати.
— Ти і так сьогодні мене добряче розізлила. Особливо, коли я побачив ту фотографію, де ти з тим Олексієм.
— Ти ж казав, що тобі байдуже,— зауважила я і усміхнулася.
— Я збрехав. Звісно, я приревнував, а ти ще й не відписувала на мої повідомлення.
— Я не хотіла слухати твоїх образ,— сказала я і понурила голову.
— Вибач, я такий ідіот,— прошепотів Костя і притулився своїм чолом до мого,— То ти будеш моєю дівчиною?
— Буду,— тихо прошепотіла я,— Тільки пообіцяй, що не розіб'єш мені серце.
— Обіцяю, більше ніколи,—щиро відповів Костя.
— Я теж.