Розділ 16

« Я перед тобою мов перед вибором
Забути, або в собі нести
Ім’я твого кожну блажену літеру
Написану раз і назавжди.
Я перед тобою, як перед пастором
Сказати усе, або втекти
Рятуй мене знову вустами майстра
Від публічної самоти...»
Alyosha & Vlad Darvin, «Цілуй і вбивай».
Наступного дня у мене настрій був просто кошмарним, але Настя та Ірка вирішили, що мені потрібна звичайна розмова. Тож, ми вирішили сьогодні зібратися в нашій улюбленій кав'ярні.  Іра, як завжди, запізнювалась. Це в неї постійно така звичка, а нас з Настею це страшенно дратує. Я замовила собі фруктовий чай і подивилася на подругу.
— Ну і де вона?— роздратовано фиркнула Настя.
— Ну це ж Ірка,— сказала я і усміхнулась.
— Я вже тут скоро зірвусь від цікавості, а її ще досі нема!
— Можеш так не драматизувати, тому що нічого цікавого не відбулося.
— Хух, вибачте,— сказала біля нас захекана Ірка і втомлено сіла на стілець,— Був складний модуль, а викладач ще дуже довго тримав. Я не спеціально, чесно!
— Нарешті!— буркнула Настя,— Як добре, що я перевелась на заочну форму навчання.
— Ага, і тепер сидиш без роботи,— огризнулась Іра.
— Можна подумати, що ти в тому свому журналі дуже цінний працівник,— обурилась Настя.
— Але хоч якийсь дохід є, крім степендії,— з гордістю відповіла Ірка, а подруга лише фиркнула,— І взагалі ми зібралися, щоб обговорити проблему Міли.
— Та нема в мене ніякої проблеми,— тихо сказала я і понурила голову.
— Ну розказуй вже!— нетерпляче скрикнула Настя.
— Я переспала з Костею,— тихо мовила я і густо почервоніла.
— Що ти зробила?— здивувала Ірка.
— І як він?— спитала Настя і хитро усміхнулась, — Сподобалось?
— Та нормально,— буркнула я і відвела погляд.
— Ей, я хочу подробиць!
— Я теж!— мовила Іра, а я лише закотила очі.
— Та нічого особливого!— роздратовано сказала я.
— Ти переспала з Костею і кажеш, що це нічого особливого!— голосно крикнула Настя. 
— Тихіше!— прошипіла я і оглянулась по сторонах,— Чого ти кричиш?
— Я вагітна! Мені можна,— відповіла дівчина.
— Їй просто сподобалось, а вона не хоче нам зізнаватися,— сказала Іра і подивилася на Настю.— Міло, ну зізнайся, ти б повторила?
— Добре, це було просто неймовірно!І так, я б хотіла, щоб це сталося ще не один раз, — зізналась я,— Але зараз це не має значення. 
— Що ти маєш на увазі?
— Костя сказав, що між нами нічого нема.
— А він пояснив чому?— спитала Настя.
— В нього були довгі стосунки, які розбили йому серце. Напевно, він боїться,— відповіла я,— Сказав, що ми можемо бути разом, але не як пара. 
— Тобто спати з тобою він хоче, а стосунків— ні?— обурилась Іра,— Та за кого він себе має? Придурок останній!
— Він просто сам ще не зрозумів, що закохався в тебе,— сказала Настя.
— Ой, Костя точно не з тих, що закохуються,— відповіла я і засміялася, — Ще й у мене!
— Тоді нам треба зробити так, щоб він зрозумів, що ти для нього важлива.— сказала Іра, а Настя кивнула.
— І що по-вашому я повинна робити?
— Деякий час ігнорувати і сухо відповідати на всі його повідомлення та дзвінки,— почала говорити Іра,— Можна змусити його ревнувати.
— Ох, я не буду цього робити!— сердито сказала, а подруги лише переглянулися. 
Вони розказували свій геніальний план, а я просто прозрівала з їхньої фантазії. Звісно, їхня ідея не така вже і погана, тож мені нічого не залишалося, як погодитись.
В принципі ігнорувати його мені давалося не надто складно. Особливо, якщо врахувати те, що він майже не писав мені, а про дзвінки взагалі мовчу. Схоже, йому дійсно було потрібне лише одне — затягнути мене до себе в ліжко. 
Вже пройшло декілька днів з того часу, як я бачилась з Костею. Я прийшла на студію, і привіталася з Олегом. Він кивнув мені та продовжив займатися своїми справами. Костя написав, що сьогодні прийде сюди для того, щоб ми нарешті написали музику, бо залишилось менше місяця до прем'єри нашої пісні. На вулиці ставало холодніше, бо ще трішечки і прийде зима. Я важко зітхнула, бо страшенно не любила холоду. Навіть сьогодні, не зважаючи на погану погоду, я вдягнула короткі чорні шорти та сірий гольф. За вікном лютував дощ, а я здригнулася лише від однією думки, як сильно там мокро і сиро. 
— Привіт,— сухо привітався Костя і подивився на мене.
— Привіт,— відповіла я і натягнуто усміхнулася,— Рада тебе бачити.
— Взаємно,— буркнув хлопець і сів на диван.
Олег вирішив допомогти нам з написанням музики, і це був величезний плюс для нас. Особливо, якщо цей хлопець явно найкращий в цій сфері. Ми розділили слова і спробували заспівати пісню. Звісно, вона була ще сирою і потрібне термінове доопрацювання, але звучало досить непогано.
Згодом Олег вийшов, а Костя дивно подивився на мене.
— Що відбувається?— спитав він.
— Ти це про що?— здивувалась я.
— Чому ти мене ігноруєш?
— Я?
— Так, ти!
— Коли це я тебе ігнорувала?— спитала я і нахмурилась.
— Наприклад тоді, коли я пишу тобі повідомлення, а ти просто не відповідаєш.— роздратовано відповів хлопець.
— А, ти про ті два речення?— сердито сказала я і піднялася,— Як часто ти мені писав просто так? Не по роботі?
— Ти це зараз серйозно?
— Вибач? Тобі знається, що я жартую, чи що?
— Невже ти з тих дівчат, котрі хочуть, щоб їм писали щохвилини без будь-якого приводу? Я не твій хлопець!
— Знаю!— сердито крикнула я і почала одягати своє пальто, — А що в нас з тобою? Ми просто спали, от і все!
— Ти подумала над моєю пропозицією?— втомлено спитав Костя і подивився на мене.
— Я ще не вирішила!— буркнула я і накинула на шию шарфик.— Скажи мені, я для тебе взагалі щось значу?
— Міло, не починай, будь ласка,— сказав хлопець, а я стала прямо навпроти нього.
— Я не можу так,— впевнено сказала я,— Без зізнань, без почуттів і без стосунків. Не можу, розумієш?! 
— Тобто ти відмовляєшся?
— Так, бо я не впевнена в тому, що ти взагалі щось до мене відчуваєш,— відповіла я і важко зітхнула,— Відтепер у нас суто ділові стосунки, і не більше. 
— Ти впевнена, що це те, чого ти дійсно хочеш?— спитав Костя і примружив очі.
— Те, чого я хочу, я і так не отримаю. Ну а те, про що ти мене просиш, розіб'є мені серце. Я не хочу потім бути такою, як ти!
— Як я?— здивувався хлопець,— Це якою?
— Закритою, холодною і розбитою,— відповіла я,— Вибач, але тепер для нас існує тільки дует!
— Ну це твій вибір, тож нехай буде так,— трохи байдуже сказав Костя.
Я відчула, що мене почала переповнювати злість. Мені хотілося просто накричати на нього і навіть вдарити. Як він взагалі може бути таким егоїстом?
— Думаю, що ти довго не будеш сумувати,— сердито сказала я,— Знайдеш собі дівчину, яка погодиться на всі твої умови. В тебе ж багато фанаток, хтось та й не буде проти.
— Знайду! Можеш в цьому навіть не сумніватися!— впевнено заговорив Костя і міцно стиснув щелепи. 
— Ну а я прощаюся з тобою і йду на пошуки того, хто буде мене цінувати.— сказала я і відчула, що на очах з'явилися сльози,— І в першу чергу, кохатиме по-справжньому, а не буде боятися своїх почуттів.
Я кинула на нього ображений погляд і пішла геть. Мені дійсно було боляче, але краще закінчити все напочатку, ніж потім залишитись з розбитим серцем. Хоча, якщо подумати, то ми вже навіть дуже далеко дійшли. 
Біля студії мене чекав Льоша, бо саме сьогодні повинен був відбутися допрем'єрний показ фільму. Хлопець ще на день народження подарував мені квитки, тому я не могла йому відмовити. На вулиці лив сильний дощ, а я швидко побігла до його автомобіля. У мене ще й парасолі з собою не було. Коли я навчуся не забувати про такі елементарні речі?
Олексій був дуже радий і навіть подарував мені квіти. Такого від Кості я б напевно не дочекалася. Всю дорогу хлопець розпитував мене про різні цікаві речі, а також розповідав смішні історії. Мені з ним було так весело і це, здається, починало подобатись. Єдине, чого не було — це тих метеликів в животів та легкого трепету, що з'являється, коли Костя поряд. І чого це я все порівнюю з ним? Треба викинути його нарешті зі своєї голови!
Вже в кінотеатрі довелося вдягнути окуляри та капелюх, бо було надто багато звичайних людей. Виглядала я так, наче була якимось таємним агентом.
— Круто виглядаєш,— зазначив Льоша, коли ми вже сіли на свої місця.
— Це так, щоб не привертати увагу,— прошепотіла я.
— Думаю, що тобі це в такому вигляді не надто вдається,— зауважив хлопець.
— Я буду старатись.— сказала я і зняла шляпу.
В кінозалі було темно і я справді змогла розслабитись. Треба ще зазначити, що Льоша обрав дуже крутий фільм і я згадала ті часи, коли  була звичайною нікому невідомою дівчиною. 
— Фільм просто неймовірний!— вражено сказала я, коли ми вже вийшли з кінозали.— Він перевершив всі мої очікування.
— Мені теж сподобався,— відповів хлопець,— Люблю такі психологічні фільми з нотками трилеру. Особливо, якщо вони зняті на реальних подіях.
— Ну тобі я не дивуюсь, ти ж кінорежисер,— зауважила я.
— Я лише початківець.
— Але твій успіх досить вражаючий.
— Справжній успіх ще попереду,— сказав Льоша і подивився замріяним поглядом, — В мене зараз є декілька ідей, щодо майбутнього фільму, але треба обрати ту, яка б перевернула світ кіно! 
—В тебе все вийде!— усміхнулась я і взяла його за руку,— Ти заслуговуєш шаленого успіху в своїй сфері.
— Ти теж!
— Ну, в принципі, в мене вже він є.
— Ох, забув, що спілкуюсь з самісінькою Каміллою,— усміхнувся Льоша..
Ми так сміючись і тримаючись за руки, вийшли з кінотеатру. Я зовсім не очікувала побачити перед собою журналістів і Олексій, здається, теж здивувався. Щось мені підказує, що я дуже добре знаю чиїх рук ця справа! Ох, Ірка! Я точно вб'ю її! Схоже, вона вирішила все ж погратись в ту гру, під назвою «Ревнощі Кості». Тільки вона не знала, що йому просто байдуже на це. Або ж, для нього важлива лише його репутація.