Розділ 14

«Вільним серце не будé, не бýде,
Поки живеш ти, поки любиш.
За минулим сумувати будеш,
Але живеш ти, поки любиш...»
Христина Соловій, «Поки любиш».

Ми каталися по нічному місту на мотоциклі, а я широко усміхалася. Міцно притиснушись до спини Кості, я дивилася на ці неймовірні краєвиди. Моє волосся розліталося по всіх сторонах від сильного та холодного вітру. Мені було так легко, казково і навіть не страшно. Я не боялася поруч з ним, тому що відчувала, що біля Кості я в безпеці. Мені не хотілося думати, що буде з нами після того дуету. Можливо ми будемо разом, а може забудемо один про одного і кожен піде своєю дорогою. Але я знала точно, що цей хлопець засів глибоко в моєму серці.
Ми зупинилися біля вже давно знайомого місця і Костя допоміг мені злізти з мотоцикла. 
— Сподобалось?— спитав він у мене.
— Дуже!— вражено сказала я.— Це було просто неймовірно! В мене давно не було такого екстриму. 
Костя підійшов ближче до мене і поправив моє розтріпане волосся. Він подивився мені в очі та усміхнувся. 
— Чому ти мене сюди привіз?— спитала я і показала на паб, в якому ми вже колись були.
— Просто захотів довше побути з тобою.— спокійно відповів Костя, а я широко усміхнулася.— Чи ти хотіла додому?
— Ну якщо чесно, то я вчора дуже мало спала. — почала говорити я.
— Міло, вибач. — перебив мене хлопець.— Я зовсім забув, що ми вчора святкували твій день народження. Щось взагалі про це не подумав. 
— Все нормально.— сказала я і взяла його за руку.— І я теж хочу довше побути з тобою. Ходімо!
Я потягнула Костю в паб, а він швидко поцілував мене в щічку. Ми зайшли всередину і я одразу ж поринула в цю приємну атмосферу. Костя повів мене до того самого столику, що й минулого разу. Він відсунув мені стілець, а я мило усміхнулася до нього. Того разу хлопець сів не навпроти, а поруч. 
— Чому цей столик завжди вільний?— спитала я, коли помітила, що деякі відвідувачі стоять. 
— Тому що він відведений лише для артистів, які тут співають. — відповів Костя. 
— Але ж ми тут не співаємо.— зауважила я.
— Ну я ж теж колись тут виступав і взагалі, це було моє місце роботи.
— Але по спеціальності ти програміст?— спитала я.
— Так. Вдень працював айтішником, а ввечері співав тут. На фірмі я був заради грошей, а в цьому пабі для задоволення.— відповів Костя.— Що будеш пити?
— Не знаю. Я повністю довіряю твоєму смаку. 
— Он як! Подивимось, чи ти не пошкодуєш.
— Тільки пиво не бери, бо я його не люблю.— швидко сказала я, але Костя вже пішов.
Я побачила, що він зупинився біля якогось чоловіка і вони почали про щось говорити. Потім підійшли ще інші, а я зрозуміла, що Костя пропав надовго. Схоже, в нього тут дуже багато знайомих. 
— І чого така дівчина сидить одна?— раптом заговорив біля мене якийсь чоловік.
Він був трохи старшим і в нетверезому стані. Цей чоловік сів на те місце, де раніше був Костя і пильно подивився на мене.
— А з чого ви взяли, що я одна?— розгублено спитала я.— Мій хлопець пішов робити замовлення. 
— Ну то почекаємо твого хлопця.— сказав чоловік і розслаблено розсівся на стільці, не відводячи свого погляду. 
— А ви знаєте, що цей столик лише для тих, хто виступає на сцені?— спитала я, бо хотіла, щоб він якнайшвидше зник звідси.
— Хм, та я тут і виступаю.
— Ви?— здивувалась я.— І давно ви тут?
— Вже двадцять років. — відповів чоловік і кудись подивився.— Довгий час намагався стати відомим співаком, але нічого не виходило. Так сильно захопився кар'єрою, що втратив сім'ю. 
— Ого!— здивовано сказала я і пильно подивилася на цього чоловіка. — Шкодуєте про це?
— Те, що вибрав кар'єру, а не сім'ю?— перепитав чоловік.
— Так.
— Звісно, шкодую. Хоча знаєш, зараз думаю, що це було правильне рішення. Якби я вибрав тоді сім'ю, то все життя би шкодував, що не спробував. 
— Але ж через кар'єру ви втратили найрідніших!
— А в іншому випадку, я б втратив себе.— сказав чоловік і подивився на мене.— Кожен день я б ненавидів свою буденну роботу, яка б не приносила мені ніякого задоволення.  Повертався б додому і натрапляв на злу і незадоволену дружина, яка б постійно гризла мене за нестачу грошей. І ще діти бігали би і діставали мене. Думаєш, що це хороше життя? В будь-якому випадку дружина б мене покинула, а діти просто виросли. У всіх було б своє життя, а я залишився б на старості літ один. Тоді я б сидів на кухні і просто шкодував, що даремно витратив свій шанс.
— Та невже?— здивувалась я.— В усьому є свої плюси і те, що ви не змогли добитися успіху, то це тільки ваша провина. В будь-якому випадку ви б про щось шкодували, але хіба кар'єра важливіша сім'ї? 
— Коли в тебе буде такий вибір, ти мене зрозумієш.— просто відповів чоловік.
— Я б не роздумуючи обрала сім'ю, кохану людину поруч і рідних дітей.— голосно сказала я , а чоловік схвально подивився на мене.
— Ось це я і хотів від тебе почути. Ти зрозуміла, що для тебе важливіше, а я в свій час був затьмарений бажанням шаленого успіху. 
— Ніколи не пізно виправити помилки.
— Ти думаєш, що я не намагався?— здивувався чоловік. 
— Андрюха, чого ти вирішив помучити дівчину?— заговорив біля нас Костя.
— Твоя?— спитав чоловік і подивився на хлопця. 
— Моя.— просто відповів Костя, а я легенько усміхнулася.
— Красива.— зауважив той Андрюха.
— Знаю.— відповів Костя, а чоловік почав підійматися.
— Цінуй її, бо таких треба берегти.— сказав він і пішов геть. 
— Ти не зважай на нього. Він до всіх чіпляється і розповідає свою складну історію життя.— заговорив Костя і поставив переді мною келих.
— Що ти мені взяв?— спитала я і надпила червону рідину. 
— Журавлиний пунш. Я ще купив чіпси і сухарики. — сказав хлопець і поставив це все на столик.— Думаю, що ти вже добре зголодніла за цілий день. 
— Дякую.— відповіла я і почала сміятися. 
— Що з тобою?— здивувався Костя.
— Просто я уявила, що це наше перше побачення. Мене ще ніхто на побаченнях не годував чіпсами і пивом.— відповіла я.— Переважно водили в дорогі ресторани, або клуби.
— І яке побачення тобі більше подобається?— спитав Костя.
— Чесно?— сказала я і прикусила губу. — Це. 
— Хух, я знав!— хлопець зробив вигляд ніби дуже хвилювався за мій вибір, а я лише закотила очі.
— То що, пограємо?— через деякий час заговорив Костя. — Одне питання я, одне— ти. 
— Гаразд, але я перша!— погодилась я, а хлопець лише кивнув.— В тебе тільки одна сестра?
— Так. Одна-єдина і дуже проблемна. — відповів Костя.— Твої захоплення, крім музики?
— Ну люблю читати книги про кулінарію, а потім намагаюся повторювати деякі рецепти. 
— Ого, круто. Але тоді, коли я був в тебе, то ти не здалася мені сильною в цій справі.— сказав Костя, а я одразу ж згадала, як у мене впала сковорідка з млинцями.
— Це просто твоя присутність на мене так подіяла. А які в тебе захоплення, окрім музики?
— Про це ніхто не знає, але я колекціоную різні дрібнички з усіх важливих моментів мого життя. Для прикладу, сторінка з першою піснею, наклейка з порядковим номером, коли я був учасником конкурсу, записка від дівчини, з якою я вперше поцілувався.
— Серйозно? Я б хотіла це побачити!— вражено сказала я. 
— Можливо колись тобі покажу. Який твій улюблений колір?— спитав Костя .
— Блакитний. Твої найдовші стосунки?— навіть не знаю чому вирішила спитати я.
— Чотири роки.— відповів Костя, а я відкрила рот від здивування. — В тебе?
— Два місяці.— зізналась я і понурила голову.
Мені ледь мову не відняло, від тієї цифри, яку він назвав. Чотири роки? Та це дуже багато! А я ще думаю, чого це він так страждає від розставання з тією дівчиною. Ясно, що вона ще досі в його серці. Він може і намагається забути її, але хіба це можливо після стількох років?
— Зі скількома дівчатами в тебе були серйозні стосунки?— спитала я і подивилася на нього.
— З двома. В школі зустрічався з дівчиною більше року.— відповів Костя і надпив своє пиво. — Я подобаюся тобі?