Розділ 12

«Тримай мене
Не дай мені піти
Навіть не на хвилину,
Бо не зможеш більш знайти
Під цим дощем
Дивись, я можу ще!
Регтайми безупину
Розіб'ємося вщент
Лишимось живими...»
Бумбокс & The Gitas «Тримай мене»

— Що ви тут робите?— здивовано спитала я і подивилася на Ірку.
— Прийшли тебе привітати.— просто відповіла вона. 
— Чому сюди?
— Хотіли зробити тобі сюрприз і забрати тебе з цього нудного місця.— сказала Ірка.
— За сюрприз дякую, а забрати ви мене нікуди не зможете.— відповіла я і подивилася на Костю. — Ми ще пісню не написали. 
— Господи, Міло, один день тебе не врятує. А сьогодні, між іншим, твоє день народження. — зауважила Іра, а я лише закотила очі.
— Де твій святковий настрій?— спитав Льоша і подивився мені в очі. — Усміхнися! До речі, в мене є для тебе подарунок. 
Він витягнув з кишені піджака невеличкий конверт, а я взялася його відкривати.
— Що це?— спитала я, коли дивилася на два листки в моїх руках.
— Квитки на допрем'єрний показ того фільму, на який ти дуже сильно хотіла піти.— відповів Льоша і усміхнувся.
— Серйозно?— вражено закричала я.— Ти не забув, що я тобі тоді говорила про нього! 
— Я завжди пам'ятаю все те, що ти мені говориш.— сказав хлопець, а я його обійняла.
— Дякую, тобі! Для мене це дуже важливо.— щиро мовила я і усміхнулася.
— Міло, то ми йдемо?— вкотре спитала Ірка.
— Куди?
— Готуватися до святкування твого дня народження! Чи ти хотіла йти в клуб в такому вигляді?
— Іро, ну ти ж розумієш, що у мене ще ж справи.— сказала я і махнула головою в сторону Кості.
— Насправді, не буду заважати вам святкувати такий прекрасний день.— сказав він і різко піднявся. — Напевно я не був удостоєний твоєї честі, щоб знати, що сьогодні в тебе день народження. 
— Костю, не говори дурниць.— почала я. 
— Вітаю і бажаю вам класно повеселитися в своїй прекрасній компанії.— ображено сказав хлопець і пішов геть.
Мені одразу ж стало не по собі, що він отак просто пішов. Я навіть не встигла запросити його на своє святкування. Та байдуже! Нехай собі сидить вдома і пускає слину на мої фотографії. 
Ірка одразу ж взяла мене за руку і потягнула до виходу. Ми пішли в салон краси і нам почали робити манікюр. Я обрала собі ніжно-блакитного відтінку тон і узори з маленькими сріблястими зірочками. Потім ми вже сиділи на стільцях, а на наших головах чаклували перукарі. Мені зробили красиву зачіску і зібрали усе волосся наверх. Ірі гарно накрутили довге світле волосся крупними локонами. Потім нами займалися візажисти і вже через годину нас було не впізнати. 
Коли я приїхала додому, то почала одразу ж збиратися, бо часу було дуже мало. Я вдягнула темно-зелену сукню до колін з вирізом на спині та мереживом спереду, а також взула чорні туфлі на тоненькій шпильці. Загалом виглядало все дуже навіть непогано. 
На вулиці мене вже чекали Іра і Льоша, тож я швиденько сіла до них в машину. Я витягнула свій телефон і довго думала, чи запрошувати мені Костю. Згодом я все ж таки наважилась і швидко набрала йому повідомлення з адресою. Дуже сумніваюся, що він прийме моє запрошення, але маленька надія на те, що йому не байдуже, все ж є. 
Вже в клубі ми пішли у відведену для нас зону, де було дуже мало людей. За столиком сиділи ми троє і я одразу ж замовила всім випивку. Льоша повідомив, що сьогодні не вживає, бо він за кермом. Взагалі він дуже рідко пив. І я навіть ніколи не бачила його п'яним. Іра вирішила мене підтримати, але сказала, що сьогодні буде по мінімуму. Хм, знаю я її мінімум. 
Через деякий час до нас приєдналися Настя з Андрієм. Вони простягнули мені якусь коробку і я міцно їх обійняла. Це були красиві тарілки з синіми квітами. Настя знала мою слабкість до красивого посуду, тож я була дуже рада такому подарунку. Ось що означає сімейне життя. Настя подарувала тарілки, а Ірка — відверту білизну з останньої колекції Victoria's Secret. Льоша теж витягнув ще одну невеличку коробку. Я здивовано подивився на нього, бо ж він вже подарував мені квитки. Відкривши коробку, я помітила гарний золотий браслет з камінчиками. Я натягнуто усміхнулася і одягнула його на руку. Шкода, що я ненавиджу браслети і золото. 
— Що будете пити?— спитала я в Насті та Андрія.
— Я за кермом!— відповів хлопець.
— А мені не можна.— відповіла подруга і загадково усміхнулася.
— Чому? В тебе щось зі здоров'ям?— спитала я і нахмурилась.
— Можна і так сказати.— відповіла Настя і замріяно подивилася на Андрія.— Нас скоро буде троє. 
— Чекай, що?— закричала біля мене Ірка.— Ти вагітна?
— Так.— відповіла подруга і широко усміхнулася.— Я така щаслива.
— Насть, вітаю вас.— щиро сказала я і обійняла спочатку її, а потім Андрія. — Це просто неймовірна новина!
— Ще й яка!— погодилась Ірка.— За це треба випити!
— Ти ж казала, що сьогодні по мінімуму.— сказала я і почала сміятися.
— А ти спитала, який той в неї мінімум?— мовила Настя і теж почала сміятися.
— Взагалі-то, я п'ю за тебе,— подруга показала на мене, а потім на Настю, — і за твого малюка. 
— Я тоді замовлю нам ще по одному.— сказала я і покликала офіціанта. 
Після декількох коктейлів, я зрозуміла, що мені вже достатньо. Якщо я не хочу знову якихось скандалів, то варто зупинитися. Іра теж вже була дуже весела, бо тепер їй захотілося заспівати в караоке. Всі ми знали, що це буде дуже весело, бо в неї зовсім нема ні слуху, ні голосу. В кінцевому результаті ми просто плакали, коли вона намагалася витягнути високі ноти, як Adele. Настя аж заходилася від сміху, а я вже відчувала, що у мене болять м'язи обличчя від усмішки. 
— Може давайте ще одну?— спитала Іра, коли закінчила співати. 
— Не треба!— одночасно з Настею крикнули ми.
— Давай, трішки пізніше.— запропонувала я.
— О, Боже...— вражено сказала Настя і подивилася кудись за мою спину. 
— Що таке?— здивувалася я.
— Невже це він?— спитала дівчина і важко зітхнула.— Сам Аполлон зійшов на нашу грішну землю.
— Ей!— обурився Андрій. 
— Вибач, коханий, просто я його фанатка.— швидко сказала Настя.
Я обернулася і помітила, що до нас прямує Костя. Тут я спорити з Настею не буду, бо він справді виглядав вражаюче. Я повільно піднялася і дивилася, як мій принц впевнено крокує в мою сторону.
— Привіт!— сказав Костя і зупинився біля мене.— Подумав, якщо не прийду, то це буде негарно з мого боку. Тож з днем народження, Міло!
— Дякую.— з усмішкою відповіла я і обійняла його. — Я дуже рада, що ти тут. Я справді чекала, що ти прийдеш.
— Знаю, Міл.— мовив Костя, а ми все ще стояли в обіймах одне одного.— Ти вибач мені. Я інколи таким ідіотом буваю. 
— За що?— здивувалась я.
— За все. За те, що відштовхнув тебе, хоча і не хотів цього.— відповів хлопець і трішки відсторонився.— Це тобі!
Я взяла в руки не дуже велику коробку і відкрила її. Там були неймовірно красиві сріблясті туфлі на високих підборах. 
— Вау!— вражено сказала я і взяла одну в руку.
— Це компенсація за ті туфлі, що ти зламала в лісі.
— Звідки ти дізнався, який у мене розмір?— здивовано спитала я. 
— Довелося питати в твоєї мами.— відповів хлопець і знизав плечима.
— Ти серйозно дзвонив до моєї мами і питав, якого розміру у мене туфлі?— вражено сказала я.
— Там ще дещо є.— мовив Костя і показав на коробку. 
Я витягнула якусь незрозумілу штуку на ниточці і подивилася на хлопця. 
— Це компас!— сказав він і засміявся.— Щоб ти більше не губилася в лісі. 
— Ого! Клас!— відповіла я і не змогла стримати усмішки.— Але ти мусиш навчити мене ним користуватися.
— Домовились.— мовив Костя і витягнув ще одну малесеньку коробочку з кишені. — Ну а це вже дійсно подарунок.
Я легенько відкрила і побачила сріблясту підвіску у вигляді невеликої зірки. 
— Серйозно?— вражено спитала я і подивилася на Костю.
— Ну ти ж моя Зіронька. — просто відповів хлопець, а я кинулась йому на шию. 
Мені було так приємно, що не вистачало слів. Здається, така проста річ, а стільки щастя. Я зарилася носом в його шию і вдихнула приємний аромат. Схоже, я вже божеволію від нього. Він міцно притиснув мене до себе, а я подивилася йому в очі. 
— Радий, що тобі сподобалось.— сказав він і швидко поцілував мене в губи. 
— Допоможеш?— спитала я і показала йому на підвіску.
Він взяв її з моїх рук, а я обернулася спиною до нього. Він повільно провів своїми руками по моїй голій спині, а я відчула, що по моєму тілу пробігли мурашки. 
— Дякую.— прошепотіла я та поцілувала його. 
Взявши хлопця за руку, я провела його до своїх друзів.
— Іру та Льошу ти вже знаєш,— сказала я йому,— а це Настя і Андрій. Костю ви всі знаєте. 
— Привіт!— пискнула дівчина і помахала йому своєю рукою.
— Привіт.— привітався Андрій і потиснув йому руку.
Я сіла на диван поруч з Ірою, а Костя біля мене. Я усміхнулася до нього і просто не могла відвести погляд. Він помітив, що я спостерігаю за ним і підморгнув мені. 
— Костю, я твоя фанатка. — раптом заговорила Настя.— Я бачила всі випуски того телешоу, в якому ти переміг. 
— Приємно знати.— відповів Костя.
— Вона напевно всю стипендію була витратила на голоси за тебе.— сказав Андрій і засміявся.
— Я справді люблю твої пісні. Вони всі такі чуттєві і серйозні, що я просто відчуваю ті всі емоції.— почала говорити Настя і ледь не заплакала. 
— Ей, ти чого?— стурбовано спитав Андрій і ніжно обійняв її.
— Просто я останнім часом надто емоційна.— зізналася дівчина.— Вибачте.
— Вона вагітна.— прошепотіла я Кості, щоб він не подумав, що моя подруга божевільна. 
Згодом по всьому залу понеслась повільна музика і я помітила, що Костя збирається вставати. Напевно хоче запросити мене на танець. 
— Міло, — раптом заговорив наді мною Льоша і простягнув мені руку,— потанцюєш зі мною?
— Ем,— я подивилася на Костю з винуватим обличчям і прийняла його руку,— так, звісно. 
Він повів мене на середину зали і досить близько притягнув до себе. Я спробувала знайти поглядом Костю і легенько усміхнулася йому. Льоша ж міцно вчепився в мою талію і не відводив свого прискіпливого погляду.
— Що в тебе з ним?— спитав він у мене.
— Дует.— просто відповіла я.
— А крім ділових стосунків?
— Нічого, ясно? Ми просто друзі.
— Щось коли ви цілувалися, то не виглядали, як просто друзі.— зауважив Льоша.
— Значить, такі у нас стосунки.— буркнула я.
— Ти в нього закохана, так?— спитав Льоша, а я здивовано подивилася на нього. 
— Звідки ти це взагалі взяв?
— Навіть, коли ти зараз танцюєш зі мною, то все одно шукаєш його поглядом. 
— Яка тобі різниця?— роздратовано спитала я.
— Він тебе не гідний.— сказав Льоша, а я почала сміятися.
— Та невже? А хто тоді гідний? Ти?
— Одне побачення, Міл.— почав просити хлопець.
— Яке ще побачення?— здивовано спитала я.
— Ти вже багато раз мені відмовляла, але зараз я тебе прошу, щоб ти подумала. 
— Навіщо мені йти з тобою на побачення?
— Я зможу показати тобі свої почуття і довести, що ти мені небайдужа.
— Льош, з якого дуба ти впав?— знервовано спитала я.
— Він ніколи не зізнається тобі в коханні.— сказав хлопець і подивився мені прямо в очі.— Він ще досі живе минулим, а ти для нього просто на деякий час, щоб забутися. Він ніколи не буде кохати тебе так, як її.