Розділ 11

«Далека зірка, яка притягує
До себе кожне небесне тіло
Планета вогняна, яка заманює
Моя душа давно вже відлетіла...»
KARNA, «Маленька».

Зранку я проснулася в теплих та міцних обіймах Кості. Я подивилася на те, як мирно він спав і одразу ж згадала нашу ніч. Навіть не знаю, що буде далі з нами, але просто зараз хочу забути про все на світі і повністю віддатися своїм почуттям. Мені було так добре з ним, що я б напевно все життя пробула в цих міцних обіймах. Я розглядала його обличчя і зрозуміла, що повністю влипла. Мені хотілося засинати в його теплих руках і закутуватися в цей неймовірний чоловічий запах. Якщо ще до цього моменту в мене були якісь сумніви, то тепер я впевнена, що він теж щось відчуває. 
Я тихенько вибралася з ліжка і вдягнула вчорашню футболку та шорти. Потім я почистила зуби і вмила обличчя.  Мама вже була на кухні і щось готувала, підспівуючи собі під ніс.
— Доброго ранку!— привіталась я і поцілувала її в щоку.— Вже давно проснулася?
— Та я щось цієї ночі не дуже добре спала. — відповіла мама і подивилася на мене.

— Тобі допомогти?— перевела тему я.
— Можеш млинці зробити. 
— Добре.
Я взялася замішувати тісто і випікати млинці. Завжди любила готувати і мені досить непогано це вдавалося. Довелося ще з десяти років доглядати за меншим братиком, а мама зі всіх сил намагалася нас прогодувати. Я ніколи не виню її в тому, що всю себе віддавала роботі, а не дітям. 
— Доброго ранку!— почула я за спиною голос Кості.
— Добре, що ти вже проснувся. Йду ще того принца розбуджу  і будемо снідати .— сказала мама і пішла до брата.
— Привіт.— швидко мовила я і почала доробляти останні млинці. 
Під пильним поглядом Кості мені одразу ж стало ніяково. Мої руки почали трястися і через один невдалий рух, миска з тістом впала на підлогу. Я різко підскочила і зачепила ще сковорідку на плиті, яка з гучним грохотом опинилася на підлозі.
— Чорт!— скрикнула я і взялася підбирати все.
Костя весь цей час просто сміявся, а я не знала куди себе діти від сорому. Схопивши руками сковорідку, я одразу ж кинула її назад на підлогу і пискнула від того, яка вона була гаряча.
— Ти завжди така незграбна?— спитав Костя і продовжував відкрито сміятися.
— Все було добре, поки ти не прийшов.— буркнула я і підняла миску. 
— Ну я ж не винен, що так впливаю на тебе.— продовжував знущатися хлопець.
— Через твою присутність я не можу нормально зосередитись.
— Навіть не знаю, чи радіти мені такій твоїй реакції на мене.— сказав Костя, а я лише закотила очі.
— Напиши про це пісню!— огризнулась я.
— Про що написати?— спитав Костя і підійшов ближче до мене.— Про те, як твоє тіло реагує на мої руки?
— Господи, помовч!— я відразу ж почервоніла.
— Чому? Мені здавалося, що тобі сподобалось. Особливо, той момент, коли я...— почав говорити Костя.
— Хватить!— різко перебила його я.— Давай без подробиць. Мені пам'ять ще поки не відшибло. 
— Я дуже радий, що ти все пам'ятаєш.— усміхнувся Костя і відійшов від мене.
— Ого! Міло, ти що тут таке влаштувала? Вам вночі було мало?— спитала мама і подивилася на брудну підлогу.
— Я все приберу.— пискнула я і побігла за ганчіркою. 
На щастя, Костя більше не глузував з мене і ми весело поснідали. Мама розпитувала в хлопця про його сім'ю і розповідала про мої дитячі пригоди. Це було досить весело і я навіть забула, що ми прикидаємося закоханими. Костя запропонував мене відвезти додому, а я без вагань погодилась. Довелося одягати вчорашню сукню, адже в шафі не було нормальних речей. Я попрощалася з мамою та братом, а Костя накинув мені на плечі свій піджак. 
Всю дорогу ми мовчали, а мені захотілося зізнатися йому в своїх почуттях. Коли він зупинився біля мого будинку, то я одразу ж повернулася обличчям до нього.
— Костю, я хочу тобі дещо сказати.— почала я.— Ем, про нас...
— Почекай. Давай краще я.— мовив хлопець і подивився мені в очі.
— Оу, ну гаразд.— здивувалась я і усміхнулася. Схоже, він планує першим зізнатися. 
— Міло, я не хочу, щоб ти собі щось придумувала, тому говорю прямо. Ніяких «нас» не  існує. Те, що відбувалося вночі — це просто моє бажання, щоб тобі було добре. Така собі відплата за ті незручності. 
— Які незручності?— спитала я і відчула ,що серце пропустило удар. 
— Те, що залишився ночувати в тебе в кімнаті і зайняв твоє ліжко. — просто сказав Костя і знизав плечима.— Ти ж не думала, що це все серйозно? 
— Але ж ти казав, що не кохаєш її більше.— відповіла я і відчула, що на очі навернулися сльози.
— Так, але я і нічого не говорив про почуття до тебе.— сказав Костя, а я мовчки проковтнула образу. — Міло, так відбувається в нашому світі. Люди займаються сексом, приносять один одному задоволення і все це без почуттів. 
— Так, я все розумію.— відповіла я і почала виходити з машини. 
— Я завтра приїду на студію. Може вже нарешті напишемо ту пісню.— кинув наостанок хлопець.
— Гаразд.— сказала я і з образою подивилася на нього.— Дякую, що подарував мені задоволення і подумав про мої потреби. Ти дуже турботливий, я вражена!
Я кинула йому на сидіння піджак і швидко пішла геть від нього. Дурепа! Думала, що він щось відчуває до мене, а виявилось, що він чхати на мене хотів. Нічого, я йому ще покажу! Він ще дуже сильно пошкодує, що відвернувся від мого серця. Але єдине мене все ж тривожило. Я не могла зрозуміти, чому він потурбувався лише про моє задоволення? Тобто, він міг би використати вчора мене повністю, але натомість зробив все, щоб саме мені було добре. Чи то я вже просто намагаюся його виправдати в своїх очах? Ідіотка!
Після важких ридань, я поговорила з Настею та Іркою. Вони намагалися мене заспокоїти і сказали, що зроблять все, щоб він пошкодував про це. Я не розуміла, що саме вони мають на увазі, але в той момент мені просто було байдуже. Втомлена, засмучена і ображена я одразу ж заснула. Вже зранку всі почали вітати мене з днем народження, а я лише з неохотою відповідала. Цікаво, чи Костя знає, що в мене сьогодні свято? Напевно, ні. Я ж йому не казала, а моїм життям він вже і не надто переймається. Хотілося все ж таки виглядати сьогодні гарно, тому я вдягнула свою улюблену коротку блакитну сукню та бежеві туфлі. Зробила макіяж і нафарбувала губи темною помадою. Зверху довелося накинути в'язаний кардиган, бо на вулиці було не надто тепло. Все ж таки вже кінець жовтня. 
— Доброго ранку, Міло!— сказав мені Юра і передав мені якийсь пакунок.— Щиро вітаємо Вас! Це моя донька зробила. 
— Дякую, Юро. Передаси їй вітання від мене.— відповіла я з усмішкою.
Вже в машині я витягнула з милого рожевого пакунка блокнот, обклеєний моїми фотографіями. На кожній сторінці були мої зображення і милі побажання від дівчинки та її подруг. Я одразу ж усміхнулася і ще раз розглянула цей блокнот. Люди мене люблять і я буду сильною заради них. Доведу всім, що чогось варта і байдуже, що собі про це думає Костя. Він сам сказав, що «нас» не існує, тож треба повністю забути про нього і закохатися в когось іншого. Точно! Саме цим завтра і займусь. Я з широченною усмішкою зайшла в студію, і помітила, що Костя вже тут. 
— Привіт!— радісно сказала я і почала знімати свій кардиган. 
Хлопець оглянув мене з ніг до голови і зупинив погляд на рожевому пакетику.
— Подарунок від фанатів.— пояснила я і сіла біля нього. 
Він знову пильно подивився на мене, а я лише натягнуто усміхалася. І чого це він на мене так дивиться? Чи думав, що я ридати буду через його слова? Ну в принципі воно так і було вчора, але тільки не сьогодні. Більше ніколи я не буду плакати через нього. Нехай собі робить, що хоче, а я буду просто жити в своє задоволення.
— Чого ти так дивишся?— спитала я і покліпала очима.
— Ти якась сьогодні не така. — зауважив він.
— Вибач? Не розумію, що ти маєш на увазі.— сказала я і відвела погляд.
— Мені здається, чи ти повернулася до того свого образу?
— А його ніколи і не змінювала.— буркнула я.— Які ідеї щодо пісні?
— Я придумав назву!— сказав Костя, а я здивовано подивилася на нього.— І яку ж?
— Пісня називатиметься «До тебе».
— Ого, і коли це ти придумав назву?— спитала я.
— Вчора!— просто відповів Костя, а я відчула, що мені стало важко дихати. 
Чорт, Міло, ти від одного його погляду не можеш зібратися! Доведи йому, що тобі байдуже на нього. Я підсуналась ближче до нього і помітила здивування в нього на обличчі.
—  Вчора — це тоді, коли ти задовільняв мої потреби, чи тоді, коли повернувся додому?— зі серйозним виразом прошепотіла я і подивилася йому в очі.
— Міло, ти дограєшся!— погрозливо сказав хлопець і нахилився до мене.
Я з викликом дивилася йому в очі і точно бачила в них бажання. Він хоче мене і я в цьому впевнена! Так само, як і вчора. Не знаю, чому він не може прийняти своїх почуттів до мене, але вони точно є, бо я кожен раз бачу їх, коли дивлюся йому в очі. 
— Думаю, що все ж таки перший варіант. Чи не так, Костю?— тихо сказала я і опустила погляд на його губи.
Мене тягнуло до нього, наче магнітом. Кожен раз я обіцяю собі не піддаватися йому, але повністю провалюю цю гру. Його губи так близько і я бачу, що він теж цього хоче. Костя ще трішки нахилився до мене, а тоді я різко відскочила від нього. 
— Чудова назва!— спокійно сказала я.
— Міло, в які ігри ти граєш?— роздратовано спитав хлопець. 
— А ти? Костю, ти можеш заперечувати скільки хочеш, але і ти, і я, дуже добре знаємо, що нас тягне одне до одного. — сказала я.— Я тільки не розумію, чому ти ніяк не можеш відкрити мені своє серце?
— Все не так просто, як тобі здається. — відповів хлопець і важко видихнув. 
— З Днем народження!— я почула крик Ірки, яка різко влетіла до студії.
Вона тримала невелику блискучу коробку, а за нею одразу ж зайшов Льоша. В нього в руках був величезний букет білих троянд і він з широченною посмішкою протягнув їх мені. Я від здивування аж рот відкрила і взяла ті квіти. Вони ледве поміщалися в моїх руках, тому я поставила їх на стіл. 
— Міло,— почав говорити Льоша і взяв мене за дві руки,— ти ж знаєш, як сильно я тебе ціную! Я дуже хочу, щоб ти була щаслива!
— Дякую.— відповіла я, а він різко підняв мене на руки і покрутив. 
Потім Льоша обійняв мене і поцілував у щічку. Весь цей час Костя спостерігав за нами і виглядав він не так радісно. Погляд прикований до наших з'єднаних рук, щелепи міцно стиснуті і постукування ногою. О, то він вже почав мене ревнувати! Хм, цікаво.