Розділ 7

«Я вмію літати, але хочу його крила
І в темряві сяють, але він для мене світило!
Я вільна мов птаха, але хочу його небо.
З усіх скарбів світу мені лише його дотик треба...»
Jamala, «Крила».

— Кость...— прошепотіла я між поцілунками.
Він охопив моє обличчя руками, ніжно погладив по щоці та поцілував у чоло. Потім хлопець повільно відступив, а я опустила свої ноги. Костя подивився на мене затуманеним поглядом, а мені одразу ж стало незручно. Я стягнула свою спідницю, яка добре піднялася і подивилася на хлопця.
— Ну що, пішли писати пісню?— спитав він хриплим голосом. 
— І це все? Ось так просто!— розчаровано і дещо здивовано сказала я.
— Так.А ти що думала?— відповів він.
— Ну ми ж ніби як поцілувались...— розгублено почала говорити я.
— Боже, Міло, я просто захотів тебе заткнути. Все!— сказав Костя і розвів руками.— Це ж просто поцілунок!
Що ви знаєте про облом року? Я стояла і витріщалася на нього з відкритим ротом. Що значить просто поцілунок? Та він знущається з мене! Я тут ледь не розтанула від його дотиків, а він зараз говорить, що це просто поцілунок!? 
— Ти не подумай, що я шалено в тебе закоханий чи ще щось.— почав говорити Костя. — Ти досить сексуально виглядаєш в цій короткій спідниці і це просто була хвилинна слабкість. 
— Тобто ти спочатку цілуєш мене, як божевільний, а тепер говориш, що це хвилинна слабкість?— майже кричала я. 
— Вибач, я не думав, що зачеплю твої почуття. І взагалі мені здалося, що тобі сподобалось!— роздратовано сказав хлопець.— Ми ж не спали з тобою! 
—Ти знову подумав тільки про себе.— сердито сказала я.— Зробив, що хотів, а на мої почуття тобі байдуже. 
— Перестань, будь ласка. Я тебе не змушував. Ти теж цього хотіла.
— Хотіла і мені вистачило на все життя. Дякую!— буркнула я і почала підійматися по сходах. Пісню ж треба писати.
Ми повернулися на студію і Костя запропонував мені сісти на крісло. Я витягнула з сумочки свій блокнот і ручку. Костя взяв в руки гітару і почав щось награвати. Я не могла ніяк зібратися через той поцілунок , а в горлі з'явився ком. 
— Де тут вбиральня?— спитала я напруженим голосом. 
— Двері навпроти.— відповів хлопець і якось дивно подивився на мене. 
Схоже, почав шкодувати про той поцілунок. Я швидко зайшла у вбиральню і подивилася на себе в дзеркало. Скуйовджене волосся, розчервонілі щоки та опухлі губи від поцілунків. Виглядаю так, як після шаленого сексу. Я вмила обличчя холодною водою, щоб хоч якось зібратися. Господи, Міло, ти ж не думала, що він зізнається тобі в коханні? Звісно, це був просто поцілунок і не більше! Тоді чому ж так  боляче? Я швидко витерла сльози і поправила волосся. Можна подумати, що перший раз з хлопцем поцілувалась, що так хвилююсь. Нарешті я змогла налаштуватися і подивилася на себе в дзеркало. 
— Покажемо йому хто така Міла?— сказала я і усміхнулась своєму відображенню. 
Я зайшла назад в студію і сіла на те крісло, поклавши одну ногу на іншу. Я відразу помітила, як Костя подивився на мої дії голодними очима. 
— І про що ми пишемо?— спитала я і намагалася не дивитися йому в очі.
— Про кохання.— відповів він і знизав плечима.— Все так, як ти казала. Тобто берем твою ідею.
— І ти навіть погодився на це?— здивувалась я.— Чи не зміг придумати кращу?
— Ну я не винен, що ти розтріпала всім журналістам ту ідею з розбитим серцем.— роздратовано сказав він.— Мені нічого не залишалося, як погодитись. 
— Ти знаєш я правда не розумію. Здається, що ти такий хлопець, який дуже цінує свою думку.— мовила я і подивилася на нього.— Не підкоряється іншим і хоче, щоб все було так, як він цього бажає. Навіщо ти це робиш? Ти ж можеш спокійно відмовитись від цього всього і піти у вільне плавання. В тебе є віддані фанати і я певна, що вони були б з тобою і без цього лейблу. Чому ти погодився на цей дует? Невже тобі так потрібні гроші?
— А ти чому погодилась?— спитав він. 
— Тому що мене без цього образу немає. Без дядька я нічого не можу і всі це знають.— відповіла я і відвела погляд.
— Ти себе недооцінюєш.— сказав Костя, а я здивовано подивилася на нього.— Ти гарно співаєш і я думаю, коли люди побачать тебе справжню, то полюблять. 
— Ти не відповів на моє запитання.— зауважила я. 
— А що відповідати? Це моє життя і я вирішив, що цей дует має право на існування. 
— Хм, знову все так, як ти хочеш.— сказала я і гірко усміхнулася.— І коли це ти таке вирішив? Здається, що ти хотів мене вбити, коли я зайшла сюди.
— Це я просто хотів тебе налякати. Ти ж не думала, що я тобі зроблю боляче?— спитав він і нахмурив брови.
Якби ж ти знав, що вже зробив мені боляче. Але я не сказала цього, лише мовчки проковтнула образу і розкрила свій блокнот на чистій сторінці. 
— Придумаємо назву?— запропонувала я.
— Давай краще придумаємо історію.— сказав Костя.
— Тобто?— здивувалась я.
— Пісні виходять більш чуттєвими, якщо писати про реальні почуття.— відповів він.— Так, як нас з тобою нічого не пов'язує, то можна придумати історію, щоб написати про неї пісню. 
— А в своїх попередніх піснях ти про реальні почуття писав?— поцікавилась я.
— Так.— зізнався Костя.— Міл, ти колись кохала?
Я здивувалася такому запитанню і вперше про це задумалась. Чи закохувалась я колись? Не знаю. Звісно, у мене були стосунки з хлопцями, але я ніколи не хотіла побудувати з ними сім'ю. Та я навіть не задумувалась про спільне майбутнє з ними. 
— Не знаю. Напевно ні.— відповіла я.— А ти? Ти кохав?
— Кохав і дуже сильно.— сказав Костя і сумно посміхнувся. 
— Хто вона? — спитала я і подивилася йому в очі.— Хто та дівчина, що розбила тобі серце?
— Давай краще придумаємо історію, а не будемо обговорювати моє минуле.
Я помітила, що він почав хвилюватися. Боляче йому? Напевно так, бо досі не може нікому довіритись. Кохає він ще її? Напевно так, бо досі не може відкрити своє серце. Чи зможу я щось змінити? Напевно ні, бо я для нього лише «хвилинна слабкість».
— В принципі,— почав говорити хлопець.— твоя ідея не така вже і погана. Дійсно, ми можемо написати про те, як у моєму житті з'явилась дівчина, яка допомогла мені забути минуле нещасливе кохання. 
— Прекрасно.— байдуже сказала я, бо дуже добре розуміла, що мені цією дівчиною ніколи не стати. 
Ми обговорювали назву пісні, але ніяк не могли дійти згоди. То мені не подобались його пропозиції, то йому не подобались мої. 
— Уф, здається, ми ніколи не домовимось!— розчаровано сказала я.
— Ну в нас ще є трохи часу.— відповів Костя. 
— Один місяць— це дуже мало.
— Ну і що? Чи ти думаєш, що ми не впораємося?
— Звісно, впораємось.— сказала я.— Просто хочеться, щоб продукт був якісним. Всі так чекають цього дуету, а якщо ми розчаруємо своїх фанатів?
— Треба бути більш оптимістичною. — відповів Костя.
— Я просто не така байдужа людина, як ти!— огризнулась я і піднялася зі стільця. — Гаразд, я напевно вже піду. Бачу, що в нас сьогодні взагалі нічого не виходить. 
— Я тебе проведу.— сказав Костя і різко встав.
— Не варто.— різко мовила я.
— Ну ти ж ніби моя гостя.— зауважив хлопець.
— Тоді чому ти не запропонував своїй гості кави?— роздратовано спитала я. 
— Може тому, що гостя не просила.— просто відповів хлопець і відчинив мені двері.
— А може гостя думала, що ти сам запропонуєш?
— Ну тоді щиро прошу вибачення.— сказав Костя і усміхнувся.
Мені не хотілося, щоб він мене проводжав, але і відмовляти його не було сенсу. Надто впертий. Ми підійшли до ліфта, а я одразу ж подивилася на сходи. В пам'яті сплило, як ми шалено цілувалися і я відчула, що почервоніла.
— Не хочеш спуститися сходами?— спитав Костя ледь стримуючи усмішку. 
— Дякую за таку прекрасну пропозицію, але я відмовлюсь. Вистачило мені вже на сьогодні цих сходів.— буркнула я.
— Думаєш, що в ліфті буде не так хвилююче?— продовжував знущатися хлопець.
— А мені є чого хвилюватися? І взагалі, що смішного?— сердито спитала я.
На щастя, ліфт приїхав і ми обоє зайшли всередину. Звісно, Костя був правий і в ліфті було ще гірше. Мало місця, його прискіпливий погляд і те, як близько він стояв — це все змушувало моє серце шалено битися. Нарешті ми спустилися на перший поверх і вийшли на вулицю. 
— Ну що ж, бувай!— сказала я.
— Взагалі-то я хотів запросити тебе на каву.— заговорив хлопець і знизав плечима.— Ти ж ніби сьогодні моя гостя. 
— Ти всіх своїх гостей спочатку цілуєш на сходах, а потім відводиш на каву? Чи це тільки для мене такий бонус?— прошипіла я.
— Ні, ти перша.— відповів він і подивився на мене.— Тут недалеко є дуже хороший ресторан. Там завжди мало людей і таке собі тихе місце. 
— І що ми там будемо робити?— роздратовано спитала я.
— Їсти, каву пити, говорити.— почав перераховувати Костя.— Міло, ми ж можемо бути друзями. Давай на деякий час забудемо про нашу ворожнечу і про той...поцілунок. 
— Ти пропонуєш мені стати твоїм другом?— здивовано спитала я.
— Ти ж сама розумієш, що тільки так у нас справді вийде дует. 
— Ну гаразд. — погодилась я.
Костя взяв мене за руку і повів кудись вниз по вулиці. Це відчувалось якось зовсім не по-дружньому, чи може мені тільки здалося. Ми йшли по вулиці отак просто і трималися за руки. Друзі? Вороги? Суперники? Мені так хотілось пригорнутися до нього і відчути тепло його тіла. Що зі мною робиться? 
Ми зайшли в якийсь ресторан і сіли за один зі столиків в малопомітному куточку. Цей заклад був таким простим і затишним, а обслуговувала нас доволі мила офіціантка. Схоже, Костя тут частий гість, бо вона йому щиро усміхнулася.
— Вам як завжди?— сказала вона до нього.
— Так, а дівчині...— він подивився на мене.
— Не знаю...— розгубилась я.— А що тут у вас є з дієтичного?
— Їй теж саме, що і мені.— сказав за мене хлопець, а дівчина лише кивнула.— І дві кави. Мені еспресо, а...
— Американо.— додала я.
Офіціантка прийняла наше замовлення і пішла до барної стійки. Я взагалі не розуміла поведінки Кості. Спочатку він цілує мене зі всім бажанням, потім говорить, що це все було просто так, а тепер привів сюди. Щось дуже багато Кості, як на один день. 
— Надіюсь, ти любиш м'ясо, бо я замовив тобі стейк.— сказав мені хлопець.
— Що? Я ж не їм жирного. В мене дієта.— обурилась я.
— Інколи можна дозволити собі.— відповів хлопець і знизав плечима.— В тебе гарна фігура, тож не думаю, що тобі потрібні ці дієти. 
Що з ним взагалі відбувається? То каже, що я сьогодні сексуальна, то говорить, що я гарно співаю, а тепер ще й фігуру мою похвалив. Де дівся той Костя, що постійно ображав мене? 
— Якби не ті дієти і спорт, в мене б не було такої фігури.
Через деякий час офіціантка принесла наше замовлення і я все ж таки вирішила з'їсти той стейк. Ну вже так апетитно він виглядав, що я не втрималась. 
Я помітила, що на телефон Кості прийшло повідомлення і він взявся його читати.
— Новини від Гната.— сказав мені хлопець. 
— І що там?— спитала я.
— Каже, що в п'ятницю ми з тобою вперше виходимо в світ, як пара.— ошелешив мене Костя.
— Що? Цієї п'ятниці?— здивувалась я.
— Так. Щорічний концерт «Осінній бал». 
Ох, чорт! Залишилось лише три дні. Це ж треба придумати, що розповісти журналістам. Ще й підібрати сукню, туфлі, зачіску та макіяж. Як я взагалі могла забути про цей концерт? А те, що ми йдемо з Костею туди разом, мене ще більше лякало.