Розділ 6

«Ми, як планети
По колу.
На різних орбітах і ніби поряд
Прикута навпроти.
Чи це моя доля, чи ти моя доля?»
Alyosha, «Планети»

Зранку я проснулася від того, що хтось настирливо дзвонить в дзвінок дверей. Повільно піднявшись на ліжку, я взялася за голову і спробувала згадати вчорашній вечір. Мені це не дуже вдалося, то ж я встала на ноги і тримаючись однією рукою за стіну, дійшла до дверей. На мені було вчорашнє червоне плаття. Боюсь уявити, що творилося в мене на обличчі та на голові. 
— Ааа, скільки можна дзвонити?— буркнула я і відчинила двері. 
— Нарешті!— сердито сказав дядько Тарас і подивився на мене. 
— Чого ти прийшов з самого ранку?— спитала я і підняла голову.
Мене хитало в різні сторони, а дядько Тарас двоївся в очах. Господи, чого він приперся? Чи я знову щось вчора встигла вчудити?
— Може ти мене впустиш?— сердито спитав дядько.
— Вибач. — відповіла я і відступила, щоб він пройшов. 
Я зачинила двері і повільно попленталася за дядьком у вітальню. Він сів на великий диван і подивився на мене. Я сіла в крісло навпроти нього і схвильовано зчіпила руки. 
— Ти нічого не пам'ятаєш, так?— спитав дядько, а я кивнула. — Знову напилась з Іркою, заманила в клуб журналістів, а потім розповіла їм прекрасну історію вашого з Костею кохання і майбутнього дуету.
— Що?!— здивовано крикнула я.
— Добре, що він хоч встиг тебе забрати звідти, поки ти ще дурниць всяких не наговорила тим журналістам. 
— Костя був там?— перепитала я.
— Подивись фото, може хоч щось згадаєш. 
Дядько простягнув мені планшет з фотографіями, на яких зображено,як Костя веде мене за талію з клубу. Я дивилася на це фото, і лише тоді згадала, що вчора відбулося.
***
— У мене є краща ідея!— сказала я Ірці і переможно посміхнулася.— Треба тільки заманити сюди журналістів. 
— Я можу покликати своїх знайомих.— відповідала подруга.
Ірка вчиться на четвертому курсі в університеті на журналістиці, а також працює в місцевому журналі. Саме завдяки її зв'язками мені деколи вдавалося уникнути чергових скандалів. 
— Або можеш зняти відео, що ти тут і закинути його в Інстаграм. — запропонувала подруга.— В тебе багато підписників, тому вже через пів години тут буде ціла черга з журналістів. 
— Чудова ідея!— вражено сказала я і витягнула свій телефон. 
Ми зняли відео, в якому розповіли, що знаходимось саме в цьому клубі та показали себе не в дуже адекватному стані. В принципі, так і було. 
— Ну що, чекаємо пів години, а тоді виходимо на вулицю?— спитала Іра і я побачила, що в неї загорілися очі.
— Так, але йдем ще потанцюємо.— відповіла я і потягнула подругу в залу.
Після танців ми ще випили по одній стопці текіли для сміливості і вийшли на вулицю. Свою курточку я забула в клубі, але мені було якось дуже жарко. Незважаючи на те, що на дворі вже кінець жовтня. 
— Вони тут!— прошепотіла мені на вухо Ірка.
Я одразу ж помітила, що до нас прямують журналісти. Вони почали задавати мені якісь запитання, але я не могла нічого нормально чути. Напевно все ж алкоголь добряче вдарив в голову. 
— Знаю, що вам всім дуже цікаво і я хочу зізнатися. — почала говорити я.— Ми з Костею не лише зустрічаємось, але і готуємо для вас неймовірний дует. Це буде композиція про справжнє кохання, яке заліковує всі рани. Так, Костя ніколи не розголошував про своє особисте життя. Навіть я про це нічого не знаю, але дуже хочу витягнути його з цих спогадів минулого і подарувати щире кохання. Саме про це і буде наша майбутня композиція...
— Вибачте, дякуємо вам за таку увагу до наших персон, але на сьогодні достатньо інформації.— почула я голос Кості, який раптом з'явився біля мене. 
— О, мій коханий прийшов!— сказала я з широкою усмішкою і поцілувала його в щічку.— Я щойно розповідала про наш дует. 
— Знаю, дорогенька, але просто зараз ми їдемо додому.— відповів хлопець і обійняв мене за талію. 
— Він назвав мене дорогенька, чув?— усміхаючись сказала я якомусь  журналісту.— Запиши собі!
Костя вів мене в сторону стоянки, а я ледь не падала на своїх підборах. Добре, що він міцно тримав мене за талію. Журналісти хотіли ще щось в нас спитати, але коли помітили, що ми вже далеко відійшли, то знайшли нову жертву у вигляді Ірки. Цікаво, що вона їм збирається розповісти? Надіюсь, не ту історію, як я загубилася в лісі. 
— А чого ти приїхав?— спитала я, коли ми зупинилися біля якоїсь машини. 
— Щоб ти не наговорила ще більше дурниць!— сердито відповів хлопець і відчинив дверцята.
— Чий це автомобіль?— здивувалась я.
— Мій!— прошипів Кості і боляче схопив за руку вище ліктя. 
Він просто таки засунув мене в ту машину і сильно гримнув дверцятами перед моїм носом. Я потерла свою руку і вороже подивилася на нього. 
— Ну, давай!— сердито сказала я, коли він рушив зі стоянки.
— Що давай?— роздратовано спитав він. 
— Назви мене ідіоткою. Скажи, що я повна дурепа. — сердито мовила я.
— Ніби це допоможе.— гаркнув хлопець.— Ти просто не можеш ні дня прожити без скандалів! 
— Ой, тільки не треба говорити, що ти в нас такий правильний!— ображено сказала я і примружила очі. — Ти ще гірший, ніж я! Робиш людям боляче і сам цього не помічаєш. Безсердечна скотина!
— О, тепер ти мене ображаєш!— зауважив хлопець і почав їхати ще швидше. 
— Самозакоханий і напищений індюк!— прошипіла я. 
— Ого, щось новеньке. Я бачу ти прогресуєш. — сказав Костя.
— Нахабний і задиркуватий придурок!— продовжувала кричати я.
— А я бачу, що ти на компліменти не скупа.— сердито мовив хлопець.
— Ти можеш їхати повільніше. Мені...мені погано.— сказала я і відчула, що мене сильно нудить. — Зупинись!
Костя різко вдарив по гальмах, а я ледь не гримнулась головою. Я швидко відчепила ремінь безпеки і відчинила дверцята. Впавши на коліна і боляче вдарившись об гравій, я почала рвати всім випитим алкоголем. Мені було так погано, що з очей полилися сльози, а я здригалася на землі від чергових поривів. Костя присів біля мене і подав мені пляшку води.  Я зробила декілька ковтків і втомлено сіла на землю, спершись спиною на холодний автомобіль. Коліна боляче пекли і кровоточили від того, що була здерта шкіра. Хлопець повернувся з аптечкою в руках і витягнув антисептик. Він змочив ним вату і приклав до моїх ран.
— Ай!— здригнулась я.
— Боляче?— спитав він і легенько подув мені на ранку. 
— Коли ти так робиш, то ні.— сказала я, здивована його турботою.  
— І звідки ти взялась на мою голову?— мовив Костя і похитав головою. 
— Впала з неба.— відповіла я.— Ну я ж зіронька. 
— Зіронька?— здивувався хлопець і почав сміятися.— Ти більше схожа на чорну диру, яка всмоктує весь непотріб з космосу,а в твоєму випадку це проблеми і постійні халепи. 
— Пф, а ти тоді хто?— буркнула я. 
— Не знаю. Планета, яка шукає своє Сонце. — відповів Костя і допоміг мені піднятися.
— Але ж Сонце — це та сама зірка.— зауважила я і подивилася йому в очі.
Хлопець нічого не відповів лише посадив мене в машину і прищепив ремінь безпеки. Також він відчинив мені віконце, а я розслаблено сперлась на спинку сидіння. Схоже я заснула, бо згодом відчула, що хтось взяв мене на руки. Я відкрила одне око і побачила, що Костя несе мене в мій під'їзд. Від усвідомлення того, що я знаходжусь в нього на руках, я почала, як божевільна посміхатися. 
— Проснулась? Тепер злазь з мене!— роздратовано сказав хлопець і поставив мене на підлогу. 
— Ти сам мене взяв на руки!— обурилась я, коли ми заходили в ліфт. — І взагалі, ти повинен радіти, що я звернула на тебе свою увагу. Хто б не хотів зі мною зустрічатися? Ти навіть не уявляєш, як сильно тобі пощастило!
— Господи, що ти несеш?— сказав хлопець і втомлено потер обличчя.— Тобі треба проспатися, бо ще наговориш різних дурниць, а завтра буде соромно. 
— І чого це мені має бути соромно?— обурилась я.
Нарешті ліфт зупинився на моєму поверсі і я з допомогою Кості добралася до дверей своєї квартири. 
— Де твої ключі?— спитав хлопець.
— В сумочці!— сказала я і почала ритися.
Я витягнула ключ і пробувала потрапити ним в замок. Мені це не дуже вдавалося і тоді хлопець забрав його з моїх рук і відчинив двері. 
— Далі думаю справишся сама!— роздратовано сказав Костя і розвернувся, щоб піти до ліфту.
— А поцілунок на прощання?— крикнула я.— Ми ж нібито зустрічаємось. 
— Я буду дуже радий, якщо просто зараз ти поцілуєшся з подушкою.— відповів Костя і зайшов у ліфт. 
Похитуючись, я все ж добралась до свого ліжка і одразу міцно заснула.
***
Господи, яка ж я дурепа! І навіщо тільки треба було пити з тою Іркою? Схоже, Костя тепер точно мене вб'є, або просто відмовиться від нашого дуету. Так, напевно він вже це зробив. Оголосив всім, що я остання брехуха і на додачу виставив дурепою. Це більше в його стилі, ніж погодитись на дует зі мною. 
— І що тепер?— засоромлено спитала я.
— Перше, тобі не треба було зізнаватися в тому, що ми готуємо ваш дует. — сказав дядько і подивився на мене.— Друге, не треба було вигадувати, що у вас з Костею стосунки. Але зараз до вас двох такий інтерес зі сторони публіки та журналістів, що це вийшло навіть на краще. 
— Тобто?— здивувалась я і нахмурила брови.
— Люди хочуть бачити ваші стосунки і ваш дует. В мене вже телефон розривається від запрошень на телешоу та концерти. І в «Fedos production» така ж сама ситуація.
— Але Костя хіба на таке погодиться?— спитала я.
— Вже погодився.— відповів дядько і піднявся з дивану.— В нього нема іншого вибору. Приведи себе в порядок і почніть вже нарешті писати пісню!
— Гаразд.— відповіла я і встала, щоб його провести.
— Костя в себе на студії.— сказав дядько і пішов геть. 
Я вирішила прийняти душ, щоб хоч якось прийти до тями. Я ще досі не могла повірити, що зробила таку дурницю. Холодна вода освіжила мою голову і я вже більш-менш отямилась. Я вдягнула чорну шкіряну спідницю і білу блузку. Фарбуватися не було сенсу, тому я тільки підвела вії тушшю. Взувшись в чорні лодочки і накинувши чорний піджак, я вийшла на вулицю.
Юра як завжди привітався та відкрив мені дверцята. Я назвала йому адресу студії «Fedos production» і він повільно поїхав туди. Всю дорогу я відчувала якесь дивне хвилювання. 
Нарешті ми зупинилися і я просто вискочила з машини. Я здивовано витріщалася на величезну чотирьохповерхову будівлю. Зайшовши всередину, я помітила декілька дверей і ліфт. Що це взагалі за студія така? Я не знала куди мені йти, але помітила недалеко якусь дівчину. Схоже, вона тут працює.
— Доброго дня!— привіталась я.— Мені потрібно зустрітися з Костею Каєм. Не підкажете, в якій з цих студій він знаходиться?
— Ми не пропускаємо сюди будь-кого.— відповіла дівчина і оглянула мене з ніг до голови. — Для фанаток є окремі зустрічі. Не треба переслідувати його постійно. 
— Ви думаєте, що я його шанувальниця?— обурилась я.
— Дорогенька, він вже давно зайнятий і тобі нічого не світить, навіть з такими довгими ногами.— сказала дівчина і надула свої силіконові губи.— Вихід там!
— Сонечко, — звернулась до неї я і натягнуто посміхнулась,— я добре знаю, що він зайнятий. Хочеш розкажу тобі один секрет?
— Я вже казала, що вихід там!— сердито відповіла дівчина.
— Він зайнятий мною.— прошепотіла я і зняла свої чорні окуляри.— Не впізнаєш? 
— В..ви..— дівчина аж відкрила рот від здивування.
— В якій Костя студії?— сердито спитала я. 
— Третій поверх, другі двері з правої сторони.— швидко відповіла дівчина.
— Дякую.— посміхнулась я і пішла до ліфту. 
Я вийшла на потрібному поверсі і повільно підійшла до дверей. З кімнати лунала музика і я легенько відчинила двері. Костя сидів на стільці з гітарою і щось собі наспівував. Напевно він придумав якусь нову пісню. Я так заслухалась, що боялась зробити хоч крок. Його голос був настільки приємним, що зачіпав якісь потаємні струни моєї душі. Я була б не я, якби випадково не відпустила двері. Вони з грохотом вдарились об стіну, а я ледь не впала разом з ними. Костя повільно обернувся на стільці і помітив, що я стою зігнувшись з відкритим ротом.
— Привіт!— я мило усміхнулась і швидко вирівнялася. 
— Я тебе вб'ю!— сказав хлопець і почав повільно підніматися.
— Ем...— я схвильовано похитала головою, а тоді вирішила тікати.
Я вилетіла зі студії і швидко побігла до ліфту. Мої підбори їздили по слизькій плитці, а я зі всіх сил намагалася встояти. Коли я добігла до ліфту, то помітила що Костя в декількох метрах від мене. Я вирішила спуститися сходами і це було найгірше рішення, яке я могла тільки придумати. Підбори просто таки їздили по всіх сходинках, а я міцно трималася за перила. На одному з поворотів я не втрималась і змахнула руками вверх. Одна нога підкосилася і я вже була готова зустрітися обличчям з холодною плиткою, але міцні руки схопили мене і не дали впасти. Я опинилася в обіймах Кості, який як оскаженілий дивився на мене. Він швидко розвернув моє тіло і я вдарилась спиною об стіну. Я стояла прикутою між ним та стіною. Він був так близько, що я могла відчувати його гаряче дихання, бачити, які довгі в нього вії.
— Що ти робиш?— тихо спитав він.— Змушуєш мене, як якогось підлітка бігати за тобою. 
— Я просто думала ,що ти мені щось зробиш.— зізналася я.— Послухай, я знаю, що вчинила неправильно і мені не варто було заманювати журналістів. Але ти мене так сильно розізлив і образив, що я просто хотіла тебе провчити. Про цей дует я взагалі не планувала розповідати, це якось само вийшло і взагалі...
Я не встигла договорити, бо Костя заткнув мене своїм поцілунком. Спочатку я завмерла, здивована таким поворотом подій, але потім і сама почала настирливо його цілувати. Він міцніше стиснув мою талію, а я охопила його шию руками.  Ми цілувалися, як божевільні з таким задоволенням і бажанням.В мене голова йшла обертом від його дій, а серце вже готове було вистрибнути з грудей від сили моїх відчуттів.