Розділ 5

«Листами, світлинами, текстами, снами,
Ні! Не передати, що діється з нами. 
Я знаю, як часом буває самотньо, 
До тебе півкроку, до тебе безодня...»
Бумбокс, Тіна Кароль, «Безодня».
 

Я продовжувала витріщатися на нього і кліпати очима. І чого це він має бути таким красивим? Я важко зітхнула і відвела погляд.
— Що ти тут робиш?— здивувався Костя. — Та ще й о сьомій ранку!?
— Я...цей...— почала бурмотіти я. 
— Так! Нема чого тримати гостю на порозі!— сказала дівчина і потягнула мене всередину. 
— В мене з'явилась одна ідея і я хотіла з тобою поділитися. — мовила я.— Вибач, я не знала, що ти живеш не один.
— Нічого страшного!— радісно крикнула дівчина. — Ти зовсім нас не потурбувала. 
Якось вона дивно поводиться, як для коханої хлопця. 
— Лізо, йди вже до себе!— суворо сказав Костя. 
— Я може хочу познайомитися з нашою гостею!— відповіла та.
— Ти і так вже з нею знайома. Точніше з її творчістю.
— Міло, я твоя фанатка!— радісно мовила дівчина і схопила мене за руку.— В тебе такі класні пісні! Ти просто неймовірна! 
— Д-дякую. — розгублено відповіла я і подивилася на Костю з німим запитанням «що відбувається?». Він просто знизав плечима і закотив очі. 
— Ліз, давай я вас потім познайомлю. — сказав хлопець і потягнув дівчину в якусь кімнату. 
Я продовжувала стояти в коридорі і хмуро дивитися їм вслід. Нічого не розумію! Його дівчина моя фанатка? Господи, тож скільки їй років? Мене ж тільки підлітки слухають. Чи може не тільки? 
— Сестра!— сказав Костя і розвів руками. — Ти вибач, вона у мене трохи буйна. 
— Це твоя сестра?— здивовано і якось надто радісно спитала я. 
— Так, ледь втихомирив її. Вона твоя  затята фанатка. — відповів хлопець і пішов на кухню.
— Можна поцікавитись скільки їй років?— спитала я і пішла за ним. 
— Двадцять. І так, тебе слухають не тільки підлітки.— сказав Костя і налив собі стакан води.— Хоча, в неї поведінка, як в підлітка.
— Вона з тобою живе?
— Ні. Вчора посварилась з батьками і прийшла до мене. Вона постійно так робить. Добре, що того разу хоч попередила про свій прихід. Ну і?
— Що ну і?— перепитала я.
— Ти ж прийшла для чогось сюди.— сказав Костя і підняв одну брову.
— А, ти про це! В мене просто грандіозна ідея!— захоплено почала говорити я. — Я знаю, про що писати пісню.
— І про що ж?
— Про всепереможне кохання!— мовила я і сплеснула долонями.— Для прикладу, в тебе розбите серце. Ти страждаєш від минулих складних стосунків і не можеш відкритися для нових. Та раптом в твоєму житті з'являюсь я і нас захоплює вихор кохання, пристрасті та сильних почуттів. Ну як?
Я помітила, що Костя ледь не подавився своєю водою і кинув на мене дивний погляд. 
— Що?— здивувалась я.— Не подобається?
— Як тобі взагалі прийшла в голову ця «грандіозна» ідея?— спитав він з явним роздратуванням. 
— А чому ти питаєш? Я думала, що тобі сподобається? 
— Ні, мені не сподобалось!— сердито сказав хлопець. — Це просто жахлива ідея! 
Я відчула, що очі почало пекти від того, що з'явилися сльози. Ну чому він завжди так? Я ж старалась, думала і справді надіялась, що йому сподобається.
— Ну тоді придумай кращу!— різко сказала я.— Не розумію, чому ти так сердишся? 
— От сьогодні цим і займуся.— відповів він.
— В такому випадку бажаю тобі шаленого успіху. — крізь зуби процідила я.— І щоб твоя ідея була не такою жахливою! 
— Повір, так і буде!
— От і прекрасно!— ображено сказала я.— Вибач ,що потурбувала. 
— Надіюсь, що на наступний раз ти повідомиш про свій прихід.— заговорив Костя, коли я пішла в коридор. 
— Сподіваюсь, що наступного разу не буде.— відповіла я. — І щоб ти знав, ця ідея з'явилась у мене після того, як я всю ніч слухала твої пісні. Просто я відчула їх саме так.
Хлопець ще хотів щось сказати, а я лише розчаровано подивилася на нього і пішла геть. Я думала, що він зрозуміє і підтримає мене, але все вийшло зовсім не так. Він повівся так, як і завжди. Ну хіба не придурок? Я відчувала таку злість та образу, що мені дуже сильно захотілося йому помститися. І я це зробила, бо як тільки вийшла з його під'їзду на мене просто таки напали журналісти зі запитаннями. Звідки вони тут взялися? Як взагалі дізналися, що я в Кості?  Але хіба це важливо, коли вони тут в такий потрібний мені момент. Здається, що про його особисте життя не було ніколи ніяких новин, але я вирішила це змінити. 
— Камілло, ви можете пояснити свої стосунки з Каєм?— спитала у мене якась журналістка. 
— Ми хотіли зберегти це в таємниці. — почала говорити я.— Ви знаєте, що Костя не любить ділитися своїм особистим життям з оточуючими. Так от, у нас все серйозно!
— Чекайте! Ви разом?— спитала якась інша журналістка. 
— Так.— відповіла я і широко усміхнулася.— Ми вже близько місяця зустрічаємось і у нас шалене кохання. 
— Чи планується спільна діяльність?
— Цю інформацію я не маю права розголошувати, але можу зазначити, що вас чекає просто неймовірне шоу. Дуже-дуже скоро ви про все дізнаєтесь. — сказала я і почала швидко йти до свого автомобіля. 
— Камілло, ще одне питання!— продовжували кричати журналісти, але я вже їх не слухала. 
Сьогодні я дала Юрі вихідний, тому довелося їхати самій за кермом. Водити я вміла навіть дуже добре. Хм, хоч з чимось у мене нема проблем. 
Всю дорогу до студії телефон розривався від дзвінків. Я лише усміхалася, коли бачила на екрані ім'я Кості. О так, дорогенький, я тобі не дам засумувати, а ще більше ображати мене! Також були дзвінки від дядька та Насті. Вони хотіли подробиць, а мені зовсім не хотілося їм про це розповідати. Але я знала, що мені прийдеться це зробити. Хіба, якщо Костя вб'є мене раніше. 
— Міло, що ти витворяєш?— голосно крикнув дядько, коли увірвався в студію. — Навіщо ти сказала журналістам, що ви з Костею разом?
— Напевно тому, що вони вже двічі нас спіймали.— збрехала я.— Чи ти думаєш, що вони цього не зрозуміли?
— Ти знущаєшся з мене? Костя скаже всім, що це неправда і йому повірять, а ти знову будеш дурепою.— сердито мовив дядько.— Цей хлопець ніколи не дає інформацію про стосунки на публіку і ти справді думаєш, що він так просто змиритися з цим?
— Йому більше нічого не залишиться!— різко сказала я.
— Як мені це все набридло!— роздратовано відповів дядько і пішов геть, голосно гримнувши дверима .
Я розуміла, що можливо погарячкувала. Ще невідомо, як Костя на це все відреагував. І взагалі, що нам робити далі? Але це ж він в цьому винен! Своїми постійними образами спровокував мене.
Раптом в студію увірвався розлючений Костя. Він дивився на мене такими злими очима, що мені захотілося якнайшвидше втекти звідси. Я зробила декілька кроків назад, але боляче вдарилась об кут стола. 
— Ти що зробила, ідіотка?— сердито спитав хлопець і підійшов ближче.
— А що по-твоєму я мала робити? Ці журналісти напали на мене. От і довелося збрехати!— швидко відповіла.
— А щось інше придумати ти не змогла?
— Знаєш, в моїй голові просто завжди з'являються тільки тупі і жахливі ідеї.— сказала я.
— Це я вже помітив.
— Нічого страшного в цьому не бачу. Зробимо вигляд, що зустрічаємось. Потім заспіваємо в дуеті і все, арівідерчі, Костя!— мовила я і помахала рукою. 
— Яка ж ти все-таки дурепа. — сказав він.
— А в чому взагалі проблема? — роздратовано фиркнула я. — Чи ти бісишся, бо такі хлопці, як ти з такими дівчатами, як я не зустрічаються?
— Так, саме тому.— відповів Костя і підійшов до мене впритул.— Навіть якщо на всьому світі з усіх дівчат залишишся тільки ти, я все одно з тобою не буду. 
— Ніби мені дуже хочеться!— буркнула я.
— Я розумію, що ти образилась, коли я назвав твою ідею жахливою.— сказав хлопець і поклав свої руки на стіл з обох сторін від мого тіла. Таким чином ми стояли ще ближче.
— Звісно, образилась. Ти постійно знущаєшся з мене, а я лише хотіла, щоб ти мене підтримав.— трохи схвильованим голосом зізналась я. 
Костя стояв так близько, що я могла відчувати його запах, бачити глибину його очей. Але мене хотілося більшого. Моє серце шалено стукало, а в животі з'явилося дивне відчуття. Під його пильним поглядом відразу ставало жарко і саме зараз мені так сильно захотілося відчути його губи. 
— Але я не думав, що ти не зможеш сприйняти мою критику і скотишся аж до такого.— сказав Костя і різко відступив. — Замовити журналістів і збрехати про те, що ми разом? Це дуже ганебно, навіть для тебе. 
— Чекай, ти подумав, що це я запросила журналістів?
— А хто ж іще? Ти напевно це все ще придумала до того, як зайшла в мій дім. «В тебе розбите серце, а я його залікую». Так ти сказала? Думала, що я погоджуся, а потім розкажеш журналістам, що ми разом і все....Новий скандал!— говорив хлопець, розмахуючи руками. 
— Ти хоч чуєш, що ти говориш?— почала кричати я. — Я цілу ніч слухала твої пісні, а зранку приїхала до тебе, щоб розповісти про свою ідею. Ти її просто висміяв і знову ж таки образив мене. Коли я вийшла на вулиці, то на мене одразу ж напали журналісти. Я захотіла, тобі помститися і розказала їм, що ми разом, але я їх не кликала. 
— Знаєш, чому про моє особисте життя ніколи нічого не говорили? — спитав Костя і подивився на мене.— Тому що його ніколи і не було! Я зараз же піду і розповів журналістам, що те, що ти їм наплела суцільний наклеп. 
— Не розкажеш.— різко сказала я.— Тому що в такому випадку я відмовлюсь від нашого дуету. 
— Так це ще краще!— голосно мовив Костя. — Ти вирішила мене шантажувати? Яка ж все-таки ти стерва!
— Дякую. В тебе просто талант робити мені компліменти. — ображено відповіла я.— А тепер...Пішов геть звідси! Я не хочу більше слухати твоїх тупих звинувачень і образ в мою сторону.
— Не хвилюйся, я більше ні на хвилину тут не затримаюсь. 
Костя вийшов зі студії, сильно гримнувши дверима, а я просто розплакалась. Я лише хотіла йому помститись. Звідки я знала, що він так зреагує? Невже зустрічатися зі мною — це так погано? Я взагалі рідко плачу, а тут мене конкретно понесло. Я сіла на диван і склала свої руки на колінах. Як же мені це все набридло! Я взяла телефон і подзвонила до Ірки. Так-так, сьогодні ввечері мені потрібно розслабитись. Настя вже дама заміжня, тож не піде з нами в клуб. Ну а ми з Іркою ще ті тусовщиці. 
Коли я приїхала додому, то одразу почала збиратися. Я вдягнула червону сукню та зробила яскравий макіяж. Взувши туфлі на високих підборах та накинувши шкіряну куртку, я вийшла з квартири. Ірка чекала на мене в машині свого брата, який повинен був нас підвезти. 
— Привіт, Льош.— сказала я, коли сідала в його автомобіль.
— Радий тебе бачити, Міло.— відповів хлопець і усміхнувся.
— Ти сьогодні з нами?— спитала я.
— Ні, я тільки ваш водій! 
Льоша завжди залицявся до мене, навіть декілька разів пропонував зустрічатися. Я завжди відмовляла йому, бо вважала, що ми не більше ніж друзі. Так, він досить симпатичний і самодостатній хлопець, але у мене ніколи не було тих метеликів чи того хвилювання поруч з ним. 
— Іро, може ми сьогодні не будемо так напиватися, як минулого разу?— запропонувала я.
— Звісно, не будемо. Я на наступний день ледь не померла. Мені було так погано. 
Хто ж знав, що цього разу буде ще гірше. Ми з Іркою вже встигли потанцювати, випити , а зараз заливаємось текілою. 
— І він сказав, що це я покликала журналістів, уявляєш?— обурено жалілася я подрузі з стопкою чергового алкоголю. 
— Покидьок! Яке взагалі він має право тебе ображати?— майже кричала Ірка. 
— Ага. Як же він мене дістав за цей місяць!
— Слухай, а давай покличемо сюди журналістів. — запропонувала подруга і я помітила, як в неї загорілися очі. 
— І що я їм розкажу?— спитала я.
— Правду! Відкриєш очі їм на цього Кая. Всі думають, що він такий хороший і крутий, а ти розкажеш, як він принижує дівчат!— відповіла Ірка, а я довго дивилася на неї. 
— Ну це якось неправильно, а якщо він розповість те, як я загубилася в лісі? Чи налякалася тих байкерів? Всі будуть думати, що я тупа!
— Щось придумаємо, бо та Міла, яку я знаю ніколи б не дозволила себе ображати. — сказала Ірка і стукнула свій стаканчик об мій. — За тебе!
— В мене є краща ідея!— усміхаючись сказала я.
І коли ж це я навчуся не слухати Ірку! Хто ж міг знати, що ця ідея зовсім не така чудова, як мені здавалося на п'яну голову. Тепер він точно мене вб'є...