Розділ 4

«І від твого форте було мені п'яно.
Я гарячим воском для тебе стала.
Та любов, як пісня, завтра буде пізно.
Холодно чи тепло, ми з тобою різні...»
Христина Соловій «Fortepiano»

Хлопець очікуючи тримав руку, а я повільно простягнула свою. Він усміхнувся мені та відчинив двері. Я зайшла всередину і здивувалася такій кількості людей. Приміщення було зроблене в темних тонах. В залі стояли великі дерев'яні столи, а з колонок доносилася гучна рок-музика. Не скажу, що люблю такі місця, але тут було доволі атмосферно. Костя говорив правду і ніхто взагалі не зважав на нашу присутність. Він провів мене в глибину залу до одиного з дальніх столиків. Хлопець відсунув мені крісло і допоміг сісти. Останнім часом мене дивує його поведінка. Сам Костя сів навпроти і подивився на мене.
— Що будеш пити?— спитав він.
— Не знаю. А що тут є?— розгублено відповіла я.
— Пиво, ель, пунш?
— Я не п'ю пива, а те інше не пробувала.— сказала я.
— Серйозно?— здивувався хлопець.— Я думав, що ти п'єш все, що ллється. 
— Дуже смішно!— обурилась я.— Чи я по-твоєму кожен день випиваю?
— Ну дивлячись на ту інформацію про тебе, що гуляє по всьому інтернету, то та. — відповів він і усміхнувся.
— Нічого я не буду!— різко сказала і сперлась на спинку стільця. 
Костя лише хмикнув і пішов до бару. Я спостерігала, як офіціантка фліртувала з ним і стала нервово стукати ногою. Він мило їй усміхнувся, а вона почала сміятися. От же стерва! Я відчула, що почала злитися, але не розуміла чому. Чого це я взагалі ревную його? Нехай собі сміється і говорить з ким хоче! 
— Нарешті!— буркнула я, коли він повернувся з двома келихами темної  рідини. 
— Це тобі!— сказав він і підсунув мені один келих.— Грейпфрутовий пунш. Думаю, що тобі сподобається. 
— Надіюсь, не так, як ти тій дівчині. — фиркнула я.— Вона ще досі на тебе витріщається. 
— Чекай, ти ревнуєш мене?— спитав Костя з широкою усмішкою.
— Нііііі, ти що?— надто емоційно сказала я. Яке ж щастя, що в залі було темно і він не міг бачити мої червоні щоки. 
— Ну-ну.— мовив хлопець. 
Я попробувала цей пунш і він справді був смачним. На диво, мені сподобалось і я навіть сказала про це Кості. 
— Тільки от я не розумію, чому ти сюди мене покликав?— спитала я.
— Десь через десять хвилин зрозумієш.— відповів хлопець.
— А що буде через десять хвилин?
— Побачиш. — сказав Костя і підмигнув. — Розкажи щось про себе. 
— А що розказувати? Ти і так майже все знаєш зі статей в інтернеті. 
— Я не про твої тусовки і скандали. — хлопець закотив очі.— Щось таке, чого ніхто не знає. 
— Хм, а ти тоді теж щось розкажеш?— спитала я. 
— Звісно. Давай так, ти відповідаєш на одне моє питання, а я на одне твоє!— запропонував він.
— Ну гаразд.— погодилась я. 
— Чому ти співаєш такі тупі пісні?— прямо спитав хлопець, а я аж  сціпила зуби від образи. 
— Бо вони подобаються людям. — щиро сказала я.— На початку своєї кар'єри я намагалася співати про важливі речі, але ніхто не слухав мене. До того часу, поки мені не придумали цей образ. Чому ти вирішив взяти участь в тому шоу?
— Я не хотів. Мене змусили друзі.— відповів Костя.
— Як же вони тебе змусили?— здивувалась я.
— Е, це була моя черга давати запитання!— обурився хлопець.
— Добре, вибач.
— Значить, Міло, ти живеш сама?— спитав Костя, а я ледь не подавилася своїм пуншем.— Я маю на увазі батьків, братів, сестер. Не хлопця. Мені байдуже до твого особистого життя.
Я вже тут подумала, що він таким чином хотів дізнатися, чи раптом я не самотня. А виявилось, що йому все одно. 
— Сама.— відповіла я.— Мама з братом живуть на нашій старій квартирі, а батька вже давно нема. Ну то як тебе змусили взяти участь в шоу?
— Все просто!— сказав біля мене невідомий чоловічий голос, а я аж підскочила. — Ми домовились, що якщо наше відео з концерту набере мільйон переглядів на ютюбі, то він піде на шоу. 
— О, то ви друг Кості?— здогадалась я. 
— Ага!— відповів молодий хлопець і сів біля мене.— Руслан.
— Міла.— сказала я і потиснула йому руку.— І давно ви дружите?
— З самого дитинства — заговорив Костя.
— А потім в старшій школі ми створили рок-гурт «Азимут».— відповів Руслан. — Згодом Кай вступив на програміста, а я на інженера, але ми продовжували співати. Виступали переважно тут, а також мали деякі концерти. Ну а потім ми змусили його піти на шоу і він виграв його. 
— Ого!— вражено сказала я.— Навіть не знала, що ти співав в рок-групі.
— Ти ще багато чого про нього не знаєш.— мовив Руслан.
— Руль, тобі хіба не треба на сцену?— спитав Костя. 
— Вже йду і не буду вам заважати.— відповів той і підмигнув мені. 
Згодом зібралася вся група і вони почали співати. Схоже, що ці хлопці тут вже давно за своїх. Публіка була в захваті та підспівувала їхнім пісням. Я навіть зрозуміла ,що мені ця атмосфера шалено подобається. 
— Салют всім, — заговорив у мікрофон Руслан.— я знаю, що ви вже давно чекали на його повернення. Тож давайте змусимо цього зіркового хлопця приєднатися до нас!!!
— О, Господи!— сказав біля мене Костя, коли помітив, що хлопець прямує до нього.
— Так-так, в нас в гостях єдиний і неповторний Кай!— крикнув Руслан і всі подивилися в нашу сторону. 
Костя повільно піднявся і під гучні оплески присутніх піднявся на сцену. Він привітався зі всіма хлопцями і взяв у Руслана гітару.
— Добрий вечір всім!— сказав Костя в мікрофон.— Дуже радий вас бачити і знову стояти на цій сцені. Ну то що, згадаємо минуле?
Він сказав хлопцям назву пісні і по всьому залу понеслась приємна мелодія. Костя почав грати на гітарі, а інші учасники гурту його підтримали клавішами та ударними. Не знаю, що це була за пісня, бо раніше я її не чула, але вона заполонила моє серце з перших же рядків:

Коли дивлюсь в твої я очі,
Не відчуваю самоти.
Я зазирнути в душу хочу,
А ти б воліла утікти.
Ти зруйнувала всі надії,
Поринула в солодкі сни,
А я забув про свої мрії,
В яких би мала бути ти.
Приспів(1):
Без тебе хочу далі жити
Забути про усі страждання,
Я намалюю в серці квіти,
Бо не вмирає це кохання.