Розділ 4

Розділ 4

Агата

Всередині мене вирують емоції. Гучно грюкаю дверцятами автомобіля, кидаю сумочку на сусіднє сидіння, заводжу мотор. Різко здаю назад і одразу ж лунає голосне «бах».

— Дідько, — скрикую відчайдушно. Я була так поглинута своїми думками і зла на чоловіка, що не подивилася у дзеркало заднього виду і не побачила машину, що проїжджала повз. 

Роблю глибокий вдих. Потрібно заспокоїтись. За весь час, що я за кермом, це моя перша ДТП.  

Помічаю в бічному дзеркалі, як із чорного позашляховика виходить здоровенний мужик і прямує в мій бік. Чорт, ну чому це не якась мила жінка?

Чоловік кісточками пальців голосно стукає у вікно з мого боку. Обличчя у нього як у бандюка, ще й шрам на лівій щоці.

— Гей, ти чого не відкриваєш?

Я приспускаю скло рівно настільки, щоб було видно лише мої очі.

Чоловік усміхається, побачивши, що за кермом жінка. З одного погляду ясно, що з таким краще не сперечатися.

— Що, папік водійське купив, а їздити не навчив? Як розплачуватимешся, га? — У нього неприємний лякаючий голос, я вся стискаюся, руки трястися від нервів починаються. Тягнуся до бардачка.

– У мене страховка є, тож не хвилюйтеся. Зараз своєму страховому агенту зателефоную, запитаю, що робити в таких ситуаціях. Але вам у будь-якому випадку все відшкодують, домовилися? – несміливо пропоную йому.

— Ти думаєш, у мене є час стирчати тут і чекати, коли твоя страхова компанія роздуплиться? Вилазь давай! Що ти там сховалась? – грубо наказує мені.

— Давайте тоді я вам готівкою на місці оплачу, і ми розійдемося. Скільки коштуватиме ремонт? — Вимучую найчарівнішу усмішку, а у самої вилиці зводить від напруги. Тремтячими пальцями з сумочки гаманець дістаю, відкриваю і серце завмирає. Чорт, у мене майже немає готівки. Що ж робити? 

Повертаю голову до чоловіка, терпіння якого, судячи з його вигляду, вже закінчується.

— Вибачте, у мене із собою грошей немає, залиште мені свій номер телефону, я вас увечері наберу і куди скажете завезу гроші.

— Зовсім знахабніла, чи що? Якщо грошей немає, можу запропонувати інший спосіб розплатитися.

Його пропозиція мені зовсім не подобається. Куди він хилить, здогадатися нескладно.

— Зачекайте хвилину, я чоловікові подзвоню, — нервово посміхаюся, і піднімаю скло, відгороджуючи неприємного чоловіка. Намагаюся зрозуміти, що робити. Не Ігореві ж дзвонити, справді?

— Гей, ти, зовсім охреніла? – здригаюсь від гучного стуку, повертаю голову і очі від жаху розширюються.

У чоловіка в руках пістолет. Справжнісінький пістолет.