Розділ 25

Зовсім не дивно, що Свят побіг за мною, намагаючись зупинити та поговорити. Я справді не хотіла ні чути, ні навіть бачити його, бо те, як він вчинив — просто жахливо.
Недовго думаючи, я вибігла через чорний вихід на вулицю, забувши про те, що лише в сукні. На вулиці було досить холодно, а ще здається, що ось-ось почнеться дощ.
— Регіно, почекай! — крикнув Свят і різко схопив мене за руку.
— Навіщо? — закричала я та зі всієї сили штовхнула його в груди. — Хочеш зараз розказати, що я все не так подумала, і насправді ти не цілувався з нею на моїх очах? Я не настільки дурна, як тобі здається. Хоча ні! Я дурна! А знаєш чому? Тому що знову повірила тобі.
— Ми можемо спокійно поговорити, і я все тобі поясню, — хлопець обережно поклав свою руку мені на плече, але я моментально відійшла від нього.
— Поясниш що? Те, як зникав кудись постійно, не цікавився моїм життям і щось приховував? Ну тепер я хоча б знаю, що цим щось була ця… І взагалі не хочу тебе ні бачити, ні чути, ні навіть знати. Ти зруйнував не лише мене, але і моє життя. Я ненавиджу тебе, ясно!
Не витримавши, розвернулася та просто пішла геть. На щастя, Свят не пішов за мною. Напевно, він зрозумів, що зараз я не в тому стані, щоб нормально оцінювати цю ситуацію. І якщо серйозно, то мені не хочеться нічого навіть слухати. Можливо, він наговорить мені якісь дурниці, а я знову повірю.
Я згадала, що у мене зараз з собою нема ні телефону, ні грошей, щоб повернутися додому. До мого будинку йти було дуже довго, а от до квартири батька значно ближче. Я таки прийняла рішення піти до нього. Скоріш за все, він зараз на премії дає інтерв'ю, але я почекаю його. В мене все одно нема іншого виходу.
На підборах було дуже складно, тож коли я дійшла до будинку, то одразу ж зняла їх. Як і думала, тата поки ще не було вдома, тому я просто сіла на підлогу біля його дверей та знову почала плакати. Мені не хотілося цього робити, але емоції вкотре взяли наді мною верх, тому я просто охопила руками коліна та опустила голову.
— Регіно? Що сталося? — згодом почула біля себе голос батька.
— Н-нічого, — ледве вимовила я.
— Ти кудись зникла, а ми чекали на тебе, — тато видихнув та сів поруч.
— Знаю, просто... Він знову зрадив мене.
— Свят? — батько уважно подивився мені в очі, а я кивнула.
— Останнім часом постійно кудись ходив, уникав мене, приховував щось, а сьогодні я побачила його з іншою.
— Регіно, може все не так…
— А як? Я бачила на власні очі. Не хочу тепер навіть знати його.
— Може ти б вислухала його, — тато міцно взяв мене за руку. — Він хороший хлопець, і я впевнений, що кохає тебе.
— Ні, неправда, — я похитала головою. — Свят лише використовував мене, от і все.
— Але навіщо йому це? Щось тут не так, Регіно. Поговори з ним, коли тобі стане легше. Можливо, вам вдасться порозумітися.
— Знаєш, коли я приїхала сюди, то хотіла отримати все і зразу. Думала, що в перший же день столиця прийме мене з відкритими обіймами, і в моєму житті з'явиться не лише батько, але і коханий чоловік. Ще декілька місяців тому моїй радості не було меж, бо все дивним чином склалося так, як я і хотіла завжди. На жаль, жорстока доля знову нагадала про себе.
— Регіно, я впевнений, що попереду в тебе щасливе майбутнє.
— Ні, нема в мене ніякого щасливого майбутнього. Тільки одне розчарування. Знаєш, я зрозуміла, що мені не варто було навіть сюди приїжджати. Жила б собі далі в тій одній кімнаті, співала б в тому барі та далі мріяла б про славу.
— Ти все правильно зробила. Доля дала тобі шанс, а ти його використала.
— Ціною розбитого серця та розчарування, — тихо сказала я і піднялася з холодної підлоги. — Можна я сьогодні у тебе переночую. Мій телефон у Свята, а гаманець я залишила вдома.
— Звісно, ти можеш бути тут стільки, скільки захочеш.
Тато теж піднявся, а тоді відчинив двері. Я одразу ж попрямувала до тієї кімнати, в якій жила раніше та лягла на ліжко. Мені не хотілося навіть переодягатися. Я просто ось так лежала з закритими очима, намагаючись поринути в сон, щоб забутися. Спочатку було важко, бо думки повністю заволоділи моєю свідомістю, але потім я почала думати про своє майбутнє...
Прокинулася я досить пізно, і коли розплющила очі, то одразу ж глянула на стелю. В голові з'явився чіткий план дій, і я вже точно знала, що повинна зробити. Голова страшенно боліла, а ще мені здалося, що тато з кимось розмовляє. Я швидко покліпала очима, а тоді піднялася з ліжка. Мені катастрофічно потрібен холодний душ, щоб хоч якось зібратися з думками.
Коли я вийшла з кімнати, то помітила батька вже на кухні.
— Хтось приходив? — спитала я. — Чула, що ти з кимось розмовляв.
— Ага, — тато простягнув мені мій телефон. — Просили тобі передати, а ще сказали, що хочуть все пояснити. Ну а я повідомив Свята, що ти поки ще не хочеш з ним розмовляти.
— Добре, правильно зробив, — я спробувала усміхнутися. — Мені треба в душ, а потім я поїду до себе.
— Як хочеш, але я не проти, якщо ти забажаєш побути ще трохи тут.
— Думаю, що цього не зрозуміє Світлана. Якщо чесно, то я дуже рада, що у тебе тепер є така хороша жінка. Вона справді надзвичайна, тому бережи її.
— Знаю, — тато усміхнувся, а я ж попрямувала до ванної кімнати.
З однієї сторони всередині є якась дитяча образа, що мої батьки не були разом. Та я дуже добре розумію, що ніхто не хотів би, або його дружиною стала моя мама. Я ніколи не говорила з нею про її життя, і досі не знаю, чому вона стала на той ганебний для будь-якої жінки шлях. Але я не в праві її судити, і ніколи не буду. Хоч і більшу частину свого життя я була в інтернаті, все одно відчувала любов зі сторони мами. Знала, що вона любить мене. Можливо, якби наша ситуація була іншою, то ми б щасливо прожили обоє. Та, на жаль...
Холодний душ справді допоміг мені прийти до тями, а коли я повернулася до себе в кімнату, то одразу ж ввімкнула телефон. Думала, що будуть якісь повідомлення від Свята, чи щось таке, але були лише пропущені дзвінки. Декілька від тата, а ще від Саші. Дивно, адже мій друг вже дуже давно не телефонував до мене. Він зараз досить відомий співак в Америці, тож за всіма справами вже давно забув про те, що ми пережили разом в інтернаті. Недовго думаючи, я набрала його номер, а вже через декілька хвилин почула радісний голос хлопця:
— Як там поживає наша рок-принцеса?
— Мені ще до неї далеко, — з усмішкою відповіла я.
— Чому ж? Я бачив твої виступи в складі того гурту… Як він? Ну цей такий популярний у вас зараз… Згадав, "Азимут". Так от, ти дуже круто співаєш і взагалі з тобою ця група заграла новими барвами.
— Можливо, але це ненадовго.
— Чому? — поцікавився Саша.
— Ну я всього лише тимчасова заміна, поки вокаліст турбується про свою вагітну дружину, — відповіла я та сумно видихнула. — Мені запропонували виступати з ними тільки на рік часу, тому все, що мене чекає потім — це повернення у бар. Ні, тато казав, що можливо, ми створимо для мене новий гурт, але я впевнена, що він буде поза конкуренцією хлопцям. Мені ніколи не досягнути слави.
— Не знаю, чи тобі це цікаво, але… — Саша трохи зам'явся. — Загалом, я показав відео з вашими виступами своєму продюсеру, і йому дуже сподобалося. Нік сказав, що саме такої солістки йому не вистачає в новий гурт, і попросив поцікавитися у тебе, чи ти не зацікавлена раптом в такій пропозиції.
— Я навіть не знаю, що сказати...
— Регіно, — хлопець заговорив серйозним тоном. — Ти дуже добре подумай, бо така можливість випадає раз в житті. Тобі треба визначитися, чого ти хочеш по-справжньому. Якщо для тебе щастям є світова слава та визнання — тоді без жодних вагань погоджуйся.
— Мені треба подумати.
— Часу не так вже і багато. Якщо ти раптом погодишся, то ми чекатимемо тебе в Іспанії. В нас великий тур на два тижні, тож зараз ми будемо тут. Бажано, щоб до вечора ти вже повідомила мені своє рішення.
— Сашо, — я підійшла до вікна та подивилася на вулицю, — думаю, що пора вже мені змінити своє життя.
— То ти погоджуєшся?
— Так, я згідна, але спершу мені треба сказати про це хлопцям.
— От і чудово. З нетерпінням чекатиму на тебе, Регіно, бо вже дуже сильно скучив за тобою.
— Я теж.
— Ну гаразд, мені вже пора на репетицію.
— Бувай.
Я дивилася у вікно, і якраз почав падати дощ. Можливо, моє рішення було необдуманим та надто спонтанним, але мені справді захотілося змін. Я не відчуваю тут себе своєю. Не тоді, коли ти звичайна заміна без перспектив на майбутнє, та ще і яку постійно зраджують. Напевно, однією з головних причин моєї згоди був саме Свят. Я розуміла, що нам ще неодноразово доведеться бачитися, але страх заволодів мною. Боялася, що знову зможу пробачити його, а він вкотре не побереже мої почуття. Того разу переможцем буду я.
Трохи соромно було дзвонити до Руслана, бо я ж пообіцяла йому, що моя заміна триватиме до його повернення. Та він теж може мене зрозуміти, бо все-таки не завжди випадає такий шанс. Хай там як, але я не впевнена, що тут мене справді чекає щось хороше. На щастя, Руслан адекватно сприйняв цю новину та навіть підтримав мене. Вони будуть шукати нову заміну і через те, що найближчим часом у них нема виступів, моя відмова не стане для них проблемою. Тільки я попросила Руслана, щоб він не говорив про це хлопцям до завтрашнього ранку, адже вже ввечері я полечу в Іспанію. Мені пощастило, бо якраз хтось відмовився від квитка. Значить, доля справді хоче, аби я поїхала.
— Тату, мені треба тобі дещо сказати, — заговорила я, коли зайшла кухню.
— Я слухаю, — він уважно подивився на мене.
— Щойно подзвонив Сашко, мій друг ще з інтернату. Зараз цей хлопець є популярним співаком в Америці, і ти швидше за все навіть чув його пісні. Так от, його продюсеру сподобалося, як я співала, і він запропонував мені стати вокалісткою одного гурту. Впевнена, що це ніяка не підстава, бо дуже довіряю Саші.
— То ти погодилася? — спитав тато, виглядаючи дещо розчарованим.
— Так, погодилася, — я видихнула та підійшла до нього. — Це мій шанс отримати світове визнання, а тут я не бачу ніякого майбутнього.
— Ну ми ж домовилися з тобою, що зараз ти виступатимеш з хлопцями, а потім ми створимо для тебе гурт.
— Вибач, але я не хочу і… не можу так. Це все не моє, але я відчуваю, що саме там мені буде добре. До того ж у мене вже є квиток на літак в Іспанію. В них там зараз турне, і ми зможемо домовитися саме в Мадриді.
— І коли в тебе літак? — поцікавився тато.
— Сьогодні опівночі, — відповіла я. — І, будь ласка, не говори поки про це хлопцям. Руслан вже знає про моє рішення, але іншим я не хочу поки повідомляти.
— Гаразд, — батько кивнув та підійшов до мене. — Сподіваюся, що ти маєш рацію, і саме там станеш щасливою.
Він обійняв мене, а я ж міцно притиснулася до нього у відповідь. Добре, що він зміг зрозуміти мене, але я все одно відчувала якусь тривогу та страх...
Я стояла в аеропорту та чекала на свій виліт. Батько хотів провести мене, але я відмовилася. Думала, що не зможу і в останній момент все скасую. Щось всередині наче шкребло мене, і я просто чекала незрозуміло чого. Насправді у мене була надія, що зараз, як в усіх романтичних фільмах, ось-ось з'явиться Свят, пояснить все мені, і в нас буде хеппі енд. Тільки ми не живемо в казці, а значить, що ця історія завершилася.
Залишилося вже дуже мало часу до вильоту, а я все ще стояла та чекала. Якась надія всередині зупиняла мене, але гордість була сильнішою. Я міцно стиснула ручку валізи та попрямувала до свого нового життя.
І тільки я зробила крок, як до мене раптом почав дзвонити телефон. Мене трохи здивувало, що Іра вирішила зателефонувати так пізно. Скоріш за все, Руслан розповів їй про мій від'їзд, а вона вирішила попрощатися. Я не відповіла їй, адже справді не мала часу на розмови. Ну а знаючи її, то було б довго. Та вже коли мені почав телефонувати сам Руслан, я насторожилася.
— Алло? — трохи розгублено відповіла я.
— Нарешті! Регіно, ти ще не полетіла?
— Н-ні. Щось сталося?
— Свят… Він зараз в лікарні, у важкому стані…