Розділ 22

До обіду я просиділа вдома, бо не хотіла одразу ж бігти за Святом. Можливо, в нього сьогодні важливий сімейний день, чи щось таке. На душі відчувалося полегшення, бо я нарешті спекалася того Богдана. Ні, він був непоганим хлопцем, а може, я просто не маю нормального досвіду в цьому плані. Та хіба, якщо це справжнє кохання, то потрібен досвід? У нас зі Святом хоч і не було побачень, офіційних формальностей, а всього-на-всього домовленість, але це не завадило нам обом закохатися. Принаймні, я сподіваюся, що мої почуття взаємні.
Вперше за довгий час у мене з'явилося натхнення, щоб написати хоч якісь рядки. Ніколи не вважала себе творчою людиною в цьому плані, бо написати пісню не так легко, як здається. Та зараз слова самі складалися в моїй голові, а я не встигала їх записувати у блокнот. Від моїх дій мене перервав дзвінок, тож я навіть не глянувши хто телефонує, прийняла його.
— Регіно, це Федосов, — заговорив мій тато, а я просто закотила очі.
— Навіть зараз ти дзвониш і представляєш себе по прізвищу, — я ледь не засміялася. — Невже так важко сказати: "Алло, Регіно, привіт! Це я — твій батько."? І що таке сталося, що ти вирішив зателефонувати до мене?
— Я справді хочу, щоб наші стосунки стали кращими, бо мені потрібен був час, щоб прийняти цю всю ситуацію. Здається, я нарешті зрозумів, що у мене є донька, тому хочу, щоб ти все ж стала нею. Для цього нам потрібно трохи краще пізнати одне одного, тому я хочу запросити тебе в одне місце.
— І що це за місце? — поцікавилася я.
— Скажімо так, саме там я знаходжу свій спокій, думаю та розв'язую найскладніші питання.
— Прекрасно, — тихо буркнула я.
— Нам потрібно обговорити все без образ.
— Без образ? Ти пропонуєш мені просто поговорити після того, як жодного разу не поцікавився моїм життя. Я навіть дивитися на тебе без образ не можу, не те що говорити.
— Інколи варто переступати через свою гордість, — серйозно сказав він. — Я надішлю тобі адресу, а завтра о шостій вечора чекатиму тебе там.
— Не обіцяю, що прийду, — тихо сказала я, — але подумаю над твоєю пропозицією.
— Гаразд.
Все через хвилину після дзвінка мені прийшло повідомлення з адресою. Всередині з'явився якийсь такий сум, що захотілося плакати. Сльози самі просилися вилитися назовні, а я зі всіх сил стримувала їх. Не довго думаючи, почала швидко збиратися, бо відчула потребу в підтримці. У квартирі Свята я була раніше, тож добре запам'ятала адресу. Коли їхала у таксі, то відчувала легке хвилювання. Цілий день намагалася налаштувати себе на цю розмову, але чомусь все одно боялася. Можливо, ще досі не довіряю йому настільки, щоб знову відкрити своє серце.
Коли я стояла біля дверей, то подумала, що спершу варто було попередити його про свій прихід. Можливо, Свята взагалі зараз нема вдома. Та все ж, як тільки я подзвонила, мені відчинив хлопець.
— Привіт ще раз, — сказала, намагаючись усміхнутися.
— Ти дуже вчасно прийшла, — відповів Свят.
— Ч-чому? — я уважно подивилася на нього та лише тоді помітила, що хлопець одягнений в куртку. — Ой, ти кудись ідеш.
Здається, в нього зараз якісь справи, а тут я зі своїм візитом.
— Захотів нарешті навідатися до мами в гості, — сказав хлопець.
— Зрозуміло, — я трохи опустила голову. — Щодо того, що було вранці, то ми з Богданом вже не разом.
— І? — Свят з очікуванням подивився на мене.
— Здається, що я хочу бути з тобою.
— То здається, чи хочеш?
— Хочу, — тихо сказала та глянула йому в очі. — Як би я не старалася, але мої почуття до тебе не проходять. Вони ще сильніші, ніж раніше. Думала, що Богдан допоможе мені забути тебе, та я не змогла в нього закохатися. Можливо, тобі цікаво, чому я тоді була з ним стільки часу? Не знаю, — я знизала плечима, — напевно, хотіла відчувати чиюсь увагу, турботу та кохання. Справді хотіла нарешті бути комусь потрібною.
— Регіно, ти завжди була мені потрібна, — Свят підійшов ближче та охопив моє обличчя руками. — Я зроблю все, щоб ти була щасливою і ніколи більше тебе не розчарую.
— Обіцяєш? — тихо спитала я.
— Обіцяю, — впевнено відповів хлопець та ніжно поцілував мене в губи.
Хотілося тонути в морі кохання від цієї теплоти його губ. Почуття переповнювали мене, а мені нестримно хотілося чогось більшого.
— Вибач, тобі потрібно йти, а я тебе затримую, — сказала я, коли ми відсторонилися.
— Нам потрібно йти, — виправив мене Свят.
— Так, нам, — я легенько усміхнулася, — ще ж додому треба добратися.
— Ну це вже тільки після вечері, — сказав хлопець та почав замикати двері на ключ.
— Якої вечері?
— Ну ми ж зараз йдемо в гості до моєї мами. До речі, ти нарешті познайомишся з моїми племінницями.
— Ти зараз так жартуєш? — я трохи налякано подивилася на нього.
— Тільки не кажи, що ти боїшся, — Свят закотив очі, а тоді взяв мене за руку. — Ти їм сподобаєшся, я впевнений.
— Просто… Не знаю, чи готова до знайомства з твоїми рідними. Може, це все дуже швидко.
— Повір мені, все буде добре, — хлопець заправив пасмо мого волосся, — Якщо Сонька добереться до твого волосся, то тобі доведеться його нарощувати.
— Тепер я ще більше боюся. Вона така жорстока?
— Насправді, дівчинка дуже мила, а зовні так взагалі ангел. Та в душі Соня ще те чортеня. Вона дуже любить довге волосся, а у майбутньому мріє стати перукарем.
— Якщо мені все ж знадобиться нарощення, то за це будеш платити ти, ясно? — я серйозно подивилася на нього, примружуючи очі.
— Добре, — хлопець засміявся, а тоді потягнув мене до ліфта.
Як виявилося, квартира його матері знаходилася неподалік, тому ми вирішили піти пішки. Чомусь дуже сильно хвилювалася, бо такого розвитку подій взагалі не очікувала. Хоч я і легко знаходжу спільну мову з людьми, але тут дещо інша ситуація. Зараз мені доведеться познайомитися з рідними свого… хлопця? Ай справді! Ким він мене представить перед своєю мамою? Напевно, скаже, що я близька подруга, чи щось таке. Навіть не знаю, чи Свят сам зрозумів, що ми тепер разом. Хоча, тоді на побаченні він пропонував мені стати його дівчиною. Щось все дуже заплутано.
Згодом ми зупинилися біля звичайного будинку. Це не була новобудова, але район здавався таким затишним. Спочатку ми зайшли в один із під'їздів, а потім піднялися на четвертий поверх. Свят постукав у двері, а я міцно стиснула його руку.
— Регіно, не хвилюйся, — сказав він з теплою усмішкою.
— Мені страшно, — тихо зізналася я.
— Не бійся, я подарую тобі справжню сім'ю, — прошепотів Свят і поцілував мене в скроню.
Через декілька хвилин двері відчинила якась молода жінка. Досить висока та струнка, а ще волосся в неї дуже густе, такого ж кольору, як і у Свята. Вона з усмішкою та неприхованим здивуванням дивилася на нас своїми яскравими зеленими очима.
— Хм, неочікувано, — сказала вона та пройшлася по мені поглядом.
— Може ти вже нарешті впустиш нас всередину, — заговорив до неї Свят, а вона трохи відступила.
— П-привіт, — розгублено мовила я їй.
— Розслабся, — дівчина усміхнулася, — ми не кусаємося.
— Віро, йди вже, — сказав хлопець та поклав свої руки їй на плечі, розвертаючи, — ми зараз прийдемо. І мамі поки ні слова.
— Звісно, — вона підморгнула йому, а тоді пішла кудись.
— Це моя сестра, — пояснив Свят та допоміг мені зняти куртку.
— Так і зрозуміла. Здається, я їй не сподобалася.
— Не вигадуй, — хлопець тихо засміявся. — Вона просто справді здивована. Якщо чесно, то ти перша дівчина, яку я ось так привів додому після…
— Після тієї твоєї колишньої? — спитала я, а хлопець просто кивнув.
— Ну що, ходімо. І навіть не думай про те, що ти їм не сподобаєшся.
Свят взяв мене за руку та потягнув у якусь кімнату. Усі сиділи за невеликим столом, а я дуже некомфортно почувалася. Квартира була проста, але тут одразу ж відчувався затишок та якесь рідне тепло.
— О, ти не казав, що прийдеш не сам, — заговорила старша жінка та здивовано подивилася на нас.
— Це Регіна, — Свят обійняв мене за талію, глянувши в мої очі. — Вона — моя кохана дівчина.
Від цих слів серце наче зупинилося, і я не змогла стримати своєї усмішки. Здається, навіть почервоніла, бо стало так приємно.
— Ну а це моя мама, — хлопець показав мені на жінку, — Галина Іванівна. Віру ти вже знаєш.
Я кивнула та трохи розгублено дивилася на них.
— Діти, не стійте, — сказала мама Свята і піднялася зі стільця.
Здається, вона тільки зараз зрозуміла, що відбувається. Жінка наче ожила та почала метушитися. Хлопець потягнув мене до стола та відсунув стілець. Його сестра з дивною усмішкою розглядала мене, а я відчувала себе ніяково.
— Віро, чого сидиш? — раптом сказала жінка. — Ходімо накладати на стіл.
— Йду я, — дівчина закотила очі та попрямувала на кухню.
— Вони зараз будуть обговорювати мене? — тихо спитала я у Свята.
— Так, — відповів він. — Будуть говорити, що ти дуже красива.
— Сумніваюся.
— Святик прийшов, — крикнула якась дівчина та підбігла до нас. — А це хто?
Вона подивилася на мене своїми величезними зеленими очима. Потім дівчинка опустила погляд на моє довге волосся та дивно посміхнулася. Від цього стало страшно, наче у фільмах жахів.
— Це Регіна, — сказав Свят і посадив дівчинку собі на коліна.
— Твоя дівчина?
— Ага, — хлопець кивнув, а тоді поцілував її в щоку.
— А ти Соня, так? — спитала я та з усмішкою подивилася на неї.
— Звідки ти знаєш? — дівчинка здивовано глянула мені в очі.
— Свят мені дуже багато розповідав про тебе.
— Просто він мене любить, тому і всім розповідає, — Соня примружила очі. — Ну а про тебе він мовчав.
Я від здивування ледь рота не відкрила. Така маленька, а така кусюча вже. Схоже, зараз у ній говорять ревнощі, а мені чомусь так смішно стало.
— Напевно, він мене не любить, — тихо сказала я.
— У тебе гарне волосся, — дівчинка почала пробиратися до мене та опинилася на моїх колінах.
— Що ти робиш? — спитала я, коли вона почала щось робити на моїй голові.
— Потримай, — вона передала мені свою ляльку Барбі, а я сумно усміхнулася. — Зараз я тобі заплету косички й тоді Святик полюбить тебе.
— Так, ти маєш рацію, — я тихо засміялася. — Для цього потрібні були косички. Якби я знала, то раніше б заплела собі.
Дівчина ще довго мучила мене, а в мене було таке відчуття, що доведеться таки нарощувати волосся. Я ж тримала в руках ляльку Барбі та розглядала її. Одразу ж згадала, як в дитинстві завжди мріяла про неї, але так і не отримала.
— Що з тобою? — спитав у мене Свят. — Ти якась засмучена.
— Просто колись дуже хотіла мати таку ляльку, але на жаль, так і не вдалося її отримати, — я сумно відвела погляд.
— Регіно, мені шкода, що у тебе було таке дитинство, — Свят міцно взяв мене за руку, — але я впевнений, що попереду нас чекає щасливе майбутнє. У тебе буде справжня сім'я, я обіцяю тобі це.
— Батько сьогодні подзвонив і попросив у мене зустрічі.
— А ти що?
— А я не знаю, — я знизала плечима. — З однієї сторони розумію його, а з іншої — досі відчуваю образу.
— Дай йому шанс, — сказав Свят і уважно подивився на мене. — Не треба постійно бути сильною та думати про свою гордість. Хоч на одну мить забудь про образи та дозволь йому все виправити. Всі ми помиляємося, але кожен має шанс на розуміння. Поговори з ним відверто і тобі стане легше.
— Гаразд, — я кивнула та важко видихнула.
— Тепер ти красуня, — заговорила Соня, коли нарешті перестала заплітати мені косички. Дівчина знову сіла Святові на коліна та подивилася йому в очі. — Ну що, тепер ти любиш її?
— Ага, — хлопець усміхнувся та швидко поцілував мене в щоку, — дуже-дуже сильно.
— Можеш не дякувати, — задоволено сказала дівчинка, а я просто засміялася.