Розділ 21

Коли ми відсторонилися одне від одного, то Свят міцно стиснув мою руку, а тоді усміхнувся. Я дивилася на нього закоханими очима, бо ці відчуття справді переповнювали мене. Лише б він не зробив мені боляче знову, бо я цього просто не витримаю. Хлопець запропонував провести мене додому, а я без вагань погодилася. Мені дуже подобалося ось так просто прогулюватися з ним, тримаючись за руки. Нічне місто було в рази гарніше, але все руйнував цей морозяний вітер, тому хотілося якнайшвидше в тепленьке ліжечко, або ще краще, в чиїсь міцні обійми.
— Зайдеш до мене? — спитала я, коли ми зупинилися біля мого під'їзду. — Можемо подивитися якийсь фільм, повечеряти разом чи щось таке.
— Гаразд, — погодився хлопець, — але замовимо піцу.
— Добре.
Я не змогла стримати усмішки, тому просто кивнула та потягнула Свята до себе у квартиру. Сподіваюся, що ми просто проведемо час разом, бо сьогодні я не дозволю йому нічого більше.
Коли ми зайшли всередину, то одразу ж поставила квіти у вазу. Вони мені так подобалися, що я просто стояла та усміхалася, дивлячись на них.
— Яку піцу ти хочеш? — раптом спитав хлопець, тримаючи в руках телефону.
— Будь-яку, але щоб багато сиру, — відповіла я.
— Зрозумів.
Поки Свят робив замовлення, я ввімкнула чайник. На вулиці було досить холодно, тому й не дивно, що мені страшенний хотілося зігрітися.
Згодом ми сиділи на дивані з піцою, чаєм, бутербродами та фільмом на ноутбуці. Це був якийсь бойовик з великою кількістю вибухів та перегонів. Такі фільми я люблю, тож дивилася його з великим задоволенням.
— Знаєш, а мені завжди було цікаво, чому ти проти стосунків, — сказала я та поклала голову Святу на плече.
— Я не проти стосунків, просто не вірю в це все, — відповів він.
— В кохання? — я уважно подивилася на нього.
— Ага, — хлопець взяв мою долоню у свою руку та переплів наші пальці, — але, схоже, я помилявся.
— Ти ж раніше був закоханий, правда?
— Тоді так здавалося, — Свят трохи сумно усміхнувся. — Мені було двадцять, а я почав працювати механіком в одного чоловіка на СТО. Звичайна робота, зарплати з якої, ніколи толком не вистачало. В один день до нас заїхала дівчина, а я тоді погляду не міг від неї відвести. Їй було тільки вісімнадцять років, а вона ще толком водити навіть не вміла. Як ти можеш зрозуміти, цю машину їй подарував тато, який виявився відомим місцевим депутатом та бізнесменом. Вона зацікавилася мною і якось це все закрутилося. Потім про наші стосунки дізналися батьки дівчини. Її тато просто почав вимагати у мене покинути його доньку. Він був категорично впевнений, що я з нею заради його грошей. Ну а тоді було багато непорозумінь, сліз та важких стосунків. Вона постійно приходила до мене, переховувалася, втікала з дому, щоб про це не дізнався батько. Мені це дуже набридло, і я запропонував їй орендувати невеличку квартирку та жити разом. Вона далі ходила б в університет, а я б заробляв для нас гроші. Так, спочатку було б важко, але тоді мені здавалося, що ми можемо це зробити. Вона сказала, що подумає, але так більше і не прийшла. Я намагався з нею зв'язатися, та все було марно. Через два місяці я побачив статтю в журналі, де була її фотографія з відомим співаком. Як виявилося, вони заручилися. Вона обрала гроші батька та славу, а не простого хлопця, що крім свого кохання, більше нічого не міг їй дати. Я ніколи не засуджував її вчинок, справді. Розумію, що вона виросла в такому оточенні, тому боялася так кардинально змінювати своє життя.
— А зараз? — спитала я. — Ти бачився з нею після того випадку?
— Ми зустрілися зовсім недавно, тоді, коли наш гурт став відомим. На одній з музичних премій, де був і її чоловік. У нас була змога поговорити, але ми вдали, що зовсім незнайомі. Лише хлопці знали, хто вона насправді.
— Вона не намагалася тебе повернути? — спитала я.
— В цьому не було ніякого сенсу, і навіть ті її слова, що вона говорила мені по телефону, не переконали мене, — Свят відвів погляд, а я ще сильніше притулилася до нього.
— Що вона тобі сказала?
— Різні дурниці, — хлопець обережно провів рукою по моєму волоссю. — Говорила, що готова все втратити заради мене та навіть розлучитися зі своїм чоловіком. Ну а я просто сказав їй, що у неї нема ніякого шансу, бо я її більше не кохаю.
— Ця дівчина не заслуговувала тебе, правда.
Я вирівнялася, а тоді сіла Святові на коліна обличчям до нього. Поклавши руки на його шию, я уважно подивилася йому в очі, а тоді спитала:
— Ти ще щось відчуваєш до неї?
— Ні, — впевнено відповів хлопець. — Це все вже давно пройшло, а залишилися лише спогади. Я боявся закохатися ще раз, бо розумів, що знову можу опинитися в такій ситуації. Коли ти з'явилася на студії вперше та заявила, що дочка Федосова, то я одразу подумав, що ти така ж, як і вона. Дівчинка, що звикла користуватися статусом свого батька. Та згодом мені вдалося побачити, що ти зовсім інша, але страх мене дуже сильно мучив. Так, я запропонував тоді ту домовленість лише для розваг. Ти справді мене дуже сильно приваблювала зовнішньо, але я сам не розумів, що закохався в тебе. Коли ти зізналася мені у своїх почуттях, то перше, що я відчув — це страх. Боявся, що все станеться за старим сценарієм. Я закохаюся в тебе дуже сильно, а ти потім кинеш мене заради кар'єри. Регіно, я бачив, як сильно ти бажала слави, і не хотів ставати перепоною на твоєму шляху.
— Ти б ніколи нею не був, — тихо сказала я та охопила його обличчя своїми руками. — Як ти взагалі міг так думати про мене? Я б ніколи не кинула тебе, щоб стати популярною. Святе, я могла б піти проти всіх, аби ми лише були разом.
Не довго думаючи, нахилилася ближче та поцілувала його. Мені хотілося, щоб він викинув ці дурниці зі своєї голови та нарешті прийняв все так, як є насправді.
— Почекай, — заговорила я між поцілунками, — а що змінилося? Чому ти вирішив, що хочеш мене повернути?
— Напевно, той період, коли я навіть не бачив тебе, допоміг зрозуміти, як сильно ти мені потрібна. Тоді, коли ми вперше за пів року зустрілися в студії, ти з такою ненавистю дивилася на мене. Я наче сам відчув весь той біль, який завдав тобі. Саме в той момент я і зрозумів, що зробив дуже велику помилку, коли відмовив твоїм почуттям. Мені дуже хотілося змінити все, але я навіть зараз не знаю, чи зміг це зробити. Регіно, ти пробачила мені?
— Насправді, це не так легко, — я ніжно провела рукою по його щоці, — але я дуже хочу цього. Обіцяю, що спробую пробачити тобі. Тільки треба буде ще трішки постаратися.
— Ти хочеш, щоб я тебе добивався? — Свят глянув на мене, піднявши одну брову.
— Скажімо так, хочу, щоб ти довів мені своє кохання. Як вже казала раніше, я завжди буду сумніватися в твоїй щирості, але тепер я хоча б знаю причину твоєї відмови. Ми ж витримаємо все, правда?
— Разом, — сказав хлопець та поцілував мене.
Всю ніч ми пролежали в обіймах одне одного, а я не могла повірити, що це все насправді. Так дивно, але почуття закоханості мене просто переповнювало. Хотілося, щоб ми завжди були разом без цих непорозумінь. Я розплющила очі та помітила, що лежу біля Свята на дивані. Схоже, ми обоє заснули за переглядом чергового фільму. Я просто лежала та дивилася на нього, але раптом почула дзвінок у двері. Це здалося мені дуже дивним, адже зараз всього лише десята година ранку. Піднявшись на ноги, я підійшла до дверей та відчинила їх. На порозі стояв Богдан з букетом квітів. Хотілося добряче вдарити себе по голові, бо я зовсім забула про нього.
— Привіт, — усміхнувся хлопець та нахилився, щоб поцілувати мене, але я одразу ж відвернула голову. — Ти не відповідаєш на мої дзвінки, я хвилювався.
— Вибач, була трохи зайнята. Та і взагалі мені треба тобі дещо сказати.
— Впустиш всередину? — хлопець з очікуванням глянула на мене, а я все ж не відступила від проходу. — Регіно, що відбувається? Ти дуже дивно поводишся. В мене таке відчуття, що ти забула, що досі є моєю дівчиною! А він що тут робить? — Богдан кинув сердитий погляд мені за спину.
Я повільно розвернулася та помітила Свята, що хмуро спостерігав за нами. Хотілося крізь землю провалитися, через цю тупу ситуацію. Виглядає так, наче я зрадила Богданові зі Святом, бо по факту так і виходить, але пора нарешті все завершувати. Для себе я вже давно прийняла рішення, просто чомусь тримала стільки часу це в собі. Навіть не думала, що Богдан прийде до мене та ще й з цим черговим віником.
— Напевно, мені вже пора, — раптом сказав Свят та почав одягати куртку. — Дякую тобі за розмову та за те, що вислухала мене.
— Зачекай, — я взялася руками за рукав його куртки. — Я можу все пояснити.
— Потім, — хлопець відійшов від мене. — Спершу розберися зі всім і зрозумій, хто саме тобі потрібен. Я чекатиму твого рішення.
І тільки я хотіла сказати, що йому не потрібно чекати, як Свят просто вийшов з квартири, залишаючи мене з Богданом.
— Що це таке було? — роздратовано сказав він. — Ми з тобою разом, а ти водиш до себе у квартиру якихось…
— Перестань! Я не можу бути з тобою, ясно! Давно вже хотіла це сказати, але не могла. Я не кохаю тебе, зовсім. З тобою не відчуваю себе щасливою, але ти хороший хлопець…
— Чекай, то ти кидаєш мене?
— Пропоную розійтися за згодою обох сторін і залишитися друзями, — я уважно подивилася на нього.
— Друзями?  Серйозно? Ти готова ось так просто перекреслити все, що було між нами?
— Та в нас толком нічого й не було, — буркнула я.
— Так! Бо ти завжди відмовляла мені в близькості. Невже я був тобі такий огидний, що ти навіть вирішила зраджувати мені з отим?
— Достатньо! Я не зраджувала тобі ніколи.
— Тоді чому? — Богдан підійшов ближче до мене. — Чому ти була зі мною?
— Не знаю… Я думала, що зможу забути його і…
— Регіно, ти використовувала мене, аби він ревнував?
— Я сподівалася, що зможу покохати тебе.
— Але не змогла, — продовжив замість мене Богдан.
— Вибач мені, але ми не можемо більше бути разом.
— Звісно, — хлопець дивно посміхнувся та поклав букет квітів мені в руки, — але не думай, що я це так просто залишу.
— Ти про що? — я насторожено глянула на нього.
— Побачиш, — Богдан відійшов, — та я обіцяю, що ти ще добряче пошкодуєш.
Він просто пішов, а я закрила двері та жбурнула ті квіти в смітник. Він має рацію, мій вчинок був ганебний. Я ж всього лише використовувала його, хоча десь в глибині сподівалася, що колись це зможе стати справжнім, але не стало. Чомусь не відчула ні краплинки жалю через це розставання, бо впевнена, що тепер все правильно. Можливо, словами Богдана говорила образа, бо не думаю, що хлопець почне придумувати помсту. Я важко видихнула та попрямувала на кухню. Погляд одразу ж впав на ті троянди, що мені подарував Свят. Усмішка одразу ж з'явилася на обличчі, а я нахилилася до букета та вдихнула квітковий аромат. Всередині все наповнилося приємним теплом та легким хвилюванням. Тепер тільки треба сказати Святу, що я обрала його і так буде завжди.