Розділ 20

Свят з очікуванням дивився на мене, а я навіть не знала, що відповісти йому. З однієї сторони розуміла, що хочу нарешті відпустити те все, а з іншої — досі відчуваю образу. Сумніви вкотре закралися в моїй голові, але серце говорило зовсім по-іншому. Воно вперто переконувало мене погодитися, і я здалася.
— Гаразд, — я кивнула та опустила погляд. — Лише одне побачення, а там подивимося.
— Дякую, — сказав хлопець і притягнув мене у свої обійми.
Я закрила очі, бо до останнього хотіла ось так просто стояти з ним, але як же важко пробачати. Музика змінилася на якусь веселу пісню, тому нам все ж довелося відсторонитися одне від одного. Свят легенько поцілував мене в чоло. Ми повернулися назад до столика, а я помітила, що Іра мені широко усміхається. Схоже, вона бачила, що ми щойно зі Святом були разом. Я взяла собі бокал з шампанським та зробила добрячий ковток. Захотілося заспокоїти свої нерви. Коли заграла музика, а хлопці з'явилися на сцені, я зовсім не здивувалася. Як виявилося, Руслан написав чергову пісню для Іри. Того разу спеціально для їхнього весілля. Це було так мило і романтично, бо сама пісня не була схожа на інші. Вона особлива для них. Іра стояла, широко усміхаючись, та плакала від щастя. Я була так рада за неї, бо ця дівчина справді заслужила його.
— Привіт, Регіно, — раптом заговорив біля мене батько.
Це навіть мене здивувало, бо він на дуже й цікавиться моїм життям. Відколи я стала частинкою гурту, тато все одно майже не говорив зі мною. Тільки, якщо це стосувалося роботи.
— Привіт, — відповіла я, зацікавлено глянувши на нього.
— Я дуже довго думав і все-таки дійшов висновку, що нам варто краще пізнати одне одного.
— Що ж це таке сталося, що ти це зрозумів?
— Мені був потрібен час, щоб прийняти цю новину. Хай там що, але у мене нема ніякого досвіду з дітьми.
— Ти запізнився, щоб ставати татусем, — сказала я та сумно усміхнулася. — Я вже давно не дитина, тому мені не потрібна твоя увага. Хай там що, але я майже двадцять два роки жила сама. Хоч кажу, що люблю маму, але насправді я навіть не засмутилася, коли її не стало. Знаєш, чому? Тому що не відчула вдосталь тієї материнської любові. Не було того тепла, а лише одні образи та розчарування. Я звикла до самостійного життя, тому її смерть не була для мене кінцем світу. Але та інформація, яку вона дала мені про тебе, стала якимось промінчиком надії. Та як виявилося, це були всього лише мої мрії та ілюзії.
— Зрозумій мене, будь ласка. Знаю, що поводився далеко не так, як ти очікувала. Скажу чесно, коли ти з'явилася на порозі моєї квартири та сказала, що є моєю донькою, я не повірив.
— Тест ДНК довів тобі, — буркнула я. — Знаєш, яким це було приниженням для мене? Я ж все-таки сподівалася, що ти хоч трішки відчуєш себе батьком.
—Я готовий змінитися, — сказав він. — Ми можемо провести деякий час разом за розмовою, щоб зрозуміти одне одного. Я більше нічого не прошу, лише хочу, щоб ми спробували зробити наші стосунки кращими.
— Не знаю, — я трохи відвела погляд.
— В будь-якому випадку, ти знаєш, де мене знайти.
Федосов легенько усміхнувся мені, а тоді пішов геть. Я ж просто дивилася йому вслід. Що це за день такий сьогодні? Чому тільки тепер усі раптом захотіли покращити стосунки зі мною. Навіть не знаю, що мені тепер робити. Хотілося б стати ближчою з батьком, але страх, що все буде далеко не так, як я очікую, не відпускає мене.
Чомусь я не хотіла бути на весіллі до самого завершення, тому вирішила повернутися додому. На щастя, таксі приїхало досить швидко, тому я просто попрощалася з молодятами та пішла на вулицю. Вже в машині я побачила декілька пропущених від Богдана, але навіть не хотіла телефонувати йому. Він знає, що сьогодні весілля в Іри та Руслана. Здається, хлопець навіть не образився через те, що я вирішила піти без нього. Я вимкнула телефон та кинула його в сумочку. Раптом почав падати лапатий сніг. Я спостерігала за ним, притуливши чоло до вікна та просто закрила очі. Вперше за такий довгий час мені захотілося плакати, але я сама не розуміла чому. Напевно, через те, що відчуваю якусь самотність. Здавалося, що нарешті удача усміхнулася мені, адже я стала відомою та здійснила свою мрію. Тоді чому я відчуваю себе такою нещасною?
— Ей, ми вже приїхали! — перервав мої думки водій таксі.
— Вибачте, — буркнула я та передала йому гроші.
Як тільки повернулася додому, то одразу ж лягла на ліжко. Навіть не хотілося знімати цю сукню, бо чомусь мені так сподобався цей ніжний образ. Хоч ще хвилинку хотіла побути тією іншою Регіною. Дівчиною, яка завжди ховалася в мені за маскою.
Навіть не знаю, коли саме я заснула, але розбудив мене не будильник, а дзвінок у двері. Голова сильно боліла, а мені захотілося вбити ту людину, що прийшла сюди так рано. Я піднялася з ліжка та попленталася в коридор. Коли відчинила двері, то побачила на порозі Свята. Хлопець був одягнений в чорну куртку та звичайні джинси.
— П-привіт, — трохи розгублено сказала я. — Ем, а що ти тут робиш?
— Ти забула про наше побачення? Я ж написав тобі, що заїду по тебе о другій годині дня.
— У мене був вимкнений телефон. Це що вже така година?
— Я так розумію, що ти щойно прокинулася, — Свят уважно подивився на мене. — Можемо перенести побачення на інший день.
— Не треба, — я спробувала усміхнутися. — Зараз швиденько приведу себе в порядок і можемо йти.
— Гаразд, — сказав хлопець та пройшов всередину, коли я відступила.
Втомлено потерши очі, попрямувала у ванну. Свят тим часом сидів у вітальні на дивані. Я відчувала себе такою втомленою, що навіть не хотіла нікуди йти, але все ж вирішила погодитися. Можливо, з цього справді щось вийде.
Збиралася я досить довго, бо довелося мити голову, через вчорашню зачіску. Хоч і розуміла, що Свят чекає на мене, але все одно вирішила не поспішати. Сьогодні мені хотілося знову бути тією іншою Регіною, тому я просто підвела вії тушшю та одягнула рожевий светр і чорні легінси. Навіть від підборів вирішила відмовитися.
— Я готова, тому ми можемо йти, — сказала я до Свята.
— Чудово, — хлопець усміхнувся та піднявся з дивана.
Він допоміг мені одягнути куртку, а тоді ми вийшли з будинку.
— Куди ми йдемо? — поцікавилася я.
— Побачиш, — Свят обережно взяв мене за руку. — Сподіваюся, що тобі сподобається.
Я нічого не відповіла, а просто йшла з ним. Схоже, ми йдемо в центр міста. Дивно було відчувати тепло його руки, бо це все віддавало якимось болем у серці. Я згадала, коли ми гуляли так на березі моря. Тоді мені здавалося, що між нами щось є, але виявилося, що я сама себе обманювала.
Згодом ми зупинилися біля великої ковзанки, а я трохи налякано подивилася на це місце. Свят же навпаки, усміхався та впевнено тягнув мене туди.
— Я ніколи не каталася на ковзанах, — швидко сказала я.
— Серйозно? — хлопець відверто здивувався.
— І навіть на атракціонах ніколи не була. Просто життя в інтернаті не таке цікаве.
— Значить, колись підемо й на атракціони. Я готовий показати тобі весь світ, Регіно. Ну що, пішли? Не бійся, це буде дуже весело.
Попри те, що вагалася, я все одно вирішила погодитися. Спочатку було дуже страшно та дивно, бо я не могла навіть стояти на ковзанах. Свят постійно підтримував мене й допомагав мені, хоча й сам декілька разів впав. Це справді було весело, хоча й страшно, та тепер я думаю, що часто хотіла б навідуватися сюди. Щоправда, тільки з однією людиною.
Потім ми просто гуляли містом, розмовляючи про різні дурниці, а тоді Свят потягнув мене в якусь кав'ярню.
— Де ти навчився так вправно стояти на ковзанах? — спитала я, коли ми сіли за столик.
— В дитинстві з сестрою часто ходили на ковзанку, а зараз її монстрики постійно змушують мене.
— Ти про своїх племінниць?
— Так, — хлопець кивнув. — Ці дівчатка інколи виносять мені мозок.
— Але ти їх любиш, — сказала я та усміхнулася.
— Дуже, — Свят подивився у вікно. — Регіно, а скільки ти б хотіла мати дітей?
— Не знаю…— я трохи розгубилася. — Завжди хотілося велику сім'ю, бо у мене її не було.
— От і я хочу велику, — він раптом спрямував свій погляд на мене. — Мрію про великий будинок, де жив би з коханою дружиною та дітьми. Звісно, далі б займався музикою, бо це ж тепер моя основна робота, але з нетерпінням чекав би завершення робочого дня, аби повернутися до своєї сім'ї.
— Це дуже мило, — сказала я, — а я дещо по-іншому уявляю своє майбутнє. Мені хотілося б надалі бути відомою, але ще стати комусь потрібною, щоб не відчувати тієї самотності. Хоч я це і заперечую, але справді мрію про весілля та про справжню сім'ю. Просто хочу, щоб мене любили, от і все.
— Думаю, що наші бажання в дечому схожі, — Свят міцно стиснув мою руку.
— Можливо, — я лише знизала плечима та відвела погляд.
Згодом принесли нашу каву, а ми продовжили розмовляти. Свят розповідав мені про своїх племінниць, а я ж просто усміхалася. Коли вже стемніло, ми вийшли на вулицю.
— Зачекай, я зараз, — раптом сказав хлопець.
—Ти куди? — спитала я, але він вже просто побіг через дорогу на іншу вулицю.
Я чекала на нього та взагалі не розуміла, куди Свят зник. Згодом він повернувся з букетом рожевих троянд.
— Яке ж перше побачення без квітів, — хлопець простягнув мені букет. — Пам'ятаю, що ти їх дуже любиш.
— Дякую, — я щиро усміхнулася йому.
— Колись обіцяв тобі дарувати квітку кожного тижня, тож тепер доведеться відплатити за весь втрачений час.
— Я ще не вирішила, чи буде в тебе така можливість.
— Можливо, це вже запізно, але я дуже сильно хочу, щоб ти пробачила мені.
— Святе, я вже давно пробачила тобі. Просто ти дійсно зробив мені боляче. Кожен раз, коли я дивлюся на тебе, то постійно згадую ту розмову.
— Я ненавиджу себе за те, що сказав тоді тобі, — хлопець раптом взяв мене за руку. — У мене всього лише був страх покохати тебе.
— Чому?
— Якщо я розкажу тобі все, то ти повіриш мені? Зможеш зрозуміти мене? Скажи мені, Регіно, ти готова стати моєю дівчиною?
— Не знаю, — я важко видихнула, відводячи погляд.
— Бо я цього справді хочу, — він доторкнувся своєю рукою до моєї щоки. — Я пам'ятаю, як ти казала, що хочеш, щоб тебе спершу запросили на побачення, а потім, перш ніж поцілувати, попросили дозволу. Так от, ти дозволиш мені поцілувати тебе?
Я довго дивилася Святу в очі, а потім просто кивнула. Він повільно нахилився до мого обличчя, а тоді ніжно доторкнувся своїми губами до моїх. Я закрила очі та повністю віддалася своїм почуттям, які переповнювали мене. Це відчувалося так правильно, а ще ці метелики в животі змушували мене тремтіти. Здається, що тепер мої почуття до Свята стали ще сильнішими.