Розділ 19

Зранку я прокинулася від того, що хтось ніжно проводить пальцями по моїй шиї. Повільно розплющивши очі, побачила перед собою Свята, який зацікавлено дивився на мене.
— Доброго ранку, — сказав він.
— Привіт, — я усміхнулася йому. — Вибач, вчора не помітила, що заснула. Не хвилюйся, зараз же піду геть.
Я почала підійматися з ліжка, але хлопець раптом обійняв мене та притиснув до себе. Від несподіванки й слова не могла вимовити, але чомусь стало так приємно.
— Не хочу, щоб ти йшла, — прошепотів він та обережно поцілував мене в щоку.
— Що ти робиш? — я уважно подивилася на нього.
— Здається, що лежу з тобою в одному ліжку.
— Я не це маю на увазі. Для чого це все, якщо тобі байдуже?
— Регіно, ти дуже сильно помиляєшся. Я тобі вже казав, що шкодую про ті свої слова, але саме в той момент я говорив те, що думав. Якщо чесно, то я помічав, що ти змінила своє ставлення до мене, але твоє зізнання все зруйнувало. В моїй голові наші стосунки складалися поступово і я думав, що колись зроблю це.
— Зробиш що?
— Прийму те, що відчуваю до тебе.
— Справді? І скільки мені було б потрібно на це чекати? — я ображено склала руки на грудях та відвела погляд. — Ти просто користувався мною, а коли я зізналася тобі, то сказав, що це всього лише дружба. Дивно, що ти зрозумів свої почуття до мене тоді, коли я пішла. Може ти взагалі заплутався? Знаєш, що буде далі?
— Що? — Свят пильно подивився на мене.
— Я знову повірю тобі, а ти використаєш. Пограєшся, поки не стане нудно, а тоді скажеш, що помилився. Переплутав свої почуття зі звичайною похіттю. Так і буде, але того разу сценарій змінюватиму я. Більше ніколи не поведуся на твої забаганки. До того ж, у мене є хлопець.
—Тоді чому ти зараз не з ним? Може в тебе провали в пам'яті, але ти сама опинилася тут, в моєму ліжку. І побачити тебе зранку поруч було ще тим здивуванням.
— А ти маєш рацію, — я спробувала вибратися з його обіймів. — Мені потрібно бути зі своїм хлопцем, а не з тобою. Навіщо я взагалі сюди прийшла?
— Напевно тому, що хвилювалася за мене.
— Дурна, правда? Замість того, щоб бути з тим, хто кохає мене, я проводжу свій час тут з… — я запнулася, бо навіть не знала, ким зараз для мене є Свят.
— Він не кохає тебе, — перебив мене хлопець.
— Звісно, — я гірко засміялася. — Хіба таке можливо, щоб у мене хтось закохався? Напевно, в цьому плані я приречена на провал.
— Регіно, подивися на мене, — раптом заговорив хлопець.
— Ну і? — я перевела на нього свій погляд.
— Треба, щоб ти зручно сіла.
Я трохи нахмурилась, але все ж зробила так, як він сказав. Сівши на ліжку у свою улюблену позу по-турецьки, я розвела руками. Не можу ніяк зрозуміти, чого він від мене хоче. Хлопець сів навпроти та взяв мене за обидві руки. Я трохи розгублено дивилася на нього, але всередині чомусь з'явилося дивне відчуття. В один момент захотілося втекти, бо ці почуття почали сильно тиснути на мене. Так, наче бракувало кисню навіть на один ковток повітря.
— Закрий очі, — тихо сказав Свят.
— Навіщо?
— Хочу дещо дізнатися.
Ця невідомість мене трохи лякала, але я все ж кивнула та заплющила очі. Хлопець ніжно провів своїми пальцями по моїй руці, а я лише відчувала як нестримно б'ється моє серце. Все тіло покрилося сирітками під його дотиками. В наступний момент Свят легенько доторкнувся своїми губами до моїх. Так ніжно та просто водночас, не поспішаючи. Він не вимагав, аби я відповідала йому, а всього лише намагався довести свої почуття. Хлопець ніби показував, що хоче змінитися заради мене, але я не готова цього побачити. Він ніжно поклав свою руку мені на шию, притягуючи ближче, а я навіть не могла протистояти. Почуття прокинулися з новою силою. Розум змушував мене відштовхнути його та накричати, але серце вперто блокувало мою свідомість. Коли хлопець відсторонився, я розплющила очі та зустрілася з ним поглядом.
— Не знаю, що то хотів дізнатися, — заговорила я, — але для себе я точно зрозуміла одну річ.
— Яку?
— З моїх почуттів до тебе не залишилося нічого.
— Ти брешеш, — впевнено сказав Свят.
— Між нами може бути лише дружба, не більше.
Я різко піднялася з ліжка та швидко пішла геть. Мені захотілося втекти додому й забути про це все, тому я так і зробила. Як-небудь накинувши куртку, вибігла з його квартири, ледь стримуючи сльози. Знаю, що могла б повірити йому, але боюся знову наступити на ті ж граблі. Такі хлопці ніколи не змінюються, а він просто не готовий до серйозних стосунків. Чомусь я в цьому впевнена.
Коли я повернулася додому, то одразу ж лягла на ліжко. Цілий день провалялася на ньому, дивлячись серіал, щоб хоч якось відірватися від думок. Руки тягнулися до телефону, але я зі всіх сил стримувала себе. Мені хотілося подзвонити, або написати до Свята й спитати в нього, як він себе почуває. Все-таки хлопець справді хворіє, але моя гордість перемогла. Тому я просто вимкнула телефон, аби не було спокуси та зосереджено дивилася серіал.
Навіть не знаю, коли саме я заснула, але розбудив мене дзвінок у двері. Я відверто почала хвилюватися, адже це міг з'явитися Свят, або ще гірше — Богдан. Тепер щоразу думаю, що нам варто розійтися на добрій ноті. Напевно, це поки одне з основних завдань на найближчі два дні. Як-не-як, але на такий крок теж треба наважитися. Хлопець все ж таки в мене закоханий, або дуже добре прикидається.
Коли я відкрила двері, то справді здивувалася. Переді мною стояла Іра зі серйозним виразом обличчя. Дивно, адже ми вже більш як місяць не спілкуємося.
— П-привіт, — трохи розгублено сказала я.
— Бачу, що ти здивована. Хочу з тобою поговорити, Регіно.
— Проходь, — я відступила, щоб вона пройшла всередину. — Навіть здогадуюся, про що саме піде мова.
— Якщо ти хочеш продовжувати свій прекрасний монолог про те, яка я погана, то я тут надовго не затримаюся, — дівчина зняла куртку, а тоді попрямувала до вітальні.
— Насправді, я не хотіла тебе тоді образити.
— Але ти це зробила, — Іра дивно посміхнулася, а потім почала ритися у своїй сумочці. — Ще скажи, що ти насправді так не думаєш.
— Думаю, — сказала я та сіла біля неї на диван. — Мені справді було неприємно, що ти так всім одразу ж сподобалася. Напевно те, що у Свята були до тебе почуття, мене повністю добило. Я завжди порівнювала себе з тобою та розуміла, що ніколи не зможу бути такою.
— Тобі й не треба. Ти красива та особлива по-своєму. Знаєш, а між подругами не повинна пробігати заздрісна кішка.
— Думаю, що це просто стереотип, — я легенько усміхнулася. — Якщо чесно, то я навіть заздрила вашим з Русланом стосунками. Він так сильно кохає тебе, а мене ніколи ніхто так не зможе покохати.
— А я заздрила тобі, — раптом сказала Іра. — Справді. Ти живеш для себе, не залежиш ні від кого, а ще в тебе нема ні перед ким зобов'язань. Коли я дивилася на твою поведінку, то бачила суцільну свободу, якої у мене ніколи не буде. Мені хотілося бути вільною, як ти, але натомість я загрузла в тому болоті брехні.
— Виходить, що ми обоє дуже сильно помилилися.
— Ага, — Іра простягнула мені якийсь конверт. — Це запрошення на весілля, яке відбудеться вже наступної суботи.
— Дякую, — я легенько усміхнулася та почала розглядати запрошення. — Весілля в пудровому кольорі?
— Так, мені хотілося чогось такого ніжного, — Іра піднялася з дивана, — Сподіваюся, що ти все ж прийдеш.
— Не залишишся на чай? — спитала я. — Я б не відмовилася від дружньої поради.
— Хіба якщо ненадовго.
Іра знову сіла на диван, а я ж попрямувала на кухню, щоб зробити для нас чай. Між нами досі була певна напруга, але дуже тішило те, що вона попри все запросила мене на весілля. Ми ще трохи поговорили, а я чомусь вирішила поділитися з нею всіма своїми переживаннями. Розповіла їй про Свята і про Богдана. Мені справді хотілося отримати чесну дружню пораду. Мене зовсім не здивувало те, що Іра сказала мені покинути Богдана. Знаю, що варто це зробити, але я поки не готова до цього.
Тиждень пролетів швидко, і я навіть не помітила, як настав день весілля. За цей час мені так і не вдалося поговорити з Богданом, а все тому, що я просто відтягувала.
Пам'ятаю, колись казала, що ніколи не одягну довгу рожеву сукню, але просто зараз стою в ній та розглядаю себе в дзеркалі. З самого ранку мені зробили ніжний макіяж та зачіску. Це так незвично, але мені дійсно сподобалося. Все-таки я йду на весілля, а не на рок-концерт. Накинувши зверху на сукню курточку, я вийшла на вулицю, де мене вже чекало таксі. Сьогодні добряче сніжило та і вітер був морозяним. Добре, що все дійство відбувалося в приміщенні.
Коли я зайшла в гостьову залу, то одразу ж помітила, що людей на святкуванні було досить багато. На невеличкому піднятті стояла арка і саме тут відбудеться церемонія. Я побачила, що в перших рядах сидять хлопці, тому підійшла до них. Вони всі виглядали дещо по-іншому, аніж зазвичай. Дивно було бачити їх в костюмах та й зі серйозними виразами обличчя, але думаю, що мій зовнішній вигляд теж добряче їх здивував.
Церемонія була дуже гарна, а ще мені неабияк сподобалося те, що Руслан помітно нервував. Звісно, в нього ж сьогодні такий важливий день. Я навіть не сумнівалася, що Іра буде дуже гарною у своїй весільній сукні. Дівчина виглядала так, наче принцеса, а їй таке справді личило. Так приємно було дивитися на них, бо вони дійсно кохають одне одного і це дуже помітно.
Після церемонії ми пішли в іншу залу, де власне відбувалося все святкування. Я стояла та пила шампанське, спостерігаючи за людьми. Якраз вистроїлася черга для привітань молодятам.
— Щось ти сьогодні нудьгуєш, — раптом заговорила біля мене Міла.
Дівчина, як завжди, виглядала неймовірно у своїй сріблястій сукні. За моїми спостереженнями можу сказати, що вона дуже любить такі відтінки. Дівчина трохи поправила свою бездоганну зачіску, а тоді теж взяла у руку шампанське.
— Тобі, здається, теж не дуже весело, — сказала я.
— Поки нема нічого цікавого, — дівчина знизала плечима. — Гарна вони пара, правда?
— Так, — погодилася я. — Ірі дуже пощастило.
— І мені пощастило, і тобі, — Міла уважно подивилася на мене. — Ти просто цього ще поки не зрозуміла. Це завжди так відбувається. Той сценарій старий, як світ, але постійно все крутиться навколо нього.
— Що ти маєш на увазі? — я трохи нахмурилась.
— Спочатку ти довіряєш людині, — почала дівчина, — а потім вона робить тобі боляче. Хлопці такі є. Вони спершу говорять, а потім думають. Тоді ти починаєш уникати його та говориш собі, що ніколи не повернешся до нього. Страшно, що можеш знову залишитися з розбитим серцем. Через деякий час та людина починає розуміти, що зробила помилку та намагається повернути тебе. Ясна річ, що ти згадуєш про свою гордість, але потім все ж пробачаєш. Ну а тоді доходить до того моменту, коли всі дивляться на вас та говорять, як же сильно вам пощастило, бо ви знайшли одне одного. Ми всі через це проходили.
Міла глянула на Костю, що розмовляв про щось з хлопцями, а тоді з усмішкою попрямувала до них. Здається, в її словах є якась частка правди, але я не впевнена, що наші історії схожі.
Цей весь захід був не таким вже і нудним, але я встигла втомитися. Після першого танцю молодят почалося справжнє святкування, але мені навіть не хотілося танцювати. Весь час я просто розмовляла з Толіком чи з Андрієм, або ще з кимось. Час від часу бачила свого батька, що мило говорив з якоюсь жінкою. Ось це вже справді цікаво, бо я навіть не мала жодного уявлення, хто вона. Невже мій татусь собі знайшов когось?
— Потанцюємо? — раптом я почула біля себе голос Свята і помітно напружилася.
Після того поцілунку ми навіть не розмовляли, а тут він запрошує мене на танець. Я трохи розгублено кивнула, а хлопець повів мене в центр зали. Ми мовчки хиталися з однієї сторони в іншу, а я всяко намагалася не зустрічатися з ним поглядом.
— Ти сьогодні дуже гарна, — сказав він мені на вухо. — Трохи незвично бачити тебе без чорних тіней та короткої сукні, але ти справді красива.
— Дякую, — я легенько усміхнулася.
— Регіно, я хочу попросити в тебе тільки одне побачення, — мовив Свят, дивлячись прямо в мої очі.
— Навіщо?
— Хочу, щоб ти повірила в мої почуття до тебе, — хлопець взяв мене за обидві руки. — Будь ласка, дай мені всього лише один шанс.