Розділ 16

Підійшовши до дверей, зупинилися, щоб заспокоїтися. Серце шалено билося в грудях, а всередині з'явилося надто тривожне передчуття. Взявшись долонею за ручку дверей, я підняла голову до стелі, бо не могла ніяк наважитися. Закрила очі та глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти своє дихання.
— Регіна? — почула я за спиною знайомий голос та різко розвернулася.
Переді мною стояв батько, а я так давно не бачила його. Він уважно дивився на мене, а мені хотілося кинутися йому в обійми, щоб відчути від нього підтримку. Та я знала, що цього робити не варто. Він не прийме мене, не зрозуміє. Ну а мені потім доведеться знову страждати.
— Я дуже радий тебе бачити, — сказав тато та трохи дивно усміхнувся.
— Взаємно, — буркнула я, опускаючи голову.
— То ти погодилася на пропозицію Руслана? — спитав він, а я просто кивнула. — Це чудово, бо ти єдина, хто зможе гідно замінити його.
— А якщо не зможу? — я підняла голову та зустрілася з ним поглядом.
— Навіть не сумнівайся в собі, — батько підійшов ближче та поклав свої руки мені на плечі. — Я бачив твої виступи й можу з впевненістю сказати, що ти дуже талановита дівчина.
— Схоже, не настільки талановита, аби ти захотів стати моїм продюсером чи ще щось таке, — я ображено відвела погляд.
— Регіно, ти повинна всього досягнути сама, — почав говорити він. — Я впевнений, що коли ти дізналася хто твій батько, то спершу раділа не тому, що знайшла його, а тому, що це саме я — відомий продюсер, що міг би запросто зробити тебе відомою.
— Звідки ти це можеш знати? — я подивилася на нього та гірко усміхнулася. — Невже ти думаєш, що якби мій тато був звичайним робочим, то я не була б рада йому? Більше ніж двадцять років я живу сама. У мене не було батьків, які б кожного ранку підвозили мене до школи, а на вихідних водили на атракціони. Знаєш, а я ніколи навіть на них не була, — на очі навернулися сльози, але я вперто стримувала їх. — Мені доводилося самій себе забезпечувати, захищати та дбати. Ось тут, — я поклала пальцем на свою голову, — ще досі живуть дитячі мрії, що прийде тато та забере мене до себе. Ми витягнемо маму з тої  роботи та будемо жити щасливо втрьох. Та нічого не відбувалося, а дитячі мрії перетворилися на образу. Ти думаєш, що мені не набридло таке життя? Коли я дізналася, що у мене є батько, то дуже сильно зраділа, бо подумала, що ти приймеш мене. На жаль, навіть тут моїм мріям не судилося здійснитися. Так, ти міг допомогти своїй доньці, але ти не зробив цього. Знаєш, чому?
— Тому, що хотів, аби ти досягла свого успіху самостійно, — відповів він, уважно спостерігаючи за мною.
— Ні, — я похитала головою та відійшла від нього. — Ти ще досі не прийняв того, що у тебе є донька. Я для тебе просто чергова проблема, котра раптом звалилася на голову. І так, ти маєш рацію. У тебе нема доньки, як і у мене нема батька.
Я відвернулася від нього та швидко витерла сльози, а тоді впевнено відчинила двері й зайшла у кімнату. Одразу ж помітила Руслана, що стояв навпроти дивана, спершись на стіл.
— Привіт, — сказала я до хлопців, що сиділи на дивані.
Дивно, але серед них не було Свята. Я шукала його очима по всій студії, але не бачила. Здавалося, що можу з полегшенням видихнути, але це не так. Щось всередині мучило мене, і я зрозуміла, що дуже сильно хочу побачити його. Навіть, якщо це буде боляче та неприємно.
— Привіт, — трохи розгублено заговорив до мене Толік.
Схоже, Руслан ще не говорив з ним про те, що йде з гурту. Я вже уявляю їхню реакцію на цей "сюрприз".
— Власне, от і та людина, на яку ми чекали, — почав Руслан та підійшов до мене. — Хлопці, так вийшло, що я повинен піти на деякий час з гурту.
— Що? — здивовано сказали в унісон Толік та Андрій.
— Мені потрібно бути поруч з Ірою, бо минулого разу все було не так добре...
— Про що ти говориш? — Толік, здається, розсердився. — Що значить піти з гурту? Хіба ти можеш кинути нас в такий важливий період?
— Послухай, — Руслан, на диво, був надто спокійним, — для Іри та для нашої майбутньої дитини цей період не менш важливий.
— О, то Іра вагітна? — спитав Толік та нахмурився.
— Так, у нас має бути дитина, — Руслан усміхнувся. — Того разу повинна бути. Не думайте, що це Іра мене намовила на таке рішення. Насправді, вона намагалася переконати мене залишитися з вами. Обіцяю, що це максимум на півтора року. Можливо, навіть менше. Якби ви були на моєму місці, я певен, зробили б те саме.
— Руслане, ми звичайно розуміємо тебе і раді за вас з Ірою, — сказав Андрій та серйозно подивився на друга. — Ти ж розумієш, що знайти хорошого соліста на заміну набагато складніше, ніж будь-кого з інших учасників?
— Так, — Руслан кивнув, а тоді поклав свої руки мені на плечі.
Здається, що хлопці тільки тепер згадали про мою присутність.
— Тобто...— Толік уважно подивився на мене.
— Так, я запропонував Регіні замінити мене на деякий час, а вона погодилася.
Мені залишалося лише усміхатися, бо хлопці так дивилися на мене, що було лячно. А що, якщо вони не хочуть, аби я була замість Руслана?
— Ну це точно найкращий варіант, — спокійно заговорив Андрій та підійшов до мене. — Дуже радий, що це будеш ти, а не хтось інший.
— Справді? — здивувалась я, але ще ширше усміхнулася.
— Звісно, — Андрій обійняв мене, а я нарешті зрозуміла, що тільки цей гурт може бути для мене рідним, — але ти ще розкажеш нам, чому стільки часу уникала нас.
— І відмовлялася, коли ми тебе запрошували в клуб чи на концерт, — сказав Толік і глянув на мене з якимось докором.
— Вибачте, просто була зайняла новим гуртом та пошуками себе, — відповіла я. — Насправді, це був не найкращий період.
— Радий, що ти знову з нами, — Толік усміхнувся та обійняв мене.
Тепер мені стало набагато легше, адже я впевнена, що вони дійсно вважають мене своєю частинкою. Ми ще трохи поговорили, але Свята так і не було. Декілька разів відкривала рот, щоб спитати, де він, але кожного разу зупиняла себе.
— Мені треба бігти, — раптом сказав Руслан. — Потрібно з Ірою піти до лікаря.
— А я хочу їсти, — Толік подивився на Андрія. — Йдеш зі мною в кафе?
— Звичайно, — погодився той. — Я ж твій незмінний компаньйон.
— Вам би вже дівчат собі знайти, а то ходите всюди двоє, наче закохана парочка, — сказав Руслан, а я лише усміхнулася.
— Може, ми з Толіком зустрічаємося? — Андрій обійняв свого друга.
— Господи, — Руслан закотив очі та скривився. — Як добре, що у мене буде перепочинок від вас.
— Регіно, ти йдеш з нами? — спитав у мене Толік.
— Ні, не буду заважати такій закоханій парі, — відповіла я та засміялася. — Може, у вас побачення.
— Ми вже пройшли той романтичний період, — серйозним тоном заговорив Андрій. — Насправді, Толік готується зробити публічне зізнання в коханні до мене.
— Ага, — погодився хлопець, а потім штовхнув свого друга. — Пожартували — і досить, а то ще дійсно подумають, що ми "ті самі".
— Ти будеш тут? — спитав у мене Руслан.
— Трохи посиджу, бо в мене має бути зустріч, а до неї ще ціла година, — пояснила я.
— Гаразд, — хлопець попрямував до дверей.
Андрій та Толік теж пішли геть, а я сіла собі на крісло, розглядаючи таку знайому студію. Хоч я і не так часто була тут, але мені вона завжди дуже подобалася. На обличчі з'явилася усмішка, бо я нарешті відчула себе добре, так, ніби я знаходжуся там, де і повинна бути. Толік та Андрій зовсім не змінилися, а тепер мені справді шкода, що я так довго уникала їхньої компанії. Обернула голову до вікна та думками повернулася до розмови з батьком. Можливо, він не хотів допомагати мені, бо дійсно думав, що я хочу від нього лише вигоди? Та хай там що, але він не мав права ображати мене своїми словами. Задумавшись, я навіть не помітила, що знаходжуся в студії не сама. Хтось за спиною зачинив двері, а я моментально розвернулася на кріслі. Серце стиснулося, бо одразу ж зустрілася поглядом з такими знайомими очима. Хотілося відразу ж зібратися та втекти геть, але я стримала себе. Потрібно ж показати, що я сильна. Свят справді був здивований. Схоже, він навіть не сподівався мене тут побачити. Хлопець виглядав таким рідним, але водночас таким чужим. Ті ж самі очі, риси обличчя та статура, тільки волосся стало дещо коротшим. Та тепер між нами є величезна стіна непорозуміння та образи, яку я не дозволю зруйнувати. Деякий час він дивився на мене, наче на привида, а потім нарешті отямився.
— Привіт, — сказала я та піднялася з крісла.
— Не очікував тебе тут побачити, — заговорив він, а я опустила голову.
Так давно не чула його голосу, що зараз просто не можу заспокоїти свої почуття. Серце нестримно б'ється, а руки тремтять від хвилювання. Що це таке зі мною?
— Мене Руслан запросив сюди, — почала говорити я. — Хлопці вже знають, але тебе не було. Загалом, я тепер нова солістка вашого гурту. На деякий час, правда.
Свят стояв, наче у ступорі, а я просто знизала плечима. Можливо, він не повірить мені, але якось байдуже.
— А що з Русланом? Дивно, що він не сказав мені про це, — хлопець трохи нахмурився.
— Іра вагітна, а ти сам знаєш, що сталося минулого разу. Руслан хоче весь цей час бути з нею, тому на певний період йде з гурту. Він запропонував мені замінити його, а я погодилася. От і вся історія.
— Пам'ятаю, як ти в нашу першу зустріч сказала, що будеш нашою новою солісткою, — Свят, здається, усміхнувся кутиками губ.
— Ти тоді просто посміявся з мене, але зараз це правда.
Я взяла свою сумочку та глянула на годинник. Через десять хвилин має приїхати Богдан, тому пора вже тікати звідси. І якщо чесно, то мені дуже сильно хочеться це зробити.
— Регіно, як ти? — раптом спитав Свят, коли я майже пройшла повз нього.
— Чудово, — відповіла та глянула йому в очі.
Він виглядав таким втомленим, засмученим та серйозним. Завжди веселий та усміхнений Свят, зараз зовсім не такий. Мені дуже сильно хотілося обійняти його, але моя гордість наказувала не робити цього.
— Насправді, я хотів би вибачитися перед тобою, — почав він. — Не думав, що ти так категорично відреагуєш на мої слова та різко перекреслиш все, що було між нами.
— Все, що було між нами? — перепитала я і підійшла ближче до нього. — А що було? Нічого! Ми просто спали, допомагали одне одному розслабитися і не більше. Невже тобі шкода, що ти втратив такого друга?
— Послухай, — він ніжно взяв мене за руку, а я відчула на очах сльози, — я не хотів тебе образити. Весь цей час ненавидів себе за те, що зробив тобі боляче.
Я відвела погляд, бо мені було надто складно дивитися на нього.
— На жаль, дуже довго часу мені було потрібно для того, щоб зрозуміти свої справжні почуття до тебе, — сказав він, а я просто похитала головою. — Ти завжди була для мене не лише другом...
— Перестань! — перебила його я та подивилася сердитим поглядом. — Я чекала на тебе, правда. Сподівалася, що ти прийдеш з вибаченнями та скажеш, що це щось більше ніж просто дружба. Але ти не зробив цього.
— Я роблю це зараз, — впевнено сказав він та підійшов ще ближче.
— Пізно, Святе, пізно, — я сумно усміхнулася, а потім вирвала свою руку з його хватки. — Буду чесна, у мене ще досі є почуття до тебе, але я намагаюся зробити все, щоб вони зникли. Сподіваюся, що інший хлопець допоможе мені забути тебе.
— Навіщо інші хлопці, якщо є я? — Свят подивився на мене з якоюсь надією, а я понад усе хотіла втекти. — Ти думаєш, що зможеш закохатися в іншого?
— Я ніколи не казала, що кохаю тебе, — я подивилася на Свята різким поглядом.
— Але ти кохала мене, та й досі кохаєш.
— Вже ні, — вперто сказала я.
Він підійшов ще ближче до мене, так, що я змогла відчути його звичний запах. Дихання бракувало, а він дивився на мене так, наче загнав у пастку.
— А якщо я скажу тобі це? — тихо спитав хлопець.
— Скажеш що? — пошепки мовила я, а всередині з'явилося сильне хвилювання.
— Що я кохаю тебе, — ледь чутно мовив Свят, а я просто закрила очі.
Сльози знову навернулися, але тепер мені не хотілося їх стримувати. Одинока сльоза скотилася по щоці, а я все ж подивилася Святу прямо в очі.
— Навіть якщо ти будеш кричати про це, я не повірю тобі, — сказала я та просто пішла геть, залишаючи його самого.