Розділ 15

Я деякий час стояла в ступорі, а потім просто голосно засміялася. Ну це вже в жодні ворота не лізе.
— Руслане, якщо ця пропозиція — такий жарт, — почала говорити я, уважно спостерігаючи за хлопцем, — то він зовсім невдалий. По-перше, не думаю, що ти б покинув гурт. Ні, я розумію те, що ти хвилюєшся за Іру. Твоя турбота мене вразила, але пропозиція стати мені солісткою насправді дуже сумнівна.
— І чому ж? — спитав він, склавши руки на грудях.
— Хлопці звикли до тебе. Я не впевнена, що вони захочуть, аби я стала їхньою частинкою. До того ж, невідомо, як саме ці зміни сприймуть шанувальники. Вони обожнюють вас, бо ви — красиві хлопці, від яких божеволіють дівчата. Саме ти є тим самим центром уваги на сцені.
— Ти вже виступала з хлопцями, і це було дуже вдало. Регіно, погодься, що співати в "Азимуті" буде набагато перспективніше, ніж там, де ти зараз.
— Невже ти справді думаєш, що якщо я стану солісткою у вашому гурті на деякий час, то зможу тримати його на тому рівні популярності, на якому він зараз є? Ви плануєте альбом, кліпи, концерти. Повір, такі зміни не сподобаються твоїм фанатам.
— Регіно, ти навіть не уявляєш, який це вдалий піар-хід, — Руслан трохи усміхнувся. — В складі гурту відбуваються небачені зміни, адже тепер солісткою стає дівчина.
— Всі журналісти будуть шукати причини таких змін, але ми мовчатимемо, — заговорила Іра. — Тобою одразу ж зацікавляться, тож не дивуйся, що випливе про твої родинні зв'язки з Федосовим. Про вас писатимуть усі модні журнали.
— Ох, і ви думаєте, що це допоможе мені стати відомою у майбутньому, — я засміялася та похитала головою. — Скільки я буду солісткою? Рік? Півтора? А може навіть ще менше! Ну а що потім? Тоді буде грандіозне повернення Руслана до складу гурту, а ти, Регіно, далі гуляй. Я не собачка, що буде бігати від однієї групи до іншої.
— Якщо ти приймеш цю пропозицію, то тебе одразу ж помітять. Не лише ЗМІ, але і продюсери. В тебе обов'язково з'являться шанувальники, бо всім буде цікаво, як звучатимуть наші звичні пісні жіночим голосом.
— Добре, я подумаю, — я важко видихнула та подивилася на Руслана. — Чому ти вирішив, що саме я повинна стати новою солісткою?
— Ти сподобалася хлопцям, правда. Вони дуже часто згадують про тебе і їм, якщо чесно, дивно, що ти так зникла. Хлопцям подобалося виступати з тобою, а ще я впевнений, що вони змиряться з моєю довгою відпусткою лише в тому випадку, якщо мене заміниш ти.
— Я так розумію, що про це ще ніхто не знає, — тихо буркнула я.
— Чому ж, — Руслан підійшов трохи ближче до мене. — Так, хлопці поки не в курсі, але з Гнатом я вже поговорив. Якщо тобі цікаво, то він підтримав цю мою ідею.
— Ти зараз серйозно? — здивовано перепитала я.
За цих пів року ми з батьком бачилися тільки декілька разів. Він рідко телефонував до мене, а я вже звикла до такої мінімальної уваги, тому й не заважала.
Насправді, те, що тато погодився, аби я стала новою солісткою, здається мені дуже дивним. Він би ніколи не дозволив Русланові покинути гурт, навіть якщо це ненадовго. Та все ж щось змусило його погодитися, але що?
— Регіно, це прекрасний шанс для тебе, — сказала Іра та взяла мене за обидві руки. — З твоїм талантом не можна співати в якомусь задрипаному барі чи з тим маловідомим гуртом. Я розумію, що ти хочеш всього досягнути сама, але інколи варто поступитися.
— Іро, я боюся. Тобі здається, що все одразу ж буде чудово, але це далеко не так. І зараз я говорю не про славу чи щось таке, — я опустила голову, стримуючи сльози. — Мені страшно знову відчувати той біль. Боюся, що ще раз потраплю в цю пастку й об мене витруть ноги, а серце просто розіб'ють.
— Руслане, залиш нас, будь ласка, — сказала Іра, а він кивнув та вийшов з вітальні.
Дівчина потягнула мене до дивана та змусила сісти.
— Не знаю, про що ти говориш, Регіно, — вона сіла поруч та подивилася прямо в мої очі, — але ти можеш довіряти мені.
Я деякий час обдумувала, чи варто розповідати їй, адже довгий період тримала весь біль у собі. Про мою історію зі Святом знали лише поверхнево. Всі думали, що ми просто спимо разом без жодних обов'язків, але про мої почуття не знав ніхто. Хоч Іра намагалася декілька разів дізнатися, чому ми зараз зі Святом не спілкуємося, та я не хотіла їй розповідати. Хоча зараз страшенно бажаю виговоритися.
— Все просто, — я шумно видихнула та подивилася на Іру. — Невзаємне кохання. Я довірилася йому, думала, що теж небайдужа, а він просто використовував мене для свого задоволення. Знаю, що сама на це погодилася. Він ніколи нічого не обіцяв мені, але я не змогла... Не змогла закрити своє серце на замок, а навпаки, впустила його до себе в душу. Закохалася по-справжньому, напевно, навіть вперше. Потім наважилася зізнатися, а він просто сказав, що я порушила нашу умову. Нібито це мало бути задля взаємного задоволення, а мої почуття все зруйнували. Сказав, що ніколи не покохає мене, бо не знає, що це за відчуття. Йому було так байдуже, Іро.
— Мені шкода, — вона обійняла мене, а я просто почала плакати в неї на плечі.
— Він навіть не намагався повернути мене чи зв'язатися зі мною. Схоже, що йому справді було потрібне лише одне. Ну а від цього ще більше боляче. Я ж думала, що він хоч крапельку пошкодує про свої слова.
— Ти через Свята не хочеш співати в групі? — спитала Іра, а я ж навіть не говорила їй, що це він.
— Я боюся, що мої почуття прокинуться, а він знову розтопче їх під своїми ногами, — я витерла свої сльози та вирівнялася.
— Чоловіки здатні робити боляче, не думаючи про наслідки, — Іра уважно подивилася на мене та ледь помітно усміхнулася. —  Наговорять образливих слів, а потім шкодують. Всі ми не без гріха і нам властиво помилятися. Повір мені, я бачила Свята дуже часто та помічала, що його щось мучить. Кожного разу, коли ми в розмові згадували про тебе, він опускав голову та починав знервовано перебирати пальцями, або взагалі йшов геть. Не думай, що йому байдуже на тебе, бо це не так. Можливо, він тоді ще не зміг зрозуміти, що ти йому важлива.
— Іро, він не кохає мене, — тихо сказала я та глибоко вдихнула. — Можливо, йому шкода лише того, що наша дружба закінчилася на такій ноті. Впевнена, що за цей час в нього вже було безліч таких подружок на ніч.
— Ти ніколи не дізнаєшся цього, якщо не перевіриш. Візьми себе в руки та доведи йому, що це не зламало тебе. В нас з Русланом теж було немало проблем, але ми зараз разом. Він зміг мене зрозуміти, а я — пробачити йому.
— Не знаю...
— Розумію, що тобі буде складно його бачити, але я раджу тобі вислухати його. Вам варто поговорити. Можливо, тепер він зрозумів, що втратив.
— А якщо ні? — спитала я та подивилася Ірі прямо в очі. — Думаєш, що я зможу витримати його байдужість?
— Зможеш! Ти сильна дівчина, що пережила у своєму житті немало поганого. Повір мені, інколи доля нас змушує втрачати щось важливе, але потім віддає сповна. Впевнено йди до своєї мрії, а щастя...— дівчина усміхнулася та знизала плечима. — Воно близько. Головне зрозуміти, що це саме воно.
— Дякую тобі дуже, Іро, — сказала я та обійняла дівчину.
— Знаєш, а я образилася на тебе.
— І чому ж? — трохи здивувалася я.
— Тому, що ти стільки часу мовчала та тримала це в собі!
— Мені було важко навіть згадувати про це, але після нашої розмови стало легше, — я щиро усміхнулася та піднялася з дивана. — Знаєш, думаю, що прийму пропозицію Руслана. Скажеш йому, щоб зателефонував до мене та сказав про всі деталі.
— Це просто супер! — Іра радісно підстрибнула та накинулася з обіймами. — Повір, це дуже правильне рішення.
— Сподіваюся.
Я попрощалася з Ірою та вийшла на холодне повітря. Прогулюючись містом, почала думати. Сумніви турбували та гризли мене з середини, але я знала, що це рішення було правильне. Ноги повели мене в місцевий парк і, не зважаючи на сніг та холод, я сіла на одну з лавочок. Було байдуже, що зараз вже досить пізно. Мені хотілося розірвати робочі відносини з Яворським та зробити ще дещо. Знаю, що це виглядатиме по-дитячому, але я просто хочу показати Святу, що мене зовсім не зламала його відмова. Не довго думаючи, я набрала номер Богдана та приклала телефон до вуха. Спочатку йшли набридливі гудки, а потім він все ж прийняв дзвінок.
— Привіт, — швидко сказала я. — У мене є для тебе дві новини.
— Дай вгадаю, одна погана, а інша — хороша, — сказав він та, здається, усміхнувся. Принаймні, я почула характерний для цього звук.
— З якої почати? — поцікавилася я.
— З поганої, звісно ж.
— Я хочу покинути гурт.
— Ого... — дещо розгублено сказав він. — Якщо чесно, то я вже давно знав, що ти це зробиш, але було цікаво, коли саме. Можу я дізнатися причину?
— Мені запропонували замінити на деякий час соліста в одному дуже популярному гурті.
— Це справді хороша можливість для тебе, — зауважив Богдан.
— Тобто ти зовсім не засмучуєшся, що я кидаю твою групу?
— Регіно, будьмо відвертими. Ти вже давно подобаєшся мені, тому я справді хочу кращого для тебе. Спочатку здавалося, що я зможу витягнути гурт на вершину популярності, але це не так легко. До того ж, я дуже добре знаю про ваші суперечки в колективі, а це погано впливає на саму атмосферу.
— Я вдячна тобі за розуміння.
— Тепер чекаю на хорошу новину.
— Думаю, що хочу бути з тобою, — впевнено сказала я, хоча розуміла, що це неправильно.
— Тобто ти...
— Так! Я зрозуміла, що ти мені подобаєшся, тому не бачу сенсу в тому, щоб витрачати час дарма.
— Я дуже здивований, — заговорив Богдан, але в його голосі було чутно щасливі нотки. — Після стількох відмов ти сама запропонувала, аби ми стали парою.
— Вибач, просто довго вагалася. Минулі стосунки залишили після себе неприємний слід, але зараз я впевнена у своєму рішенні.
— Тоді з великим задоволенням запрошую тебе завтра на вечерю.
— А я з великим задоволенням приймаю твоє запрошення.
— Тоді до завтра?
— Ага!
Я збила дзвінок та глибоко вдихнула. Не впевнена, що це правильне рішення. Хоча, можливо, мені вдасться закохатися в Богдана. До того ж, він справді зацікавлений в мені. Можу бути впевнена, що він серйозно налаштований, і для нього це не лише швидкий зв'язок на декілька днів.
Наступного ранку до мене зателефонував Руслан та сказав, аби я сьогодні приїхала до студії. Ми домовилися на обідній час, а мені це було дуже зручно. Збиралася я досить довго, адже хотілося гарно виглядати. Вдягнувши чорну вузьку сукню на довгий рукав та зробивши темний макіяж, я взула черевики на високих підборах й накинула на плечі темне пальто. Мій образ був дуже самовпевненим, але і не менш красивим. До того ж, потім у мене побачення з Богданом і він має приїхати по мене саме до студії. Я глибоко вдихнула та впевнено вийшла з квартири. Та вся моя сміливість кудись зникла, коли я зайшла до студії. Підіймаючись на третій поверх, відчула, що мої коліна тремтять, а долоні спітніли. Не можу повірити, що от-от побачу його. Так, не буду брехати. Я справді дуже хочу знову глянути в його красиві очі, але мені страшно, що можу побачити в них неприховану байдужість.